Міжконтинентальний вузол
Шрифт:
Втіха у вільній творчості — І
Закінчивши вивчення архівів, документів Бібліотеки конгресу й матеріалів, опублікованих у «Ньюсуїк» і «Форін афферз», про скандальну бійку ракетобудівного концерну Сома Німа з авіаційною корпорацією Джозефа Летерса, режисер і сценарист Юджин Кузані працював тепер, залишившись у своєму домі сам-один, — син переїхав до подруги, — ночами, коли Голлівуд засинав і лише стрільчасте листя величезних пальм, верховіттям звернених у
Гарний образ, подумав Кузані, можна використати в монтажі; тиша нічного Голлівуду, самотність, що стає звичкою, металеве шелестіння пальмових стріл у темряві; в стик — такий самий звук над В'єтнамом; дам пейзажі в такій самій, як тут, тиші, а потім екран має вибухнути від свистячого ревища надзвукових турбін бомбардувальників, а після цього зникне ландшафт, піднятий у небо вибухом чорної багатотонної бомби, яка пахтить шлаком і мертвою пилюкою; на повільному осіданні спаленої землі підуть титри фільму; коли гар і дим розвіються, я покажу інший ландшафт, наш південь, Сан-Дієго, мовчазна направленість балістичних ракет; немов кораблі інопланетян, стоять вони в скельній пустині; безнадійність місячної поверхні, тиша, абсолютна, шорстка тиша, вже не чути шелестіння пальм — відчуття тотальної, безнадійної випаленості планети…
Кузані взяв свій маленький, кишеньковий диктофон — працював тільки з ним, знай собі наговорюй те, що з'являється перед очима й виразно чуєш у вухах, — ще раз подивився на фото сина; завжди тримав перед собою; який чудовий хлопець був ще рік тому, єдиний друг; господи, яке складне життя наше; і, піднявшись з-за столу, неквапливо заходив по кабінету з вікнами в сад; сценарій свого фільму він диктував так, ніби бачив на екрані все, про що говорив:
— Весна вісімдесят п'ятого, Нью-Йорк, біржа…
Тяжкий, постійний, тривожний гомін голосів; на величезному біло-червоному електронному табло пульсує економічне життя країни, виражене в цифрах, що означають злети й падіння акцій провідних корпорацій. За цими точковими злетами пунктів спеціалісти зразу ж бачать розорення одних, щастя других, надію третіх.
На табло чітко виникають цифри вартості акцій «Авіа Корпорейшн»; зафіксовано падіння ще на два пункти; вибух пожвавлення серед присутніх лякає жорсткою швидкістю реакції біржових маклерів.
Дейвід Лі, президент «Місайлс [1] Індастрі», стежачи за ретельно вичисленим божевіллям біржі, обернувся до супутників:
— По-моєму, після цього серові Пітеру Джонсу не піднятися.
І швидко рушив до виходу. Він ішов мимо кабін, де сиділи маклери, зв'язані прямими телефонами зі своїми компаніями й клієнтами, мимо тих закутків, де прилаштувались журналісти, і, усміхаючись, слухав їхні швидкі крикливі повідомлення: «Компанія, яку створив сер Пітер, похитнулась»; «Літаки Пітера Джонса не потрібні більше нашим ВПС?»; «Сьогоднішнє падіння акцій на біржі свідчить про кризу політики сера Пітера!»
1
Місайлс —
Той самий день, через три години.
… Техас, невеличке ранчо мільярдера Пітера Джонса, президента «Авіа Корпорейшн». Біля конюшні — телевізійні установки, де товпляться репортери газет та фотокореспонденти; іде зйомка виведення і об'їжджування коней.
Коли повели гарцюючого буланого жеребця, з конюшні перевальцем вийшов ковбой:
— А зараз наш головний сюрприз: триліток Вікторі — подарунок серові Пітеру від принца Фарука.
На Вікторі виїхав сам сер Пітер: кремезний сивий старий чоловік, трохи чимось схожий на Жана Габена, в обшарпаних джинсах, картатій червоно-білій сорочці, в засмальцьованому крислатому техаському капелюсі.
— Як кінь, хлопці? Гарний? — посміхнувся Пітер Джонс журналістам.
Перший кореспондент:
— Чому принц Фарук подарував вам цього коня?
— Мабуть, тому, що любить нашу країну.
Другий журналіст:
— Тоді він мав би подарувати цього жеребця президентові…
Пітер Джонс посміхнувся:
— Він і подарував його президентові.
Другий журналіст:
— Уособлюєте Штати з вашою корпорацією?
— Не нав'язуйте мені модель відповіді, дружище.
Третій журналіст:
— Сподіваєтесь, що вас переоберуть президентом «Авіа Корпорейшн» на третій строк?
— Це не мій клопіт. Це вирішать збори аукціонерів. Я з породи тих, хто підкоряється волі більшості. Якщо аукціонери штурхонуть мене ногою під зад, я піду. Якщо ж мене попросять залишитися, то залишусь.
Перший журналіст:
— В історії нашої країни президентом — я маю на увазі Штати, а не корпорацію — на третій строк було обрано лише одну людину, Франкліна Делано Рузвельта.
— Ми його провели б і на четвертий строк, а от я на четвертий строк не сподіваюся.
Третій журналіст:
— Сьогоднішнє падіння акцій вашої корпорації на біржі загрожує якимись наслідками?
Пітер Джонс поплескав коня по шиї:
— Скажи цьому хлопцеві, коняко. Скажи йому на повен голос. Мені не можна — звинуватять у неповазі до преси.
Перший журналіст:
— Чи правда, що ви ненавидите президента компанії «Місайлс Індастрі» Дейвіда Лі?
Сер Пітер засмучено похитав головою:
— Дейвід Лі — мій друг, молодий, розумний, вірний друг! Я мріяв би, щоб саме він закрив мені очі, коли и здохну. Спасибі, хлопці! Не пишіть про мого коня погано, інших таких більше не буде.
Пітер Джонс привітно помахав журналістам рукою, посміхнувся, в'їхав у конюшню; ковбої швидко зачинили двері, обережно зняли з сідла сера Пітера; обличчя — пергаментне, жовте, повіки судорожно склеплені, наче в припадочного.
… Той же день, парк Токсідо, поблизу Нью-Йорка.
Величезний «каділак» Дейвіда Лі в'їжджає в сад, що обступає його будинок на березі озера. Назустріч Дейвіду біжать його діти — семирічна Джуді й п'ятирічний Дік. Піднімаючи дітей на руки, він — щасливий, сильний — несе їх до басейну, швидко роздягається, штовхає дітей у воду, стрибає сам; борсаються, веселяться, галасують.