Мама, донька, бандюган
Шрифт:
– Нічого, мені навіть цікаво.
– Правда?
– очі господині блиснули.
– Я вам ще багато всякого розповім. Як жінка жінці, нормально? У нас з чоловіком проблеми виникали, ті самі, розумієте? В інтимному плані... Коли почала всю цю терапію, він почав знову звертати на мене увагу, як чоловік, розумієте? Це все від того, що шлаки та іншу гидоту з організму треба виводити регулярно, вони створюють неприємний ефект. Чоловіки починають гидувати у плані фізіології. Не вірите? Ви ж сама живете, наскільки я знаю? Без мужчини? Раз така вже
Дурнувата міщанка кудись зникла. Тепер з Людмилою розмовляла розумна і впевнена в собі дама.
– Ми ж не зустрічалися з вами раніше.
– Я здогадуюся, для чого ви прийшли. Ігор все мені розповів, у нашій сім`ї так прийнято: проблеми вирішувати разом і не ховатися від них. Тому ми одна сім`я. Звичайно, я навела деякі довідки. Вас це шокує чи ображає?
– Поки не знаю.
– Це нормально, - Тамара махнула рукою, зручніше вмощуючись у кріслі.
– Вас не цікавить, з ким проводить вільний час ваша донька, а мені компанія мого сина не до одного місця.
– Ви маєте щось проти моєї Оксани?
Дама в кімоно відкинула голову, машинально поправила халат на грудях - при пишному складі тіла бюст десь третього розміру, машинально визначила Людмила, - і склала руки на грудях.
– Сказати вам, раз ми вже при цій темі? Ні-чо-го. Ви пристойно заробляєте, дівчинка нормально вихована, не з тих, знаєте, які чіпляють у пупа або ніздрю кульчика, фарбують половину голови в чорний колір, половину - в зелений, матюкаються на вулицях і міняються, як це тепер називається, партнерами.
– Ви багато бачили таких? Постійно зустрічаєте?
– Саме тому, що син нормально вихований, таких, Богу дякувати, - Тамара для чогось перехрестилася, - немає серед його друзів. Я не була і не буду проти стосунків вашої доньки і мого сина. Але ж я, - палець-сосиска ткнувся між грудей у шовк кімоно, - не владна вирішувати за нього, з ким йому жити. Ненормально, коли синок залежить від материнських забаганок, він мусить вирости мужчиною, мужиком. Можу показати вам його дитячі фото...
Вона таки справді почала висуватися з крісла, тож Людмила поспішила зупинити її.
– Ні-ні, не турбуйтеся, я вірю - Ігор гарний хлопчик.
– А чого це ви з такою іронією?
– Де ви почули іронію? Я ж не фотографії дивитися прийшла?
– Ні? А для чого тоді?
Знову Людмила відчула себе загнаною в глухий кут. Тамара Шумейко, без всяких сумнівів, завжди виторговувала на базарі зайвих двадцять, тридцять, а то й п`ятдесят копійок. Подивиться отак на того, хто торгує, і без слів ясно: що ти мені, дурню, оце втираєш, я ж наскрізь бач і тебе, і реальну ціну твоїй цибулі, ну не вийде, от не вийде мене нажухати, ще хто кого, гляди-гляди мені, нормально все...
– Поговорити. Мені цікаво, які ваші подальші плани.
– Стосовно чого? Діти загралися. Таке трапляється. Хто винен, тепер не розбереш. Ви хочете, аби все було пристойно? Ми поговоримо з Ігорем, він, думаю, погодиться оформити стосунки. Він не відрікається від дитини, він у мене порядний хлопчик...
– Ніхто й не каже, що він відрікається, - Людмила з розпачем відчула. Що мусить захищатися, поборниця очищення організму вправно фехтувала своєю шпагою.
– Тоді давайте домовимося нормально. Ви в претензії? Ігорьок штовхав Оксанку під машину?
Людмила вирішила - краще мовчати. Лише похитала головою.
– О!
– Тамара піднесла пальця-сосиску догори.
– У нас тут така розмова жіноча пішла, так без образ?
– Звичайно, які вже тепер образи...
– У нас у сім`ї все гаразд. Гармонія сімейна. Ви відчуваєте це, відчуваєте ауру? Я не вірила в таке, але не так давно погодилася посв`ятити квартиру. Все змінилося, вірите? Стіни, в яких живеш, треба так само очищати від скверни, це теж організм. А у вас - навряд, тільки не треба ображатися, злитися і все таке інше...
– Не думаю, що в нас аж так...
– Людо, ви живете без чоловіка. Навіть не без постійного, у вас взагалі нікого нема, ну, хіба не так?
Людмила зітхнула. Мабуть, таки доведеться це вислуховувати.
– Нехай так.
– І невідомо, Людо, що гірше: аби ви, вибачте на слові, ми тут дві жінки, сторонніх нема, водили чи ходили самі, а від доньки цього не сховаєш, чи жити отак, монахінею, і давати доньці привід думати, що чоловік, будь-який, перший-ліпший самець з кабакою, знову вибачте на слові, щось надто постидне, хоча й головне. Те, без чого не обійтися і треба швидше схопити його, будь-якого, триматися за нього і терпіти. Нас, жінок, так виховують: повинен бути Постійний Чоловік.
– Хіба не правильно?
– Абсолютно правильно. Абсолютно нормально. Тільки тут є ньюансик, отакий, - Тамара виставила вперед вказівний і великий пальці-сосиски, наблизила їх один до одного так, аби залишилася малесенька відстань.
– Отакий ньюансик є. Постійний Чоловік не повинен бути соломинкою, за яку тримаються, бо так заведено - чоловік, подружжя, діти, дім, родина. З чоловіком треба хотіти жить разом, яким би він не був. Чи таким, як мій Микола, чи подібним до Вовки - слюсаря, під нами живе. П`яний кожен день, жінку лупцює через день, а вона молиться на нього - мій ти хороший, мій ти маленький. Мазохізм? Нормально, значить, саме з таким Вовокою конкретна жінка хоче жити. Постійний чоловік, Людо, - не постійний партнер, хоча не без цього. Ви відаєте себе роботі та доньці, вона це бачить. Ви, пробачте на слові, не гуляєте на всі боки, коли свербить... знаєте, де. Чого ви? Ми жінки, розмова відверта, не так?
– Так, - Людмила приречено кивнула.
– А донька, дивлячись на вас, тримає себе пристойно. Тобто, природа, молодість, гормони - нормально, але ж не з ким попало.
– І то слава Богу.
– Згодна, - господиня дому, мати зразкового сімейства, виглядала задоволеною з себе.
– Але ж вона бачить, як ви мучаєтеся. Самотність, нервозність, втома. Жінка ви молода. Ну і, само собою, Оксана ваша мислить традиційно і просто: вона так жити не хоче, їй потрібен чоловік, тим більше - дитина, не годиться в шістнадцять років, невизначені стосунки. Я читала, підлітки болісно переживають отакі моменти.