Мама, донька, бандюган
Шрифт:
– Хіба кави. То ви лишаєтесь з хворим?
– Я ж обіцяла, - в Людмили зовсім вилетіло з голови, що шефа або його секретарку поки що можна застати вдома, бо дзвонити на роботу і відпрошуватися, особливо перед новим роком, навіть враховуючи її крайні сімейні обставини, дещо нахабно.
– Чудово. Швидше за все, його перевезуть від вас ще вдень. Так що другу половину вициганеного відгулу зможете спокійно від нас відпочити. Правильно?
Олег замислено кивнув. Думки його в цей момент літали зовсім в інших царинах.
Хоча Південна Борщаговка - зовсім інший район, Вітька Малий, виявивши несподіваний для фонтан красномовства, переконав своє начальство в доцільності масштабної та результативної операції, начальники райвідділів зв`язалися, переговорили, причому головним аргументом у розмові виступила обіцянка капітана
Бійці з групи захвату навіть зраділи, коли Мордвин з Татарином спробували, як напишуть потім у протоколі, чинити опір. Насправді обдовбаний Коля Мачуха взагалі не реагував на те, що відбувалося довкола, Мордвин відчинив двері, навіть не питаючи, хто, а коли побачив дільничного у формі, а за ним - міцних "беркутівців" у бронежилетах, мляво замахнувся рукою. Цього виявилося досить, аби бійці загону "Беркут" випробували на ньому свою професійну майстерність. Татарин взагалі повівся неадекватно - вискочив з кухонним ножем, а раз так - чинив збройний опір. У сумці Мачухи знайшли стилет з лезом середньої довжини, правда, витертий, але Вітька Малий вірив, що сучасні технології творять дива. Аби брали трійцю наркоманів за напад на Рибалку, в квартирі знайшовся б ножик зі слідами крові Олега. Та в даному випадку про колишнього сищика взагалі не згадувалося, за цією трійцею при бажанні можна потягнути здоровенний шлейф аналогічних злочинів, і головне - помилки особливої не буде. Стилет просто занесений до протокола як холодна зброя. Малий лиш подумав: "От ідіоти! Не могли довшого леза знайти, кілери хрінові". Одночасно зловили Стьопу Буркотуна. Цей спокійно дозволив закувати себе в наручники, навіть заявив тим, хто його вів: "Все, хоч відпочину, так усе дістало - край!"
Дизеля взяли ще простіше. Його не шукали особливо, заїхали на базар, де він сиджував у місцевій забігайлівці, та привселюдно поклали мордою в багнюку. Він репетував на весь базар, комусь чимось погрожував, та Малий, присівши, пообіцяв йому не просто опір при затриманні, а збройний опір і свідків, які підтвердять в разі чого, куди він викинув ніж та пістолет. На руків`ях ножа і пістолета знайдуть його, Дизеля, відбитки пальців. Знаючи можливості українських правоохоронних органів, Вовка Дизель замовк, покірно сів у машину.
Протягом наступних кількох годин капітан Малий командував парадом. Виховно-просвітительську роботу він провів з усіма по черзі. Почав з ватажка, говорив не довго, просто видавав інформацію для роздумів:
– Якщо ти, суко смердюча, не візьмеш на себе всі квартирні крадіжки, які тобі скажуть, тобі жвиндець повний. Я не помилюся, коли скажу - більша половина з них точно ваших рук справа. Сам розумієш, речі потерпілим ніколи не повертаються, зате моральне задоволення від ефективної роботи міліції дуже велике. Підеш у відказ– переживу, наркоманів твоїх все одно мені в актив запишуть. Але я шепну, кому треба, хто вчора ввечері Карася підрізав. Ти ж знаєш, нехай Карась і мент колишній, є люди, котрі його поважають. Хоча б бійці з "Універсума". Коли тебе, старого підора, за кілька ходок на зоні реальним підором не зробили, обіцяю - опустять, прізвища не спитають. Це - як мінімум. Береш на себе по повній програмі - ніхто нічого не дізнається. Питання з Карасем я сам залагоджу. Ось тільки не кажи зараз, що я нічого не доведу. Сам розумієш, коли справа стосується таких придурків, як Вовка Дизель, доводити особливо нічого не треба. Віслюк без того знає, хто він. І всі інші знають - оце осел, додаткових доказів не треба шукати. Сиди, думай.
Подібна розмова відбулася за кілька хвилин з Мачухою. Тут опер діяв простіше: пообіцяв закрити його, а заодно Мордвина з Татарином, надовго в одну секретну камеру, є такі про кожній ментовці. Про них ніхто не згадає, особливо коли ломка почнеться. Так що, пацанчики, краще послухатися дядю міліціонера. Після визнання провини є можливість помістити їх у спецзаклад, де підлікують до суду, аби сиділося легше. Ну, хіба на зоні хтось не розкумарить... У партизанів хлопці гралися не довго, лиш Татарин для порядку бурчав щось про "ментів сучар", та Малий зовсім на це не реагував. Хай собі, аби для користі. Останній подільник, Стьопа Буркотун, гордо погодився грати в усі міліцейські ігрища, аби швидше піти на зону. На волі - остогидлий борщагівський базар та хвора тітка. Отже, здоровий глузд переміг навіть у відморозків, не кажучи вже про досвідченого в подібних
справах Вовку Дизеля. Обіцянкам "вічного капітана" він повірив цілковито, враховуючи його репутацію.
