Меч королів
Шрифт:
Он до пам’ятної корчми «Західний континент» підкотив свій візок продавець овочів, і поважний Бон запекло торгується з ним, хоча кожного дня купує саме в цього продавця, і ціна усталена вже не один місяць.
Продавець, невеликий на зріст, з тулубом, мов діжка, великою нечесаною головою, хапав Бона за руку та гаряче говорив:
— Ти подивись, який товар! Двадцять хвилин тому ще на грядках був!
«Брехня, — подумав Бон. — Тобі від Східної Брами, де ти перекупляєш овочі в селян, перти цього візка до Жаб’ячого провулку щонайменше —
«А вже смачні плоди, дивися», — без будь-якої логіки майже під ніс Бонові тицьнув продавець величезну ріпу.
Ханна не стала дивитися, що буде далі: продавець вихвалятиме товар, а Бон казатиме, що вчора бачив на припортовому ринку точнісінько такі томати, але значно дешевші.
Продавець кричатиме Бонові, що на тому ринку товар — фуфло, самі перебірки, які він та його колеґи здають за безцінь після того, як обійдуть усіх постійних покупців. А тут — доставлено під двері, та ще й найкраще.
Потім вони вдарять по руках, Бон віддасть гроші (рівно стільки, скільки і вчора, і позавчора), його люди заберуть із візка товар (стільки, скільки завжди), і до завтра вони розійдуться, щоби зустрітися й повторити все спочатку. Просто купити — у Квінізорайї вважалося нечемним.
«Мабуть, молочник уже був», — вирішила жінка, і раптом їй так закортіло свіжого молочка… «Спущуся, — вирішила, — куплю склянку, ні, маленький глечик, у Вергера». Вона взяла зі столу гроші, глянула — вистачить — і відчинила двері.
— Та портова шльондра ще спить-вилежується, — почула Ханна неголосні, але злі слова Вергерової дружини Марри. — Той пригрів сучку, та й поїхав, а вона тут дружків його приймає!
Перехопило Ханні подих. Вчора, справді, заходив на хвилинку Гиреїв друг, Фортунато. Поцікавився, чи є новини від Гирея, і побіг, навіть від філіжанки кави відмовився. А ця руда кирпата курва натякає казна-що! Ще Гиреєві щось таке скаже… Портовою шльондрою називає!
Так, то правда, танцювала Ханна ще півроку тому в портовому балагані, було у неї кілька хлопців до Гирея… Але ж — до Гирея! Звідки вона знала, що зустріне його?
Ханна різко крутнула головою — сльози, які, було, наповнили очі, розлетілися віялом.
— Що ти мелеш, дурепо, яке твоє діло? Був Гирей колись простим хлопцем, а тепер — пан! А відтак і жінка його — пані!
— Ой, жінка! Що вони — побралися? Та в нього таких жінок… — не замовкала руда.
— Весілля не бачив, але жодна дівка до Ханни тут не жила, — сказав унизу Вергер.
«Я знайду спосіб порахуватися», — вирішила Ханна. Вона так гепнула дверима, що аж тиньк зі стін посипався, — балачки внизу одразу стихли.
Ханна зійшла сходами до зали, підійшла до стійки, за якою принишкло перелякане подружжя, і, навмисно не помічаючи рудої Марри, простягла Раухові гроші:
— Глечик молока, поважний Вергере!
Відводячи погляд, рудий корчмар Раух Вергер простяг Ханні посудину…
Місяць король Доар та адмірал Устін Блек перевіряли Малу Черепаху.
Густим гребінцем пішли по Квінізорайї патрулі, забираючи до відділків усіх підозрілих. Допитали всіх відомих злочинців — ніхто нічого не знав і допомогти слідству не міг, хоча гроші від імені короля пропонували величезні.
Щоправда, результат таки був: у спокійній назагал Квінізорайї запанував ідеальний порядок; усі, чия добропорядність була хоч трішечки сумнівною, боялися носа показати.
Меча так і не знайшли. Принц Азиз Мезумський крутився коло батька, скоріше заважаючи пошукам, і намагався, як умів, заспокоїти: сидів поряд і зітхав. Королеві Доару, батькові мужнього та рішучого, це скоро набридло:
— Раджу вашій високості не сидіти в палаці, а взяти солдатів і піти перевірити Дальній форт.
Ображений принц оселився у вежі Дальнього форту і з двома десятками солдатів три тижні поспіль обшукував усі будівлі укріплення. Комендант форту, старий майор Джальміро, тримав порядок залізною рукою: принц не знайшов ані меча, ані жодної зайвої речі, яка не була б на обліку.
— Надійшов наказ короля: перевіряти Дальній форт, скасування наказу не було, — пояснив майорові свою поведінку за вечерею принц. А одного разу у форті з’явився королівський посланець; голосно задуднів горн. Азиз вийшов з вежі, пройшов стіною, спустився сходами вниз, у двір форту, і підійшов до посланця. Той схилився у низькому поклоні:
— Його величність король народу прангів Доар Четвертий запрошує вашу високість сьогодні на обід.
Принц вдоволено посміхнувся:
— Добре, я прийду. Можеш іти, — і вказівним пальцем провів по негустих підфарбованих вусиках.
Глава 9
Король десяти королів — у літах, але дуже міцний та величний, — сидів на величезному базальтовому троні, прикрашеному золотом і перламутром. Неосяжна зала, вирубана в підземному кам’яному моноліті, мабуть, років уже п’ятсот слугувала для найважливіших подій: тут Верховні правителі коронувалися, одружувалися, вирішували долі царів і народів. Звідси Ядран оголошував війну та погоджувався на мир…
Це він, король Раал П’ятий, з державою у вигляді сонця, оповитого змієм, втілює владу і право стародавнього Ядрану. Десять ядранських королів схиляють голову перед ним — десять могутніх володарів. І нема в нього друзів серед них — жодного. Триста сімдесят найзначніших баронів стоять на колінах перед королем Раалом, а простий Ядран — лежить долілиць. І ще невідомо, чи є там у нього друзі. А ворогів — безліч. І в десяти королівствах, і, особливо, за їхніми межами. А найзапекліший — адмірал прангів Устін Блек. Гіршим за нього був тільки покійний уже їхній король Доар Третій.