Мама, донька, бандюган

Кокотюха Андрей Анатольевич

Хвилин двадцять Рибалка курив у машині і слухав музику. Жиган-лимон, мальчишка симпатичный. Жиган-лимон, с тобой хочу гулять... Викуривши так три сигарети, він взяв бінокль, покрутив його в руці:

– Отак. Дармовщина ніколи не на користь. Не знадобився ти мені, друг армійський.

Відігнавши своє авто трохи далі та припаркувавши навпроти трансформаторної буди, Карась підхопив автомат, розсовав по кишенях гранати, пістолет запхав ззаду за пасок. Тепер нарешті в нього вималювався чіткий план. Закривши машину, він наблизився до "джипа", не залишаючи собі часу для пустих роздумів, коротко замахнувся автоматом, приклад розгатив ліве бокове скло. Сирена завищала, здається, на весь Київ. Принаймні, встановлюючи

дійсно потужну сигналізацію, хазяїн "джипа" точно сподівався почути автозлодіїв у радіусі десятків кілометрів від улюбленої машини. Тікати Олег не поспішав. Навпаки, не зважаючи на сирену, спокійно збив рештки скла, просунувши руку всередину, розблокував дверцята, розчахнув їх, поклав на сидіння автомат, сам став трохи збоку, чекаючи, поки власник "джипа" почує знайомі звуки і вибіжить. Напевне вікна квартири виходять надвір, інакше машину він поставив би в іншому місці. І живе він не тут, бо не шукав стоянки.

Той, на кого чекали, на забарився. З дверей під`зду він вискочив прожогом, кількома стрибками дістався до свого авта. Олег навіть у напівтемряві встиг роздивитися його і обрати подальшу тактику поведінки. Хлопчина років двадцяти трьох, гора м`язів, поголена голова, нічого більше. Фізична сила тут присутня, навіть явно виражена, штанги та гирі тягає справно. Можливо, кулаком цвяха й загатить. А розплющити голову зазіхальників на особисте майно на колесах взагалі як два пальця. Потрощене скло і спокійна чоловіча постать біля машини швидко склалися в його уяві у єдине ціле.

– Що тут було? Ти бачив? Кого бачив?

– Вимкни це, - Олег кивнув у бік "джипу". У руці хазяїна вже брязнули ключи, сирена писнула востаннє і замовкла, знову настала тиша.

– Ну?

– Чого ти?

– Хто тут був? Де ці, бля, мудаки?

– Ми їх швидко зловимо, я бачив усе, бачив, - примовляючи так, Рибалка сунув на амбала, наблизився впритул, пістолета тягнув з-за паска на ходу, дуло втопилося в живіт, голосу Олег не підносив, говорив на одній тональності: - Тихо будь, не рипайся. Отак. Молодець. Звуть як?

– Е, ти чого, мужик, ти...

Поява озброєного чоловіка, котрий з доброго дива погрожує стволом, здивувала власника "джипа", та аж ніяк не перелякала. Його тулуб раптом повернувся праворуч, виходячи з-під ствола, рука летіла згори донизу, б`ючи озброєну правицю напасника і намагаючись вибити пістолет, та Рибалка чекав опору. Можливо, у змаганнях з армрестлінгу він би програв своєму молодшому суперникові, але рухався колишній опер спритніше. Права рука амбала не зустріла перешкоди, з свистом розсікла порожнечу, а Карась уже стояв збоку, бив навідліг руків`ям "макарова" в місце між шиєю та ключицею, без наміру вирубати - просто демонструючи свою силу. Супротивник зойкнув, а Олег тут же затопив йому коліном у пах, а коли він зігнувся - ступив крок назад, тепер бив правицею із затиснутим в ній пістолетом знизу в писок, маючи намір роз`юшити його і домагаючись свого. Та впорати амбала виявилося не так просто. Він поточився, але падати не поспішав, перейшов у контратаку, Олег ледь вийшов з-під удару. Напасник, не зустрівшись кулаками з жертвою, за інерцією проскочив трохи вперед, і тепер спина супротивника на якусь мить опинилася перед його очима. Скористався цим, знову вдарив руків`ям, відразу штовхнув амбала грудьми на могутній передок "джипа", ствол вдавався в потилицю з такою силою, ніби збирався продовбати в ній дірку.

– Тихо, синку, тихо! Мізки вишибу, сука! Стояти!

– Чого треба? Ти хто?

– Не твоє собаче діло! Звати як! Раз-два-три, звати як, ну?
– тепер дуло давило на зовсім не по сезону поголений череп.

– Патик! Юра Патик! Знаєш, під ким ходжу?

