Меч королів
Шрифт:
За годину спадкоємець престолу скористався своїм правом після восьмої чарки покинути трапезу.
Він пройшов до своїх покоїв, узяв таку бажану у дитинстві книгу і зручно вмостився на канапі. Помітно застарілою мовою перша хроніка розповідала про боротьбу п’ятьох синів сильбертальського короля за трон по смерті батька. Підступних і підлих братів перемагав чесний та шляхетний законний правонаступник — старший син короля.
«Це у них — не так, як у нас», — подумав Зульфікар і заснув.
Глава 6
Передавання меча — обряд майже сімейний. Запрошуються члени правлячої династії, найвищі урядовці, військовики, священики.
Хіба що каптурник Зенон допущений — не Гадруз, не вельможа, не губернатор чи адмірал. Особистий духівник принца. Стоїть у кутку, чотки тонкими перстами перебирає, лице у клобук заховав.
Єпископ Сардар молитву сотворив; не так, як учора — громоподібно, — проникливо та душевно. Втретє бачив його Зульфікар — наче третя людина поставала перед ним. «Який він насправді?» — подумав.
Тільки-но біскуп скінчив, вдарив ґонґ і чотири ґвардійці внесли на величезному старовинному щиті довгий футляр чорного дерева, інкрустований сріблом і перламутром. Ґвардійці завмерли, а король Доар із повільною величчю пройшов до них, витяг із кишені маленького срібного ключика, відкрив замки і відкинув віко.
В’язка тиша зупинила повітря у просторому Зеленому залі палацу: оздоблений усередині червоним оксамитом футляр був порожнім!
Сполотнів Зульфікар, зімкнув губи у тонку лінію єпископ, важко засопів, наливаючись кров’ю, адмірал Устін Блек. А король, спокійний та врівноважений, відчепив свого меча і простягнув синові, промовляючи встановлені обрядом слова:
— Даю для слави.
— Хвала Небу і королю! — відповів Небесний принц.
— Хвала Небу і королю! — підхопила присутня еліта. Виночерпії внесли чаші. А коли гості випили та з поклонами вийшли, король прогарчав:
— Такого ще не бувало! У палаці Небесного принца із замкненої кімнати, з футляра, єдиний ключ від якого у короля — вкрали меч Гадрузів! Це — особиста образа! Мене, Доара Гадруза, обікрали і зробили посміховиськом! Блек!
— Так, ваша величносте! — обізвався старий вояк.
— Накажи начальникові порту: жоден корабель не може залишити Малу Черепаху! Перерити всю Квінізорайю, всі кораблі, весь острів, якщо треба, а меч Гадрузів — знайти!
— Слухаю, — вклонився адмірал і несподівано спритно зник.
Зціпивши зуби, білими від напруги пальцями стиснувши батьків меч, стояв Зульфікар із очима, повними безсилих сліз. Віками передавали його предки той клинок від батька до сина, а вкрали — у нього. Старший брат, принц Азиз, сидів на маленькій канапці, цмулив вино і сумно зітхав. Король стояв біля вікна, нетерпляче барабанив пальцями по склу і неголосно лаявся. Нарешті з’явився адмірал.
— Що? — кинувся до нього Зульфікар.
— Все зроблено, але… — не зміг упоратись із задишкою старий воїн.
— Але? — прошепотів король. Ти — мені кажеш — але?
— …Але, — іґноруючи погано приховану погрозу, вів далі адмірал. — Дві години тому, єдиний за останню добу, знявся з рейду і пішов курсом на південний схід кліпер «Морська ворона» під ядранським прапором.
— Я наздожену його, — підхопився принц.
— Хай його наздоженуть Гирей та Да Карро, — заперечив король.
— «Лазурову лілею» кренґують у дальніх доках, — повідомив Устін Блек.
— Я дожену його і вб’ю, дозволь мені, батьку! — з порушенням протоколу звернувся до короля Зульфікар. Доар вагався, і принц виклав останній козир:
— Цей меч може носити тільки Гадруз, і тепер — моя черга.
Мить — і король наважився:
— Візьми ґвардійську півроту і пливи, хай береже тебе Небо!
Блискавично гайнув у двері Зульфікар, а за ним — не відстаючи — молодий каптурник. Адмірал вистрілив поглядом у єпископа — той смиренно потупив очі.
Принц піднявся на «Світанкову зорю», й одразу перед ним виріс Гирей:
— Ваша високосте…
Принц перебив його:
— Не треба. Який боєзапас на борту?
— Повний.
— Харчів?
— На чотири місяці. — Гирей поглянув на причал, де вишикувалася братова піврота, і додав. — Якщо тих вояків беремо, то — менше…
Небесний принц дав Брайтові сиґнал піднятись на борт і повернувся до капітана:
— І на місяць не треба. Ми мусимо наздогнати кліпер «Морська ворона», який три години тому вирушив у напрямку Ядрану.
— Бачив я у трубу той кліпер на рейді, — пригадав Гирей. — Судячи з обводів, у нього повинний бути непоганий хід.
— Що ти хочеш цим сказати? — звузив очі у щілинки принц.
— Що в нашого корабля хід кращий, — вклонився принцові Гирей і рішуче пішов на місток.
За годину принц зрозумів, що ніколи не бачив корабля з таким чудовим ходом: вітрила випиналися, мов сорочка на грудях у молодої красуні, вантами снували вимуштрувані матроси, Гирей на містку, схрестивши руки на грудях, владно керував судном. Поряд, спершися на меч, стояв Зульфікар та байдуже дивився, як, уражений морською хворобою, страждав на півбаку каптурник, періодично перехиляючись через фальшборт.
— Не випав би, — сказав про монаха Гирей.
— Його на борт не кликали, сам прибіг, — скривився принц. — Хоча, хай хтось пригляне…
Гирей рукою указав боцманові на Зенона, і того одразу майже силою повели до каюти. Ґвардійці переносили море легше: люди бувалі та загартовані.
Брайт так і не підійшов до брата: той стояв на містку з принцом, до якого без наказу сержант не смів наблизитися, хоча чудово його знав, і навіть колись навчив основ фехтування.
Гирей витяг із-за широкого пояса далекоглядну трубу і почав оглядати горизонт: порожньо. Він знав, що ще зарано: три години відриву за годину не надолужити, але все одно вдивлявся старанно.