Таким чином, уже після обіду Вітька Малий святкував перемогу. Тепер пора зайнятися здоров`ям приятеля. Для цього - вивезти від Людмили, у власній квартирі Рибалці вже нічого не загрожує. Далі по ситуації. Швидше за все, буде так: Олег подзвонить своєму шефові, скаже - напали, невідомо хто й за що, навіть пустить своїх орлів по якомусь там малоперспективному сліду. Головне - тепер вже можна сміливо викликати лікарів, директор "Універсуму" залагодить справу так, аби обійшлося без міліції. І ніхто ні про що не дізнається. Справді, невже мало ворогів у Карася?
Оксана повернулася додому, як і було заплановано, двадцять шостого грудня. Глянувши на доньку, Людмила не стримала сумної посмішки. Кілька днів тому поранений Олег, тепер ось - донька після травми. Не квартира, а чистий тобі приватний лазарет. На жаль, довелося визнати - найгірші прогнози виправдалися. Зовні лишаючись колишньою веселою, хоча й трохи дивакуватою дівчиною, донька відгороджувалася не лише від матері. А й від зовнішнього світу невидимою стіною. Теревенити разом, наче дві подружки, мама й донька вже не могли. Людмила поняття не мала, чи повернеться колись втрачене, чи будуть їхні стосунки так само дружніми, без того дурнувато-книжного "батьки та діти". Жінка тішила себе думкою, що раз Оксана вирішила зберегти дитину, то народить і знову стане такою, як раніше. Поки що дівчина більше лежала у кімнаті, дивилася телевізор, у розмови встрявала неохоче.
Про пригоду з Олегом Людмила вирішила доньці не розповідати. Невідома її реакція на подібні речі. Може, дівчина взагалі залізе ще далі під панцир, дізнавшись, що зовні респектабельна матуся, типовий представник "середнього класу", з доброго дива пустила по першому дзвонику яскраво вираженого кримінального елемента, підставляючи під удар в першу чергу себе, не кажучи вже про доньку. До спогадів про божевільні вісімнадцять годин, проведені нею в товаристві пораненого чоловіка, долучався присмак легкого роздратування. От же ж гад! Пролежав майже весь час у напівнепритомному стані, весь палав червоним вогнем, хоча й давав їй рукою маяки, мовляв, усе гаразд. Згідно з інструкціями. Отриманими від провізора, Людмила колола Рибалці антибіотики, збиваючи таким чином температуру, але боялася, що зробила щось не так і почнеться зараження. Потім припхався його дружок з міліції, Олег абияк одягнувся, подякував, вони вийшли з квартири - і на тому кінець, більше про Рибалку Людмила нічого не чула, сам він навіть не озвався.
Женучи від себе ці думки, Людина таки мимоволі визнавала: доглядати за чоловіком, піклуватися про нього, особливо коли при всьому цьому виділяється адреналін від постійного відчуття небезпечних таємниць дотепер невідомого чоловічого світу, їй було приємно. З рештою, Олег Рибалка, судячи з їхнього, нехай нетривалого, знайомства - не найгірший варіант мужчини. Навіть можна сказати, відчувається в ньому певна надійність. І сила. Безперечно сила.
Та Бог з ним. Зник - то й зник. Їй не Рибалку шукати треба, а власну сім`ю рятувати.
Передноворічні турботи не приносили родині Сошенків звичного задоволення. В їхньому житті випадали часи, що їх Людмила вважала найгіршими, бо не знала, як виглядають вони, ті самі найгірші часи, починала розуміти це аж тепер. Але навіть у такі часи Новий рік вважався улюбленим святом, свого роду табу на різні там розмови про проблеми та неприємності. Незалежно, йшли вони в гості чи приймали народ у себе, провожали й зустрічали Новий рік мама та донька завжди з надією на краще. Цього разу, змирившись з думкою, що вони нікуди не підуть, так само не запросять жодних гостей, Людмила купувала ялинку швидше за звичкою, аніж за бажанням. Так само машинально обходила магазини, придивлялася до різної смакоти, заповнювала сумки продуктами, Оксана без жодного ентузіазму допомагала матері на кухні, причому розмова зовсім не клеїлася, тому обидві, не змовляючись, вирішили без крайньої потреби одна до одної не звертатися. Потім прикрасили ялинку. Час тягнувся надзвичайно довго. Хтось дзвонив, вітав з наступаючим, Людмила так само подзвонила батькам, шефові на мобільний, кільком колегам та подругам. Оксана знайомим не дзвонила зовсім. Зазвичай, зустрівши Новий рік в компанії з мамою, дівчина два останніх роки вже вибігала з дому. Далеко не гуляла, всі подруги мешкали у їхньому районі, компактно. Та навіть за дві години до відкривання шампанського дівчата смикали одна одну по телефону, вирішуючи надзвичайно важливі питання. Наприклад, у кого можна взяти диск Рікі Мартіна чи Земфіри. Коротше, в подібному дусі, Людмила особливо не дослухалася. Нині донька навіть не перевдягалася до святкового столу. Як була, у спортивному костюмі, вмостилася з ногами в крісло, втупилася у телевізор, знайшла музичний канал, та музику, здавалося, не слухала.