Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Саме в цей час у горах Кітерону оселився страшний лев, який завдавав людям чимало збитків. Одного дня юний Геракл підстеріг лева й убив його, здер зі звіра шкуру й повісив собі на плечі. Коли боги побачили, як змужнів юнак, Гермес подарував Гераклу меч, Аполлон — лук і стріли, бог — коваль Гефест викував для нього золотий панцир, а богиня Атена власноруч виткала для нього одіж.
ГЕРАКЛ У ТЕБАХ
У вісімнадцять років Геракл повернувся з лісу до міста Теби. З’явився він саме тоді, коли до міста прибули посли царя Ергіна, який наклав на Теби
Довго й щасливо міг би прожити в Тебах Геракл, проте мстива Гера й далі не полишала героя у спокої. Одного разу вона наслала на Геракла потьмарення розуму, і він у нападі безуму зарізав усіх трьох власних синів, а на додачу ще й дітей свого брата Іфікла. Коли Геракл знову прийшов до тями, то вжахнувся з учинку. Як змити з себе безневинну кров? Геракл кинувся до Дельфійського оракула, щоб той дав йому пораду.
Оракул провістив, що Геракл має піти на службу до царя Евристея, як і було випадково провіщено Зевсом перед народженням героя. Дванадцять років має служити Геракл Еврисфеєві, дванадцять подвигів здійснити — і тоді отримає безсмертя.
НЕМЕЙСЬКИЙ ЛЕВ. ПЕРШИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА
Геракл оселився в Тиринті у кволого царя Еврисфея, якому відтепер мав служити дванадцять років. Саме на ту пору в Немеї лютував величезний лев, спустошуючи країну. Ця потвора була породженням змієголового Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни. Еврисфей звелів Гераклу вирушати в Немею, щоб звільнити країну від чудовиська. Геракл без роздумів зібрався в путь.
Він легко знайшов лева і став із ним до бою, проте дуже швидко переконався, що дивний звір — нездоланний. Усі стріли з подарованого Аполлоном сагайдака випустив у лева Геракл, але ті не пробили навіть шкури чудовиська. Тоді Геракл спробував ударити лева величезною дрючиною, проте вона від удару просто розлетілася на друзки, не завдавши левові жодної шкоди.
У розпачі Геракл примудрився загнати лева у печеру, де й кинувся на нього з голими руками. Міцно обхопивши звіра за шию, Геракл задушив його. З мертвого лева Геракл здер шкуру і приніс царю Еврисфею. Побачивши Гераклів трофей, Еврисфей зблід від жаху і заборонив герою навіть наближатися до палацу. На трофей Еврисфей згодився поглянути тільки з — за високих палацових мурів. А Геракл приніс Немейського лева в жертву Аполлону, і тоді Зевс відправив звіра на небо, зробившого його сузір’ям Лева.
ЛЕРНЕЙСЬКА ГІДРА. ДРУГИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА
У страшного Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни були й інші діти, окрім Немейського лева, — одне жахливіше за інше. Лернейська гідра мешкала в Лернейських болотах, звідки вчиняла набіги на людей. Гідра мала дев'ять голів, та ще й чарівних: коли їй відрубували одну голову, на її місці одразу ж виростала інша.
Цар Еврисфей звелів Гераклові відправлятися у Лернейські болота й подолати гідру. Геракл дістався боліт, проте гідра не хотіла виповзати до героя. Тоді Геракл розпалив вогонь і розжарив до червоного стріли, а далі почав одну по одній пускати їх у гідру. Розлютована гідра виповзла
Аж бачить Геракл — на місці відрубаної голови одразу виростає нова. Тоді герой вихопив із багаття головешку і припалив рани на місці зрубаних голів. Коли він так учинив, голови припинили виростати, і гідра нарешті сконала.
А Геракл обмокнув стріли у кров страшної гідри, і з тої пори рани, завдані його стрілами, були невигойні. Переможцем повертався Геракл до Тиринту, але там на нього вже чекало нове Еврисфеєві завдання.
ЕРИМАНТСЬКИЙ ВЕПР. ТРЕТІЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА
Величезний вепр оселився на горі Еримант. Він спустошував околиці, а людей убивав своїми здоровенними іклами. Геракл вирушив до гори Еримант, а дорогою завітав до свого приятеля кентавра Фола. Фол зрадів другові і запросив його на гостину. Тут — таки він відкоркував добре вино, пахощі якого полинули далеко в ліс.
Інші кентаври зачули пахощі, образилися на Фола — вино — бо належало всім, не тільки йому — і вдерлися до хатини. Там вони накинулися на Геракла, проте герой не розгубився, а почав жбурляти у кентаврів палаючими головешками з печі, а далі стріляти отруйними стрілами.
Кентаври зачали втікати, а Геракл гнався за ними, аж нарешті переслідувані вирішили прохати захисту в самого Фола. А Геракл уже вкотре натягнув лук і випустив стрілу — і вона вп’ялася у коліно його приятелеві Фолу. У розпачі Геракл кинув лук, проте було вже запізно: стріли, намочені кров’ю Лернейської гідри, лишали невигойні рани. А оскільки кентавр Фол був безсмертним і не міг померти від ран, то мусив мучитися все життя, тому він вирішив сам спуститися до похмурого Аїду. Проте олімпійські боги вирішили піднести його на небо, перетворивши на сузір’я Стрільця.
А засмучений Геракл нарешті добрався до Еримантського вепра, але замість убити його, загнав його в глибокий сніг, що лежав на верхівці гори Еримант, піймав його, зв’язав мотузкою йому ноги, завдав тварюку на плечі й поніс Еврисфею. Вигляд чудовиська так налякав царя Еврисфея, що він зі страху заліз під величезний мідний казан.
КЕРНЕЙСЬКА ЛАНЬ. ЧЕТВЕРТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА
На веління царя Евристея Геракл вирушив на пошуки Кернейської лані, яка мала золоті роги. Геракл знав, що лань присвячена богині Артеміді, тож не наважився вбити тварину, а натомість вирішив уполювати її живцем, бо ж навіщо запалювати гнів могутньої богині?
Цілий рік ганявся Геракл за Кернейською ланню по лісах, а вона носилася, наче вітер, зовсім не знаючи втоми. Нарешті у гонитві за ланню Геракл досяг найпівнічніших околиць, де мешкали гіпербореї. Тут лань зупинилась, і Гераклу здалося, що він от — от упіймає її. Проте останньої миті лань вислизнула героєві з рук і помчала назад на південь. Лови тривали далі.
Геракл уже втомився, а прудконога лань і не думала зупинятися. Геракл розумів, що голими руками не вполює її, тож зважився вистрілити їй у ногу. Тільки так йому вдалося упіймати Кернейську лань. І тут — таки перед Гераклом постала богиня Артеміда й грізно запитала: «Як насмілився ти підстрелити мою золоторогу лань?»