Мальви
Шрифт:
Хлопці знають усіх мешканців передмістя – від найстарішого до малого, всіх турецьких дервішів з такіє, навіть поважних ходж зі Слободи, але звідки взялася ця дівчинка з чорним волоссям і з брунатним чарівним личком?
– Ти хто?
Вона незворушно дивиться поверх їхніх голів. Чи не бачить?
– Хто ти така?
– Я – Мальва, – відповідає спокійно дівчинка, замріяні очі опускаються на поголені голови татарчуків і виливають синяву, ніби вони начерпнули її тільки що з моря і щедро морю віддають.
Бешкетники торопіють, вони не знають, що сказати, – такої дівчини ніхто ніколи ще не бачив на цьому передмісті. Та хто ж вона?
– Ти звідки? – знову спитали, та вже без
Дівчинка розвела руками, зірвала білу квітку клематису, що звис гадючкою по скелі, і кинула їм униз.
– Не знаю! – гукнула, пострибала кізкою по приступках скелі і за мить опинилася на верху, а потім зникла, наче й не було її тут ніколи.
– Гурія… – прошепотіли хлопці в побожному страху.
Марія чекала на дочку перед брамою такіє, нетерпляче виглядаючи. Вона тільки-но зварила вечерю для монахів, зараз оголосять передвечірній намаз, і знову Мурах-баба гніватиметься, що дитина не вчиться впору ставати до молитви. Обплутав її дервіш, наче павук комаху, і вирватися вже несила.
Того вечора, коли вони обидві, побиті, злякані й голодні, повернулися до монастиря, Мурах-баба повів їх до передсіння кухні й викинув їм дервішські недоїдки. Марія не торкнулася до їжі, дитина ж вилизувала миски, як собача, і забила Марія в розпуці головою до кам’яної долівки.
Мурах-баба вийшов у сіни, підвів їй босою ногою голову.
– Якщо Аллах захоче що-небудь дати, – сказав, – то він не питає, чий ти син чи дочка. Але тільки шукачі знаходять щедрого бога. Тож слухай мене, Маріям. Тобі пощастило, що сьогодні зустріла мене, божого чоловіка, слугу Блискучої Порти. Інакше здохла б між цими шолудивими татарами, що є пилюкою ніг османів. Я дам тобі науку і хліб, твоїй дочці знайду колись багатого жениха, і ти будеш купатися в розкошах, які ніколи й не могли приснитися в поганому твоєму краю. Але мусиш бути покірною й сповняти заповіт Магомета-пророка: третину доби спати, третину працювати, третину молитися богові. Молитимешся в такіє, працювати на кухні, а спати зі мною.
Марія схопилася, огида та обурення спалахнули в очах, Мальва вилизувала миску і просила ще. Мурах-баба випередив Марію.
– У людини двоє вух, а язик один. Два рази вислухай, а один раз говори. Якщо тобі не до вподоби моя добрість, то я тебе відпущу нині, але дервіші нашого такіє, що панують над душами татар Кафи, не дозволять тобі навіть жебрати в місті. А в степу голод. До осінніх дощів ти й води не нап’єшся, хіба що з солончаків. Тепер ти вислухала мене два рази, я чекаю на одну відповідь.
Марія вже місяць живе в Мураха-баби на подвір’ї монастиря. Дві третини Магометового заповіту сповнювала: варила монахам їсти і вчилася божого закону. Від третьої повинності викручується. Сказала, що зможе лягти зі святим отцем аж тоді, коли відчує себе справжньою мусульманкою. Мурах-баба бачить її хитрощі і стає щораз настирливішим, жах морозить Марію на саму згадку про те, та не знає, що має подіяти далі.
А Мальва розцвіла. Там, у хазяїна-татарина, рідко виходила з-за килимного верстата, ниділа, жовкла, а тут їй привілля. Ніхто не примушує працювати – гуляй по горах і над морем, тільки на молитву приходь і на вечірню науку.
Вдивлялася в бік моря, неспокій уже судомив груди, та ось майнула малинова спідничка, збігла на вулицю дівчинка з жовтими квітами в руці.
