Малиновий Клин
Шрифт:
— Чого регочете, бісові душі, наче жеребці! Тоже розумні обсівались! Комишем церкву укривали та отамана оарками навидся видирали. Розумні, нічого казать, бесурські люде! Ви б уперед з свого дурного толку сміялись, а не з нас!
— Молодці катеринівці! Хоч я за вас заступлюсь. Так їх, так. Допікайте до живого м'яса! — кричав кущівський козак.
— А ви теж мовчіть, лелешники! — огризнувся до кущівців уманський козак. — Вашим тільки лелек бить на церкві, собачі сини, більш ви ні на що не пригодпі!
— Та брешеш то не ми лелек били, а ви мабуть на своїй комишаній церкві, як молоду церкву укривали!
— Ні, брат, не одвертайся! Усім звісно, що ви лелешники! Та й по всьому видно, що ви розумні люде! Вас он і кисляківці обкол почили! Набили яловій корові вим'я халявою ти й продали вам за тільну! Хи-хи-хи!
От реготу аж земля гула, і козаки стали збиратися із різних кінців лагеря до кучі, щоб охотніш було поглузувать з других та посміятися й пожартувати як слід. Зібрався великий круг козаків, а посередині поставили самі зубаті та гострі на язик козаки із різних станиць, що знали багато приказок та підбрехеньок і такі, що за словом у кишеню не лізли.
— Що правда, то правда, нікуди гріха дівать! А чи добре із ялової корови молоко? — обізвався шкуринський козак.
— Чия б гарчала, а твоя б — мовчала! Уже як ваші шкуринці розумні, так і казати нікуди!
— Уже ж розумні! Не такі, як кущівці!
— А холеру як ви із станиці ваганяли? Забули?
— Ніяк не виганяли! У нас й не було!
— Та брешеш! У вас як була холера у станиці, так чорна корова під містком загрузла, а ваші шкурниці подумали, що то сама холера, та й давай її дрючками бить! Так і вбили сердешну корову до смерті, замість того, щоб витягти! От розумні!
Усі козаки покотилися зі сміху, аж за животи побрались.
— От так шкуринці! От так молодці! Ураз вигнали холеру із станиці!
Найбільш за усіх реготавсь тоненьким голосом невеличкий козачок з Криловської станиці. На нього й напав шкуринський козак.
— Чого оце сміється криловське каченя!
— Чого! Уже ж не з того, як з вашого розуму!
— А то, не бійсь, ваші крилівці розумні!
— Розумніші за шкуринців!
— Брешеш, суканої собаки недоросток! Чим ваші крилівці розумніші? Хіба тим, що замість архирея цигана стрічали, ще й в усі дзвони дзвонили! Уже ж і розумні!
Це діло давно було, а може й вовсі не було! А ви, бач, недавно корову вбили замість холери!..
— А ти чого вискочив з своїм розумом! Адже ж то у
вашій Незамивській станиці сучка вбилась із дзвіниці!
Тут всі козаки знову покотилися зо сміху. Особливо дужче всіх вигукував здоровий і товстий козарлюга із Старолеушківської станиці, взявшись обома руками в боки!
Ото так штука! Ха-ха-ха! Як воно там... і дзвіниця... Ха-ха-ха!
Чого оцей пузан гогоче, наче одеський бугай. Гаразд, що пузо здорова, так ти оце заходивсь, щоб усі поглухли! — огризнувся незамаївський козак.
А тебе завидки беруть, що засміятися нічим? У мене, брат, хоч робить, хоч їсти, хоч сміятися. А ти куди годишся? А ще кажеш, що ти козак!
Бач, який богатир вишукавсь! У тебе должно і розуму багато, бо голова здорова!
Я, брат, настоящий розумний і єсть, бо і прізвище моє — Розумний.
Увва! Видкіля ти взявся? Чи багато ж у Старолеушківській станиці Розумних?
Та може з десяток набереться! А тобі нащо? Чи може думаєш позичить для своєї станиці, щоб розумних завести?
У нас своїх хватить! Та по правді, сказать, такий як ти, годився б на завод.
Іще довго б козаки реготались, так уже пора було поїть коней та одганять у табун, а комікам спать лягать, бо завтра знов рано побудять, та знов начнеться такий день, як і сьогодня. Уже сонце зайшло і зоря потухла, а місяць, стояв серпом на небі та стиха освічував землю. Скоро розійшлись козаки, повечеряли та й спать полягали. Стало тихо у лагєрі, так як у степу, тільки вітерок шелестів травою, та здалека у табуні іржали козацькі коні".
ТРАДИЦІЇ КУБАНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
З часу переселення на Кубань чорноморці, не дивлячись на тяжкі умови обживання нових земель, багато дбали про розвиток освіти, що традиційно була на високому рівні.
Вже у 1803 р. була відкрита перша школа, для якої козаки не шкодували коштів. У 1806 р. на її розвиток та реорганізацію військова канцелярія асигнувала 1500 крб., а козаки зібрали по куренях ще 4000 крб. (на ті часи сума надзвичайно велика).
До 1810 р. на Чорноморщині відкрилося вже шість училищ, а ще через рік завдяки старанням протоієрея Кирила Росинського в Катеринодарі відкрилася військова гімназія, яку закінчило багато майбутніх видатних діячів чорноморського козацтва.
Після 1842 р. від війська було виділено сімнадцять стипендій, які давали змогу молодим здібним козакам вчитися в університетах Харкова, Одеси, Петербурга, Москви.
З кожним роком кількість шкіл на козацьких землях зростала.
У 1886 р. на Кубані вже було 296 учбових закладів — 1 класична гімназія, 2 жіночі гімназії, 2 загальних училища, 1 вчительська семінарія, 11 нижчих учбових закладів і 278 початкових народних училищ.
Жіноча гімназія, що розміщувалась у надзвичайно гарному двоповерховому будинку, стала справжнім культурним центром Кубанського краю. В ній постійно відбувались концерти відомих артистів, навіть співаків паризької опери, театру "Ла Скала". (Тут у січні 1901 р. читав свої лекції "О запорозьких старожитностях" Д.І.Яворницький. А 25 серпня 1906 р. тут відбулося установче засідання "Кубанського просвітницького товариства", на якому голова нового об'єднання С.М.Ерастов — майбутній представник Кубані у Центральній Раді — зробив доповідь про історію України і закликав до розвитку та збереження української мови й культури на Кубанщині. З цього часу гімназія стала важливим центром розвитку української культури на Кубані.