Мама, донька, бандюган
Шрифт:
Оксаною володів страх. Саме він змушував її існувати в похмурому підвалі під диктовку дивного хлопця на прізвисько Водолаз, виконувати його вказівки, і в часи, коли не лежиш у сірому важкому тумані, поводити себе так, як наркомани-новачки. Ось лише виринати з туману чимдалі важче.
– Торба, торба, що в тобі є, - коротун акуратно постелив багажник брезентом і почав розкладати на цьому імпровізованому прилавку вміст невеличкого сховку.
Коли в мужчини зріст метр шістдесят два навіть у черевиках на високому каблуку і коли людина з такою непоказною статурою напряму причетна до світу криміналу, нічого дивного, що чоловіка охрестять Гуллівером. Відгукувався він і на Гулю, і Рибалка,
Власне, Гуля особисто не торгував, він лише знав, де що і за яку ціну можна швидко роздобути, у себе вдома нічого не тримав, та в гаражі зберігав невеличкий арсенальчик з нереалізованої продукції. Не рідко траплялося, замовника вбивали раніше, ніж він озброювався, саджали на невизначений термін або просто відпадала потреба. Ходовий товар Гуля викупав сам і притримував для особливих випадків, продавав перевіреним людям. Карась був саме з таких. Колись ще топчучи землю опером він не міг прищучити Гуллівера, хоча стукачки підтверджували - таки підторговує пукавками, паршивець. Потім, коли статус Рибалки помінявся, виникла необхідність озброїти новоспечену команду, отут уже без послуг Гулі не обійшлося. Тоді він ще зустрів Олега фразою: "Бач, начальнику, базар у нас знову без протоколу, зате більш предметний, скажи?"
Коли вірити паперам, оформленим за всіма юридичними правилами, гараж, в якому вони зачинилися, Гуллівер винаймав. Насправді людини, котра була записана його реальним власником, не бачив на очі, мабуть, навіть той злодій, котрий колись дуже давно разом з грішми прихопив з чергової обнесеної квартири паспорт, а потім недорого скинув цей документ. Орендував гараж Гуля по суті сам у себе, але враховуючи, що він там окрім машини тримав, краще підшарудіти та придумати собі липового власника. В разі чого звідки винаймач знає, що де в цьому гаражі заховано. Відбитків пальців на зброї Гуллівер завбачливо не залишав.
Рибалка нервував. За всіма нервовими чеканнями та зустрічами невпинно збігав світовий день, у січні сутеніє вже з початком п`ятої вечора, проводити розвідку на місцевості не виходило, потикатися в "Затишок" без хоча б поверхового вивчення обьєкту було занадто ризиковано та авантюрно. Правда, ще більш самовпевненою виглядала його задумка тимчасово залізти в шкуру ковбоя, нінзя, командос чи якогось іншого нащадка казкових лицарів і спробувати взяти з першого наскоку замок дракона, котрий тримає в мурованій башті прекрасну принцесу. Та на цю годину іншого виходу Рибалка просто не бачив. Він навіть не міг собі дозволити навести шороху по старих інформаційних каналах і хоча б з`ясувати, де в місті можна знайти такого собі Жигуна Сергія. Одне необережне слово - і він спалиться сам, заодно підпише смертний вирок Оксані з Людмилою. Тож доводилося рухатися буквально навпомацки.
Три "калаші" були старанно змащені і виглядали наче "з нуля". Рибалка признався собі - останній раз з автомата стріляв у армії, але там само пам`ятав, що у взводі вважався одним з кращих стрільців, про нього навіть писав місцевий бойовий листок, а фотопортрет відмінника бойової і, що характерно, політичної підготовки друкувала якось навіть "Красная звезда". Однокласниця, яка плакала на проводах і отримувала типові армійські листи, навіть певний час пишалася своїм "парнєм в арміі". Олег не думав, що навички колишнього прикордонника зовсім призабулися.
– Ніштяк машинки, скажи? Одна до одної, для себе тримаю.
– Тобі для чого?
– Ну, начальнику, - Карася Гуля за старою звичкою називав саме так, - життя тепер таке. До кожного в комплект по три рожки, один з трасерами, для понту. Ціна однакова, будеш брати три - скидку дам. Ти ж клієнт типу постійний. О-о, диви, яка річ!
– поряд з автоматами він виклав "кольт" тридцять восьмого калібру.
– Звідки таке добро?