– Що це за квіти, мамо?
– Мальви, дитино.
– Мальви? Ха-ха! Таж то я – Мальва.
– І ти…
Цієї миті закричали муедзини на мінаретах міських мечетей, оглянулася Марія – у дворі вже стояв Мурах-баба, простягнувши руки на схід. Простелила намазлик, і вклякнули обидві тут же, на вулиці. Мальва молилася, вона вже напам’ять знала сури Корану, Марія дивилася на скопичені бурдеї по той бік вулиці. Хліви поприлипали до хат, розвалені кам’яні тини нагадували пожарища, городи не чепурилися квітами – ні, ні, хоч тисячу разів топчи хреста, ніколи до цієї чужини не звикнеш.
– Вирвуся звідси, – шепотіли Маріїні губи замість фатихи. – Вирвуся, хоч ти, мій Боже, не хочеш цього. Мушу пересадити свою квіточку на рідну землицю. За будь-яку ціну. А тоді карай мене за гріхи і за зраду.
Закінчилася молитва. Мурах-баба покликав Марію і Мальву до своєї хатини. Він скинув войлочну шапку із зеленою облямівкою, папучі, сів, по-турецьки підігнувши ноги, показав рукою на міндер, де завжди сідали Марія з Мальвою.
– Во ім’я бога милосердного, милостивого, – почав Мурах-баба незмінним бесмеле [81] . – Обіцяв Аллах віруючим сади, де внизу течуть ріки, для вічної втіхи, і благі житла у садах вічності. Я щасливий, діти мої, бо спрямовую вас на шлях істини. – Він пильно глянув на Марію, що, опустивши на груди голову, блукала думками далеко від божої науки. – Сказав Аллах: «Поклоняйтеся мені, всі до нас вернуться». Нині я хочу розповісти вам…
81
Бесмеле – постійний вступ до сур Корану, до проповідей.
– Про Кара-куру, ти ж обіцяв, баба, – попросила Мальва, її знудило щоденне заучування Корану арабською мовою, якої не розуміла.
Дервіш невдоволено поморщився.
– Про злих демонів не годиться розповідати на ніч, дочко, та ще й людям, які не знають усіх правд віри. Ті злії джини завжди навколо нас, та страшні вони тільки тим, хто не вбере в свою плоть і кров найправдивішу й найсправедливішу віру Магомета.
Не виходячи із задуми, сказала Марія до себе самої:
– Кожна жаба своє болото хвалить… Ляхи це саме кажуть про католицьку віру, жиди про Талмуд…
Дервіш почув глузливий тон у словах Марії, ціла злива настанов мала зірватися з його язика, та Марія випередила. Підвела голову: губи презирливо стиснуті, погляд зневажливий – Мурах-баба ще не бачив Марію такою.
– Хіба можеш ти знати, монаше, що є на світі найсправедливіше? Ти, який так ревно держишся своєї віри тільки тому, що дає вона тобі владу над людьми, доволі їжі і жінок?
– Хай візьме вітер з твого рота ці погані слова, Маріям, – прошипів дервіш, але далі провадив спокійно: – Ті, що вважають наше вчення ложним, не увійдуть до воріт раю, як верблюд у вушко голки. Наука Магомета найсправедливіша і найправдивіша тому, що вона остання. Адже Коран не заперечує Мойсея, Коран визнає божественне походження Христа, але ж що варті ці пророки перед розумом Магомета, якщо вони давали поради людям лише на нинішній день, а на завтрашній не могли нічого обіцяти, крім раю, якого і уявити добре не могли. Мойсей упав на межі ханаанської землі і зневірився в Єгові, Христа розіп’яли самі ж гебреї за те, що він звелів їм поклонитися ідолам, Магомет же сказав: «Коли всі народи приймуть іслам, тоді з’явиться божий посланець Махді, що зробить усіх людей рівними». Нині більше ніж половина світу визнали нашу віру, і недалекий той час, коли зрівняються всі – від шейхульіслама до моакіта [82] , від султана до цехового ремісника.
82
Моакіт – відаючий годинниками при мечетях.