Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Наступного разу Геракл подорожував до Лівії. Тут йому трапився велетень Антей — син володаря морів Посейдона і богині Ґеї — Землі. Антей був непереможним, доки торкався матері — землі, яка повсякчас давала йому нові сили. Коли хтось забрідав у його краї, велет змушував чужинців боротися з ним і завжди перемагав, тому навколо його житла все було просто всіяне черепами переможених бідолах.
Геракл не побоявся стати до бою з Антеєм. Довго боровся герой із велетом, проте коли Антей торкався землі, сили його подвоювалися. Тому Геракл міцно обхопив Антея руками, підняв його в повітря і не дозволяв торкатися землі, доки в Антея не забракло сил. Тоді Геракл задушив страшного
ЙОЛА ТА ДАЯНЕЙРА
Дізнався Геракл, що цар Еврит обіцяв руку своєї дочки Йоли тому, хто переможе його у стрільбі з лука. Геракл знав, що він управний стрілець, тому не гаючись вирушив до Еврита на змагання. Довго змагалися Еврит і Геракл, але щоразу перемагав грецький герой. Невдоволений цар Еврит відмовився віддавати Гераклові свою дочку, хоч і обіцяв.
Мстива богиня Гера вдало скористалася моментом: вона потьмарила Гераклові розум. У нападі люті Геракл скинув з муру царевого сина Іфіта. Коли ж напад гніву минув, Геракл вжахнувся своєму злочину. За грецькими законами, пролита кров обов’язково має бути спокутувана. Геракл вирушив у місто Дельфи до оракула, щоб той провістив волю богів. А треба сказати, що у Дельфійському храмі посередником між богами й людьми були жриці — пророчиці — піфії.
От до однієї такої піфії і звернувся Геракл. Пінія відпила ковток води зі священного джерела Кассотиди, пожувала листя священного лавра, сіла на золоту триногу понад ущелиною скелі. Заплющивши очі, вона довго слухала волю богів, а коли знову повернулася до тями, то не схотіла сповістити Гераклові, що саме почула від олімпійців.
Геракл неймовірно розгнівався і схопив золоту триногу, щоб поламати її. Проте тої — таки миті з’явився осяйний Аполлон і після запеклої боротьби відібрав триногу в героя. І тоді оракул нарешті заговорив і оголосив Гераклові, що він має три роки спокутувати свій злочин у рабстві.
Вісник богів Гермес продав Геракла за три таланти лідійській цариці Омфалі. Коли Геракл потрапив до Омфали, то підступний хлопчик — бог Ерот пустив золоту стрілу і запалив у героєвому серці пристрасть до цариці. Омфалу щиро розважала Гераклова закоханість, вона крутила героєм, як хотіла: вдягала його у жіночу одіж, а сама загорталася у його лев’ячу шкуру й погрожувала Гераклові його ж власною палицею, змушуючи виконувати різну жіночу хатню роботу. І Геракл мав покірливо ткати абощо.
Проте герой не був би героєм, якби міг всидіти на місці. Одного разу Геракл ходив на прогулянку, втомився і задрімав на березі річки, а прокинувся від того, що злі карлики керкопи намагалися поцупити його палицю. Усемогутній Зевс позбавив їх дару мовлення, бо керкопи не гребували брехнею і навіть не цуралися давати лживі клятви. Геракл переловив усіх керкопів, зв’язав мотузками і підвісив за ноги, а Зевс обернув їх на мавп.
Минуло три роки Гераклового рабства в Омфали, і тоді герой спорядив вісімнадцять кораблів і вирушив до каледонського царя Ойнея, який мав красуню — дочку
Даянейру. Безліч царів і героїв домагалися руки красуні, серед них і річковий бог Ахелой, син могутнього Океана.
Коли з’явився Геракл, попереду якого котилася слава про його незчисленні подвиги, то всі суперники відступили, а залишився тільки Ахелой, який мав дар перетворення — міг перекидатися на звірів чи птахів. Раз у раз обертаючись то на бика, то на інших тварин, він став до бою з Гераклом, але це не допомогло йому — славетний грецький герой переміг. Можливо, тому, що красуня Даянейра з такою надією гляділа саме на Геракла?
Переможець одразу
Та раптом Геракл почув крик Даянейри. Він озирнувся — а то кентавр намагається викрасти Гераклову кохану. Герой кинувся навздогін кентавру, напнув тятиву лука і випустив стрілу, отруєну кров’ю Лернейської гідри. Стріла поцілила просто в Несса. Заюшений кров’ю кентавр поточився. Помираючи, він хотів помститися Гераклові, тож швидко зняв із себе закривавлений пояс і віддав Даянейрі, запевнивши її, що то — талісман, який завжди поверне Даянейрі Гераклове кохання у випадку його зради. Довірлива дівчина повірила вмираючому кентаврові.
Геракл і Даянейра жили щасливо, у них народився хлопчик Гілл, а за ним і інші діти. Та дуже скоро прийшов момент Даянейрі скористатися поясом: згадав Геракл прекрасну Йолу, за яку колись змагався з царем Евритом, але Еврит відмовився віддати йому дочку. Та цього разу нічого не стояло на заваді Гераклові, і він уже подумував покинути Даянейру й одружитися з Йолою, коли Даянейра дізналася про чоловікову зраду.
Понад усе вона хотіла повернути Гераклове кохання. Даянейра прикликала Гераклового слугу і вручила йому пояс, пояснивши, що ним Геракл може прикрасити свою весільну одіж. Геракл нічого не запідозрив і підперезався паском, просякнутим кров’ю кентавра Несса. Та щойно пояс торкнувся Гераклового тіла, як герой почав корчитись у нестерпних муках: отрута Лернейської гідри, що лишилась у поясі, проникла йому в кров.
Геракл не міг витримувати страждання і вирішив накласти на себе руки. На горі Еті Геракл назбирав дерев і склав із них величезне багаття. Він укрив багаття шкурою лева, а сам влігся зверху й попросив свого друга Філоктета, якому подарував смертодайні стріли, підпалити вогонь. Полум’я швидко охопило героя зусібіч, земне тіло його згоріло, проте безсмертну душу Геракла Зевс забрав на Олімп. За дружину він дав Гераклові богиню вічної молодості Гебу — дочку Зевса та Гери.
Так закінчилося життя уславленого героя Геракла. Проте час знаменитих подвигів не минув, адже народився й уже почав здійснювати звитяги новий герой — Тезей. От як починалася його історія.
ГЕРОЙ ТЕЗЕЙ
МАЙСТЕР ДЕДАЛ
У місті Атени, названому так на честь грізної богині Атени, мешкав знаний скульптор і зодчий Дедал. Він започаткував в Атенах столярне ремесло, винайшов рубанок та інший столярний реманент. А статуї, які він різьбив, були мов живі. І був у Дедала учень на ім’я Тал, який так добре навчався, так любив свою справу, що незабаром перевершив учителя. Через заздрощі Дедал замислив убити свого найкращого учня.
Одного разу він покликав Тала з собою на високий Акрополь, а там зіштовхнув зі скелі. Дедал був певен, що
ніхто не розкриє злочину, проте не так сталося, як гадалося. Суд — ареопаг засудив Дедала до страти, тож йому довелося тікати з Атен.
Дедал заховався на острові Крит у могутнього царя Міноса, сина Зевса та Європи. Мінос охоче прийняв під покровительство талановитого митця, і Дедал звів на Криті багато чудових палаців і вирізьбив чимало прекрасних статуй. А головне, тут він збудував знаменитий лабіринт, у якому сиділо чудовисько Мінотавр. Ось як це було.