– Не знаю, чи правда, хочеш - перевір, коли цікаво. Але до наших ментів недавно американські копи приїздили. Ну браталися після спільних забавок у тирі, зброєю мінялися. Знаю, не можна, але думаю - не одна батл юкрейн водка пішла під це діло. А потім наш мент американського пістоля посіяв, по легенді - чергову зірочку замивав. Чи загубив, чи допомогли, точно тобі вже не скажу. Знаю лише, пацани говорили: тому, хто поверне, нічого не буде, більше того, сто баксів та проблем із законом не виникатиме. Хріна, ствола вже скинули мені задешево. Я дав півтори сотки, пацанчик радий був, наче слон. В ринок поки що цей дефіцит не пускаю, швидка засвітка гарантована, нехай ще десь рік полежить у мене. Не продається, просто нахваляюся. Коли не секрет, кого воювати зібрався?
– Секрет, секрет. Навіть наша з тобою сьогоднішня зустріч - секрет. Державна таємниця.
– Ага. Тоді є звичайні "макарови", два штука, один гарячий, знай. Десь в когось з нього минулої весни стріляли і влучили.
– Мені чисті не потрібні. Постріляю і викину, давай.
– Гранат парочку не бажаєте?
– Гуля виклав чотири кругленьких металевих зелених яєчка, поруч поклав запали. Карась непевно стенув плечима.
– Хрін його... Парочку візьму.
– Точно на війну зібрався. Слухай, є балончик "Черемухи", свіженький. Спочатку газова атака, потім закидаєш фашистів гранатами, далі добивай піхоту з "калаша".
– До речі, бронетранспортера надувного немає в тебе?
Гуля цілком серйозно відійшов у куток, повернувся з новеньким бронежилетом, критично оглянув його, поклав зверху на зброю.
– Броня крєпка і танки наші бистрі. Усе, що можу запропонувати. Замовлення на бетеери, вертольоти та підводні човни виконуються гарантовано лише мінімум за півроку. Не жартую, серйозно кажу.
– Навіть про підводний човен?
– Ну, стосовно цього не знаю, грунт не зондував, але броневика цілком реально прикупити, навіть не завжди старенького. У Мукачеві випадок був: після вбивства одного місцевого крутелика в гаражі бетеера знайшли, у кабінеті, - Гуля багатозначно підніс пальця, наголошуючи на цьому слові, навіть повторив його: - Ка-бі-не-ті, пойняв? Автомати там на стінці висіли, наче рушниці мисливські, на спеціальних гачках. У дворі замість собаки злого крокодил на ланцюгу. Приятелі казали: "А чого, веселий чоловік був, зовсім і не бандит, а на броні ми всі на полювання їздили, з автоматами". Все то, сам розумієш, конфіскували, навіть крокодила. Між іншим, про рептилію в жлдному з протоколів н значиться. Наче тварюка наснилася усім, включно зі вдовою. Гадом буду, коли якесь тамтешнє ментовське начальство не вишиває тепер у чоботях з крокодилячої шкіри. Або, варіант, хабарі складує у гаманець з крокодила. Це о того, що при бажанні клієнта і його купівельній спроможності доставимо навіть крейсера "Аврору", не те що крокодилів з бронемашинами. Так що замовляйте, освоїмо.
– Ні, обійдуся без броника. Ось бінокля немає в тебе часом?
– З нього хіба стріляють?
– Ні, це я за бабами підглядати.
– Ти знаєш, є. Не смійся. Серйозно. Я тобі в навантаження дам, безкоштовно. Сувенір, приз для оптового покупця. Не тут, вдома, на зворотньому боці віддам, коли почекаєш.
– Гроші також по дорозі назад?
Рибалка витягнув з внутрішньої кишені скручені у тугенький качанчик та перетягнуті гумкою долари, простягнув Гуліверові.
– Наскільки я знаю, ціни в тебе не міняються, а клієнтам типу мене ти робиш знижки, відсотків десять? Чи правила помінялися?
– Що з вами робити...
– Звичайно, коли засвічені "волини" можна скинути без особливого ризику. Значить, тут за автомат, пістолет і дві гранати. Як ти любиш, дрібними купюрами. Плюс чотири сотні зверху. Мені потрібна тачка на прокат. Рівно за добу, можеш час засікти, я тобі повертаю, - випереджаючи можливі запитання та неодмінні гариканяя, Карась підніс руку догори.
– Так або ні, інакше чотири сотні заробить за одну добу хтось інший.
Навіть якщо Гуля і хотів заперечити, єство не обдуриш: рука вже відчула гроші на дотик, із привабливим пухкеньким свіженьким качанчиком розставатися не хотілося, тож він лише запитав для порядку: