Мандрівний вулкан
Шрифт:
— Немає.
— Негайно збудувати! Зрубайте оті дерева, що ростуть над дорогою, побудуйте з них барак, поставте вишку для кулемета!
Луї Жак Луп’є зблід.
— Ви будете рубати ті дерева?! Схаменіться! Адже подібних більше нема ніде! Вони незвичайні, реліктові!..
— Дурниці! Нам зараз потрібна в’язниця, а не якісь там дерева. І, взагалі, ти мене дивуєш, пане Луп’є,— скривився глузливо Роберт Конрад. — Такий освічений, культурний і не збудував тут собі в’язниці, не завів охорони! Ні, що не кажи, а це твій великий прорахунок!..
Під керівництвом Генріха Мінца вояки нашвидкуруч спорудили чималий дерев’яний барак, загнали туди експедицію,
— Не треба мене більше мордувати. Я зважив на всі реальні обставини і дійшов висновку, що іншого виходу, як примиритися з вами, у нас немає.
— Чудово! Мудро! — вигукнув Роберт Конрад. — Отак би з самого початку!
— А чим ви, дорогий колего, можете довести, що ваше рішення щире, що ви не обдурите нас? — запитав недовірливо Хуанос Глобаліус.
— Ну, хоча б тим, що я відкрию вам секрет управління вулканом!
— О-о, це для нас дуже важливо! — сказав задоволено Генріх Мінц.
— Коли ж ти нам відкриєш? — не терпілося Роберту Конраду.
— Хоч і зараз, — мовив Луї Жак Луп’є.— Давайте зійдемо на другий поверх, і я розповім і покажу, як ним керувати.
У супроводі охоронців вони спустилися довгими й крутими сходами в середню частину вулкана, де знаходився пульт управління. Луї Жак Луп’є підійшов до мармурової дошки, на якій було багато рубильників, вимикачів, кнопок, витер хусткою спітніле чоло, обвів зневажливим поглядом присутніх і прорік:
— Нехай краще ми загинемо, ніж загине людство! — і натиснув на кнопку, що вмикала привід, який відкривав люк до «печі» на нижньому поверсі. Через той люк мала ринути вогненна рідина й знищити, спопелити все живе у вулкані.
Роберт Конрад вихопив пістолет і наставив на академіка. Але його руку спокійно відвів убік Генріх Мінц.
— Не треба. Я все завбачив… Проводи од пульта від’єднані…— і загигикав самовдоволено, переможно.
Почувши таке, Луї Жак Луп’є схопився за груди.
— Ну, що ж, — видихнув з себе, — я вам також піднесу сюрприз… розповім про одну досить неприємну річ…
— Тільки не лякай, ми вже лякані! — буркнув Роберт Конрад.
— Колись давно, — почав спокійно академік, — якісь невідомі майстри високорозвинутої цивілізації, а може, то були навіть інопланетяни, створили це чудо світу, яке назвали мандрівним вулканом. Як саме вони його створили, то велика загадка. Одне ясно, що ті майстри необачно прирекли себе на загибель і багато років тому вимерли, залишивши по собі тільки цінні записи, які наш поліглот-археолог прочитав і розтлумачив. З тих записів ми довідалися, для чого зроблені в нижньому поверсі штучні кратери, як вони відкриваються і закриваються, що таке термічні голки і як їх виготовляти…
— Дуже цікаво, — хитнув головою Хуанос Глобаліус. — Але ви обіцяли сказати щось інше.
— Говори по суті! — гримнув Роберт Конрад.
— Не квапте, я все скажу… — Луї Жак Луп’є подивився на годинник і мовив далі: — Так ось, ті загадкові майстри винайшли і дивовижну світну фарбу, якою пофарбоване підземелля. Аналіз світла, яке вона випромінює, показав, що гама його променів далеко ширша, аніж сонячний спектр. У ньому ми відкрили такі промені, які своєрідно діють на організм людини, які не випускають з вулкана радіохвиль, тому ми, власне кажучи, і відрізані від навколишнього світу. Але через фарбу добре проходять радіосигнали сюди, у вулкан. Отже, ми чуємо все, а передати нічого неможемо…
— І як же ті промені впливають на організм людини? — перепинив його Хуанос Глобаліус.
Луї Жак Луп’є ще раз подивився на годинник, посміхнувся.
— А так, що хто побуде під дією цих променів тисячу годин, той уже не може жити вище рівня моря. Він там одразу гине у важких муках. Ось, панове, якраз пробила ваша фатальна хвилина! Тепер ви ніколи вже не вилізете з цього вулкана!..
Останні слова академік вимовив так, ніби прочитав смертний вирок своїм ворогам.
Конрад, Глобаліус, Мінц і їхні охоронці, які уважно прислухалися до розмови, стояли приголомшені, розгублені. Нарешті Роберт Конрад прийшов до тями, ступив упритул до Луї Жака Луп’є і процідив крізь зуби:
— А чому ж ти, старий віслюк, не сказав нам про це раніше?
— Коли б ви були пристойними людьми, то я напевно сказав би. А так язик не повертався…
Роберт Конрад налився кров’ю, вихопив з кобури пістолет і вистрілив у академіка.
Один з охоронців захлипав од розпачу, він і йому подарував кулю.
Хуанос Глобаліус підбіг, обняв свого вожака за плечі:
— Годі, друже! Заспокойся!.. Що ж, може, й справді ми потрапили в пастку, але дарма, немає лиха без добра. Тепер ми повновладні господарі цього могутнього й чарівного вулкана, тепер у наших руках вогонь і вода. А вода дужча за суходіл, води на світі більше, ніж суші. Значить, ми не маємо права складати зброї! Ми ще поборемся з ворогами і неодмінно їх переможемо!
— Вірно кажеш, — кашлянув Роберт Конрад. — Адже відтепер я — Капітан вулкана! А ти будь моїм першим помічником!
Після вбивства Луп’є деякі легкодухі науковці, зневірившись і не витримавши тортур, передали нападникам секрет управління вулканом. Проте більшість членів експедиції все-таки не підкорилась або тільки вдавала, що підкорилась, і таємно готувала повстання. Одначе Роберт Конрад якимось чином довідався про змову, скликав найближчих своїх підпомагачів і сказав:
— Панове, як стало мені відомо, проти нас затівається бунт. І найприкріше те, що заводіям удалося переманити на свій бік кількох наших людей. А це вже небезпечно. Отже, необхідно максимум пильності й повсякчасної готовності!.. Ми, звичайно, придушимо заколот у зародку і жорстоко покараємо непокірних і зрадників. Але, щоб подібного більше ніколи не повторилося, треба придумати щось таке, аби всіх, хто тут є, прив’язати назавжди до себе, до вулкана, до води…
— Я вже давно над цим розмірковую, і, здається, нам скоро пощастить розв’язати це питання, — багатозначно мовив Глобаліус.
І то були не легковажно кинуті слова. Хуанос Глобаліус першого ж дня, як вони вдерлися до вулкана, звернув увагу на маленьких фіолетових рибок, що плавали в кулястому акваріумі у кабінеті-лабораторії Луї Жака Луп’є. Спочатку подумав — керівник експедиції тримає в себе екзотичних рибок просто так, для розваги. Але потім, дізнавшись, що вчений-фізик захоплюється ще й іхтіологією, зрозумів: рибки ті піддослідні. Коли ж Глобаліус прибрав до своїх рук наукові матеріали й папери академіка, він знайшов серед них досить цікавий запис: