Магам можна все
Шрифт:
Друже мій! Для того, щоб спокійно дожити до старості, тобі треба все життя дотримуватись простих, але дуже жорстких правил.
Запам’ятай!
Байдуже, надворі зима чи літо – починай свій день з обливання холодною водою.
Байдуже, надворі дощ чи хуртовина – закінчуй свій день пішою прогулянкою.
Сідаючи за стіл, підсувай стільця ближче – щоб край стільниці вчасно нагадав тобі, що живіт твій уже повен. Ніколи не їж смаженого, копченого,
Ніколи не пий вина!
Заведи собі друга серед лікарів – тільки спершу дізнайся, чи добре він знається на лікарюванні. Лікар вважається добрим, якщо на десяток страждальників, що їх він вилікував, припадає не більше одного-двох небіжчиків.
Друже мій, наші замовляння безсилі проти хвороб, але ж окрім магії в нас є воля й здоровий глузд, чи не так?…»
Увечері сталася прикрість: печінка, яка перше поводила себе тихо, нарешті нагадала мені про неприпустимість безрежимного життя. То не жарт: безсонна ніч, сніданок на ходу, смажене м’ясо, яким щедро пригостила мене ювелірша, ситна, але не досить вишукана готельна вечеря… Урешті мені довелось повозитися, складаючи й заварюючи ліки, і цілу годину промучитися, дожидаючи, поки вони почнуть діяти.
Погамувавши печінчин протест, я вирішив далі поводити себе обачливіше.
Смеркало; я провів у ювелірів години три або чотири, а потім, керований раптом виниклою ідеєю, відвідав непоказну контору праворуч від міського ринку. Побалакавши з утомленим чиновником у побитому міллю коричневому сюртуку, я дістав у своє розпорядження скрипучий стіл у плямах чорнила, скрипучий стілець і скрипуче таке ж перо. Хвилин п’ять пішло на обдумування тексту; нарешті я розбірливо вивів на рудому бланку: «Скуповую коштовне й напівкоштовне каміння, кулони, підвіски. Дорого».
Побитий міллю чиновник порахував слова й узяв із мене вісім монет. Віддаляючись від базару, я чув, як голосистий хлопчисько викрикує зі своєї тумби моє дивне оголошення – знай затинаючись на слові «напівкоштовне». Вдивляючись в обличчя перехожих, я не помітив, щоб хоч хто-не-будь пожвавився у відповідь на хлопчиськів заклик; що ж, я з самого початку не покладав на цю вигадку особливих надій. Але й утрачати шанс було не в моїх правилах.
Отже, ювеліри.
Філла Дрізд, дружина лисого юнака Ягора Дрозда, виявилася цілком схожою на мініатюрний портрет у чоловіковому медальйоні. Молода миловидна жінка з косами до колін; говірка, щоб не сказати балакуча. Як не дивно, викрадення, через яке сердешний Ягор утратив чуприну, не справило на неї особливого враження – вона згадувала про нього легко, мало не зі сміхом.
Вони з подругою відправились до торгового кварталу по деякі покупки. Узяли відріз на сукню (я терпляче вислухав, який саме відріз і чому шерсть, а не оксамит). Далі побували в парфумера – перенюхали два десятки духів (хвилин п’ять пішло на розповідь про особливості кожного запаху), у результаті в обох розгулялася нежить. Зайшли до спеціальної лавки, де продавались акварельні фарби, – ювелірша, виявляється, захоплювалася живописом і навіть продала минулого року декілька своїх картин. Потім відправилися до шевця – подруга мала забрати зшиті на замовлення черевики… І тут от, просто в дверях чоботарні, Філлу вперше викинуло з пам’яті. Тобто мідне кільце на дверях і дерев’яний молоток на мотузці вона пам’ятає – а потім настала темрява, і вона отямилась від того, що хтось лив їй у горлянку підігріте червоне вино.
– Таке враження, що чужа рука заливає вино просто в горло… Потім дивлюся – я ж сама келех і держу. Сама п’ю – уявляєте? За таким довгим столом. Горять свічки, на столі порося з хроном, тушкована риба з морквою, тут же й жаровеньки, щоб страва не остигла…
Я вислухав і це. Зрештою кожна деталь могла виявитись важливою.
Потім у спогадах виник злодій – про нього ювелірша пам’ятала аж надто мало:
– У масці він був, чи що? Ні, маски не пам’ятаю. Але й обличчя начеб нема… Пам’ятаю, розмовляв зі мною. Вийшли на стіну, дивлюся – лишенько! Замок, та стіни ще вищі, ніж у нас у місті. Та міст опущено, а на мосту – я спершу думала – купа каміння лежить! А потім купа як заворушиться – я знову ледве не зомліла…
– Ви пам’ятаєте, який був дракон?
– Так, о так! – пожвавилася ювелірша. – Коричневий, із прозеленню, крила маненькі – при такій-то туші… На ланцюзі, а кожна ланка того ланцюга – як… – Вона затнулася, добираючи якнайквітчастішого порівняння. – Як колесо на королівській кареті, от!
– Про що ви говорили? – спитав я. – З викрадачем?
На порум’янілому виду ювелірші з’явився безпомічний вираз дуже короткозорої людини, яка щойно сіла на власні окуляри:
– Не пам’ятаю… Але говорив він красиво.
Я покосився на пана Ягора – і мало не здригнувся. Таким зболеним було в цю мить обличчя лисого ювеліра.
«Подурнішала», – згадав я його розпачливе зізнання.
Після важкого жирного обіду (який зарахувала мені злопам’ятна печінка) ювелір знайшов привід, щоб усамітнитися зі мною у вітальні. «Ну як?» – було написано на його обличчі. Ніби я лікар, а ювелірша – важкохвора.
– Вона справді була іншою? – спитав я обережно.
Замість відповіді він кивнув на стіну, обвішану різного розміру картинами в тонких дерев’яних рамочках:
– Ось… Це її роботи до викрадення.
Я підійшов. Нічого особливого, як на мій погляд, утім, я ніколи не приховував, що не розуміюсь на живопису. Тільки одна картинка мені справді сподобалась: місток, дерево, прив’язаний під мостом човен, причому на осіннє листя, що пливе по воді, хотілося дивитися й дивитися знову. Здавалось, воно справді рухається… і неквапливий їхній плин настроював на піднесений лад, хотілося всміхнутися, зітхнути й, можливо…
– А це вона малювала потім.
Ювелір витягнув з-за шафи два картонні аркуші. На перший погляд мені здалося, що соромливо заховані роботи не надто відрізняються від обрамлених; тільки вдивившись як слід, я зрозумів, що різниця таки є.
– Це бездарно, – пошепки сказав ювелір. – Їй відмовив смак. Ви б бачили, як вона тепер одягається… Як вона намагається одягатися…
– Співчуваю, – сказав я щиро.
Ювелір махнув рукою – мовляв, що мені ваше співчуття.
– Можна мені поговорити з подружкою? – запитав я, дивлячись, як він ховає дружинині малюнки назад за шафу.
– З якою подружкою?
– З тією самою, яка супроводжувала вашу дружину в поході за покупками. Яка мала забрати в шевця черевики.