Малиновий Клин
Шрифт:
Наприкінці листопада 1917 р. в Україну був відправлений член Кубанської Ради І. Білий для координації спільних з Центральною Радою дій.
Першим Військовим отаманом став лінієць полковник О.П.Филимонов — людина досить консервативних поглядів, головою Краєвої Ради — Л.Л. Бич, козак станиці Павлівської, талановитий юрист — закінчив Московський університет.
У січні 1918 р. зійшлася новообрана Законодавча Рада. До неї ввійшло 46 козаків, 46 новгородніх і 8 горців. 25 січня було утворено Кубанський краєвий уряд — з 5 козаків, 5 новгородніх і 1 горця.
Першими документами уряду були постанови про Кубанські Установчі Збори, про 8-годинний робочий день і про утворення земельних комітетів, що мали вирішити земельні непорозуміння між козаками та новгородніми.
З цього часу стосунки між козаками та новгородніми поступово пом'якшувалися.
16 лютого 1918 р. вийшов акт, за яким Кубань проголошувалася "Самостійною Кубанською Народною Республікою", а ще через декілька днів на приватній нараді було прийнято рішення розпочати роботу по приєднанню Кубані на федеративній основі до України.
Тим часом новоутворена Кубанська республіка опинилася у скрутному становищі. Через Кубань ішли частини Кавказької Армії, руйнуючи все на своєму шляху. З іншого боку, серед незаможних новгородніх та деякої частини незаможних козаків ширилася підтримка загонам Червоної Армії, які йшли на Катеринодар з Дону і Ставрополя.
Більшість козаків утримували нейтралітет, вибираючи між гаслами Ради і пропагандою більшовиків.
22 січня 1918 р. обрана на І з'їзді Рад Кубані в Армавірі обласна Рада оголосила себе єдиним правомочним органом влади на Кубані.
28 січня під натиском Червоної Армії, що дійшла вже до Катеринодара, Законодавча Рада з міста була витіснена. Кіндрат Бардіж зі своїм батьком і двома синами вирішив пробиратися в Грузію, але в Туапсе вони потрапили у засідку більшовиків і в нерівному бою загинули.
Після тяжких боїв з червоними загонами представники Кубанської Ради (3 тисячі козаків і 2 тисячі цивільних) зустрілися у станиці Новодмитрівській із загоном Корнілова, який після відомого "льодового походу" опинився на Кубані. В цій станиці була ухвалена угода про спільні дії між Радою та Корніловим.
31 березня під час невдалого штурму Катеринодара Корнілов був убитий і його замінив Денікін, який пізніше відіграв зловісну роль у долі Кубанської Ради. Тим часом на Кубані закріплювалася Радянська влада. У квітні 1918 р. на з'їзді Рад була проголошена Кубанська Радянська Республіка, яка у липні ввійшла до складу Північно- Кавказької Радянської Федеративної Республіки. До керівництва цієї республіки ввійшли більшовики А.І. Рубін, Я.В. Полуян, В.І. Крайній, Д. Швець, серед військових керівників були А.І. Автономов, Л.В. Баліс, кубанські козаки І.Л. Сорокін, І.А. Кочубей.
Але закріпитися Радянській владі на Кубані не вдалося. Політика "військового комунізму", продрозверстка, руйнування козацького укладу життя, червоний терор призвели до того, що переважна більшість козацтва виступила проти Радянської влади. Справа в тому, що серед радянського керівництва існував стійкий погляд на козаків як на душителів революції, потенційних контрреволюціонерів. І "обробляючи" новгородніх, більшовики добилися, щоб вони забирали у козаків землю. Проти козаків був розв'язаний шалений терор, який переріс у горезвісне "розкозачіваніє". Не дивно, що по станицях спалахнули повстання, які дуже жорстоко придушувалися. "Самовольные расстрелы коза-ков, бомбардировка станиц, бесконечные контрибуции отрядов..." "Подьезжая к станице Копанской, увидел ужасную картину: убитые люди убраны в огромные ямы... свалено 22 подводы человеческих трупов... Начальник Приморско-Ахтанского отряда расстреливал пленных из пулеметов группами, а именно по 20 и более, и кроме того, учинял еще самосуды... Деятельное участие в истреблении жителсй принимала й Черноморская батарея..." "...Под влиянием всевозможных темных личностей армия развратилась... Большой пример им подавали так называемые красногвардейские отряды, на самом деле представлявшие из себя в большинстве случаев банду грабителей й насильников".
Ці свідчення з архівів є тільки маленьким прикладом виконання гасла "Казачество надо уничтожить полностью", яко пізніше знайшли відображення у горезвісній директиві від 24 січня 1919 р. про масове знищення козацтва.
Внаслідок цього вся Кубань спалахнула повстанням, яке, розпочавшись на Тамані, охопило весь край. Кубанці, котрі ще півроку тому байдуже дивилися на офіцерів Корнілова і на Кубанський уряд, вітали повернення Ради і військ Корнілова як своїх рятівників. У пошуках підтримки визвольним намаганням кубанці звернулися до України, де на той час уже був сформований уряд гетьмана Павла Скоропадського.
28 травня 1918 р. до Києва прибула делегація з Кубані, до якої входили М.Рябовол, його заступник — Султан-Шахім Гірей, члени Ради — К.Я. Безкровний та Г.В. Омельченко.
Вітаючії кубанців, гетьман сказав: "Я дуже радий, що в особі вас... можу вітати нащадків славного запорозького війська, котрі у своїй невпинній боротьбі за волю України примушені були з бурхливого Дніпра перейти до Кавказьких гір, де все-таки... лишилися вірними синами рідної неньки-України. З огляду на це я сподіваюсь, що й тепер славні кубанці підуть разом з молодою Українською Державою, щоб здійснити ті гарячі мрії, котрі являлися керовничою зіркою для наших кубанців".
Під час цієї зустрічі Султан-Шахім Гірей висловив позицію черкесів, котрі ще в часи Богдана Хмельницького приходили в Україну боротися із спільним ворогом. Ще за старих часів хоробрі горці товаришували із запорозькими лицарями й тепер треба сподіватися, що обидва ці народи будуть жити в дружбі та союзі.
Безсумнівно, що М. Рябовол і чорноморці прагнули об'єднання з Україною, але, розуміючи залежність Кубані від війська Денікіна, який ненавидів все українське, переговори між Кубанню та Україною обмежилися домовленнями про допомогу зброєю та амуніцією. Внаслідок цього з України на Дон, куди відступили кубанці, щомісяця почали відправляти транспорт із зброєю та медикаментами для утворення Кубанської армії.
Український уряд чимало допоміг кубанцям у галузі просвіти і культури. У великій кількості на Кубань надходили українські книжки і часописи, що користувалися серед козаків неабиякою популярністю. Українські видавництва Кубані (скажімо, "Чорноморець", що було засноване у 1917 р. в Катеринодарі) почали одержувати кошти від міністерства закордонних справ України.
Пізніше, у грудні, між Україною та Кубанню були укладені договори про обмін дипломатичними місіями, про морехідні, торговельні, залізничні та поштово-телеграфні зносини.