– Ще одне криве слово - ходитимеш під себе, гандон, до кінця життя! Одна радість, суко, для тебе - коротким воно буде, життя твоє довбане! У машину, бігом!

– Чого?

– За кермо сядь, підор гнійний! Рипнешся - дірок в тобі нароблю! Бігом, бігом!

Вони обійшли джип з лівого боку. Юра Патик виконав наказ, сівши на місце водія. Рибалка, далі тримаючи його на стволі, переклав зброю з правої руки в ліву, ступив крок назад, прочинив задні дверцята. Патик показав себе доволі спритним супротивником, тепер як раз був небезпечний момент, коли він може спробувати поновити свої домінуючи позиції. Руків`я пістолета знову стиснула права долоня, Олег, взявшись за дверцята, швидко засунув правицю всередину в черево "джипа", наставляючи її на один рівень з головою водія, плавним і вправним рухом занурився в салон сам, примостився на задньому сидінні, амбал не встиг навіть оговтатися. Дуло "макарова" повернулося на соє місце, до потилиці Патика.

– Там біля тебя цацка лежить. Будь другом, дай мені її сюди! Правою рукою і дуже обережно, а то стрельну, мізки в стелю. Ну!

Патик нарешті зрозумів - наказ небезпечного незнайомця краще виконувати. Автомат він передав назад, навіть не намагаючись робити різких рухів.

– Молоток, - Олег примостив "калаша" біля себе.
– Тепер гоу, туди, звідки приїхали.

– Куди це?

Замість відповіді Рибалка садонув полоненого по маківці, навмисне роздираючи шкіру на голові дулом пістолета. Зацебеніла кров.

– Повторити чи ясно все?

– Ясно.

"Джип" розвернувся і рушив з місця. На коротку вечірню пригоду, як водиться, уваги ніхто не звернув. Коли під вікнами кричать, народ нині воліє вікна закрити.

– Чого тобі треба?
– вкотре запитав Патик, коли вони вивернули на Оболонський проспект.

– Тебе знають у "Затишку"?

– Працюю там.

– Тепер куди виїздив?

– До баби.

– Вибач, старий, поламав тобі кайф. Нічого, будеш розумним - не одну ще рибоньку вжариш. Чи в тебе одна-єдина? Ти останній романтик, нє?

– Твоє яке...

– От бач, уже поводиш себе нерозумно. Ким же ти там? Мабуть, охорона? Точно, секьюріті, не поставлять же тебе служником на кухню чи покоївкою. Зміна скінчилася?

– Знаєш ти багато.

– У мене, синку, така робота. А в тебе тепер робота - завезти мене всередину, бо хоч одне гниле слово охороні біля воріт, і в тебе стрельну першого, ти ближче сидиш. Повертатися мусив на ніч?

– Завтра.

– Нічого. Придумай сам, чому повернувся назад сьогодні. Жигуна знаєш?

– Хазяїн.

– Чому охоронці дурня включають, коли їх про хазяїна запитують? Може, на них теж треба ствола наставити? Мовчиш? У хазяїна ваше прізвище справжнє чи його більше на погоняло називають? Ось ти, наприклад, як до нього звертаєшся. Коли просиш підвищити тобі платню?

– Сергій Сергійович.

– А Патик - хвамілія чи клікуха? На могилі в тебе що напишуть: Юра Патик, трагічно загинув?

Наступної миті Олег зрозумів, що через своє патякання втратив пильність: Патик різко крутонув "бублика", кидаючи машину праворуч, ближче до бровки тротуара, пасажир на задньому сидінні гойднувся, завалився на бік, а водій знову кинув машину, тепер - ліворуч, порушуючи правила дорожнього руху - на дії автохулігана негайно відреагували гудками авта, що їхали поруч. Олега кинуло в протилежний бік, він навіть дригнув ногою, скидаючи на підлогу автомат. "Джип" тим часом гайнув у якийсь провулок, уникаючи небажаних для обох зустрічей з ДАЇ, ліва рука Патика стискала кермо, права вже тяглася кудись у праву сторону, швидше за все, до зброї. Втримавшись під час чергового водійського фінту, Рибалка, котрий попри все стискав "макаров" у руці, наплював на обережність, наставив ствола на Патика, опустив його на потрібний рівень, двічі натиснув на спуск. Здалося, в салоні рвонула бомба, у обох заклало вуха, Патик, пустивши кермо, схопився за праве плече, Карась гаркнув: "Пильнуй!", водійські навички переважили, неушкоджена лівиця знову стисла "бублика", вирівнюючи машину. У салоні запахло порохом. Рибалка випростався. Розлючено довбанув Юрка по свіжезабитому місці на маківці, не стримавшись, штовхнув дулом у поранене плече. Патик зойкнув, та керма цього разу не випустив.