Малиновий Клин

Білий Дмитро

Втрати населення Кубані були величезні. Дослідники вважають, що під час геноциду голодомору 1932-1933 рр. в Україні та на Кубані померло від 6 до 10 млн. чоловік. Такого тотального винищення людей історія ще не знає. Про кількість людських витрат на Кубані можна лише здогадуватись. У 1932-1933 рр. тільки в станиці Кавказькій в каменоломні знаходили трупи, які привозили заповнені доверху поїзди з 5-10 вантажних вагонів.

У станиці Лабінській від голоду з 24 тисяч жителів померло 14 тисяч козаків. А в станиці Старокорсунській з 14 тисяч населення залишилося менше тисячі.

Відомий англійський історик Роберт Коннвест наводив враження англійських дипломатів від побаченого на Кубані у 1933 р.: "Елемент козацтва великою мірою знищений шляхом убивств і депортацій. Кубань "напівспустошений край, який треба освоювати з самого початку".

Винищуючи населення Кубані, особливого удару тодішня комуністична влада нанесла національному розвитку краю.

У згаданій постанові від 14 грудня 1932 р. наказувалось: "Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинизированных" районов, а также все издающиеся газеты й журналы с украинского языка на русский язык как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК й СНК обязывают крайком й крайисполком срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинизированных" районах".

В станиці Уманській зберігся щоденник вчителя Уманського педтехнікуму Івана Полєжаєва, в якому він описував, як цей наказ проводився в життя:

"20 лютого (1933 р.). Був викликаний до НКВС, де мені запропонували зібрати всі українські підручники, літературу і передати все туди. Сказали, що моя місія — ліквідувати українізацію технікуму і всі її наслідки.

21 лютого. На залізничну станцію прибув ешелон з Білорусії з переселенцями, які повинні замістити недостачу населення внаслідок чотирьох літ колективізації, саботажу, репресій, голоду і переселень.

Скрипів душею і віддавав українські підручники і літературу, залишив собі "Кобзаря" Т.Г.Шевченка".

Кубанцям, нащадкам запорожців змінювали прізвища на російські — так Грім став Громовим, Малько — Малєвим і т.д. З запровадженням паспортної системи всі корінні українці-кубанці отримали в графі національність — росіянин.

Внаслідок такого радикального рішення "кубанської проблеми" офіційна кількість українського населення Кубані катастрофічно зменшилася. Згідно з даними Загальносоюзного перепису населення 1959 р. українців у Краснодарському краю офіційно було ... 3,9 %.

Але ж не могли безслідно щезнути мільйони українців, які населяли Північний Кавказ. Фактично українцям Кубані було заборонено бути українцями.

Слухняно виконуючи сталінську директиву про знищення української культури на Північному Кавказі, президія Північно-Кавказького крайового виконавчого комітету видала відповідну постанову від 26 грудня 1932 р. Окремо в цій постанові наказувалося:

"...2. Перевести к 1-му января 1933 г. все делопроизводство советских организаций в станицах й районах на русский язык.

3. В 3-дневный срок перевести все украинизованые газеты на русский язык, а также листовки, брошюрки, стенгазеты, многотиражки

и прочую литературу, виходившую на украинском языке и в дальнейшем издавать их на русском языке. Перевести преподавание на всех работающих краткосрочных курсах (советских, педагогических, колхозных) на русский язык. Предложить КрайОНО подготовить необходимые мероприятия для перевода к осени 1933 г. Преподавания во всех школах на язык..."

Для виконання цієї драконівської постанови, що разом перекреслювала всі досягнення українського національно-культурного відродження на Північному Кавказі і Кубані, долю десятків тисяч вчителів, студентів, культурних діячів, була створена спецкомісія, яку очолив завідуючий ПККВНО (Північно-Кавказький Крайовий Відділ Народної Освіти) Лизлов. 22 квітня 1933 р. в Наркомос РСФРР прийшов звіт про наслідки діяльності спецкомісії. В ньому зазначалося:

"В конце 1932 г... на Северном Кавказе на украинском языке работало 1609 школ І ступени с 221463 учащимися, й с 558 учителями, 259 школ II ступени с 42148 учащимися й с 1552 преподавателями, 12 педагогических техникумов, краткосрочные педагогические курсы и сеть политпросвету-чреждений.

К настоящему времени во исполнение решений директивних организаций по краю проведена следующая работа:

1) Срок окончательного перевода на русский язык работы начальной и средней школы установлен 1 сентября 1933 г. С февраля во всех школах края прекращено преподавание украинского языка как спецпредмета.

2) ...К 1 марта 1933 г. во всех украинских педагогических техникумах преподавание полностью переведено на русский язык...

В Уманском и Полтавском педтехникумах полностью обновлен преподавательский состав, а в других техникумах частично...

Работа всех краткосрочных курсов переведена полностью на русский язык в декабре 1932 г., тогда же переведена на русский язык работа всех политпросветучреждений..."

Та все ж корінні кубанці-українці не були остаточно знищені. Адже той величезний пласт культури, славна історія Кубані, що продовжувала жити у розповідях і переказах, ті дивовижні пісні і традиції не могли безслідно зникнути, як не може щезнути і душа народу. Нерідко траплялися випадки, коли переселенці з Росії і Білорусії під впливом корінного населення вивчали українську мову і користувалися нею, співали українські пісні, зберігали старовинні звичаї і традиції.

Так і склався сумний парадокс на Кубані — у багатьох районах і досі більшість населення розмовляє українською мовою, зберігає українські традиції, але не має змоги ні вчитися рідною мовою, ні читати українські книжки, часописи і газети, ні навіть офіційно називатися українцями.

Однак зараз після довгих часів принижень і поневірянь українці Кубані, хоч і повільно, але цілеспрямовано повертаються до своїх духовних цінностей, до своєї історичної культурної спадщини. Цьому сприяють, зокрема, багато кубанських письменників та вчених, віддані своїй справі ентузіасти-краєзнавці, Кубанський Козачий Хор, могутній процес відродження козацтва на Кубані, коли забута спадщина, здавалося б, назавжди знищена, повертається до справжніх кубанських козаків.