Імена твої, Україно
Шрифт:
українського гетьмана і зрівняла його в очах європейських
дипломатів із лордом-протектором Британії
Олівером Кромвелем. Панотці Вселенського
патріарха вшановують Хмельницького за імператорським
чином.
Зірко вдивляючись у мліч століть, гетьман почав
замислюватися, а чи не породичатися з якоюсь легітимною
династією Європи, щоб узаконити вже влас
Василь Лупул –
володар
5050
Розанда, донька
молдавського
володаря,
дружина Тимофія
Хмельницького
(портрет
зі збірки
Львівського
історичного музею)
ну династію Хмельницьких. Молдавія для Богданових
роздумів підходила якнайкраще – і сусідня держава,
і донька для старшого сина Тимоша Розанда у Лупула
є, заразом ще й стосунки поліпшають з іншими
придунайськими князівствами – Валахією та Трансільванією
зокрема. На старіючому гетьмановому обличчі,
коли мислив про це, легкою тінню лише тиха
усмішка пробігала. А то вже десяте діло, що Тиміш і
Розанда одне одного й у вічі ніколи не бачили.
Перші перемовини майбутніх сватів почалися досить
оригінально, хоча не так уже й незвично для тих
часів. Із гиком пронеслися козацькі полки розлогими
полями Молдавії, в поміч разом із ними скакали
татарські загони, і ось уже головні міста князівства
Сучава і Ясси під загрозою. Напудженому володарю
краю Василе Лупулу діватися нікуди: платить данину
кримському хану, платить гетьману 10 000 талярів і
обіцяє тому видати доньку за Тимоша. який формально
очолював козацьке військо. Це було восени 1650 року,
а весілля домовилися згуляти до Різдва.
Допоки козацькі шаблі виблискували на сонці під
стінами Ясс і Сучави, доти й обіцянка Лупула була
чинною. А як відійшло гетьманське військо… Домна
Розанда опинилася в своєї старшої сестри, під захистом
литовського гетьмана Радзивіла. А ще згодом
доньку батько на два роки взагалі в Стамбулі, хитро
усміхаючись, приховав від Тимоша. І на батьківський
поріг Розанда вже ступила у
1652-му році.
Тут би й далі вести перемовини,
та от польський
гетьман Калиновський, з
якого січка сипалася вже
від старості, знову взявся
за своє і кинув клич на всю
Корону Польську «боронити
прекрасну князівну».
Перемістивши свої війська
на Поділля, аби перекрити
шлях з України на молдавські
молодь у свій табір
під Батогом.
Битва козацьких і польських військ була недовгою,
але лютою: молоді і невправні романтичні вояки
падали снопами під шаблями бувалих і гартованих не
в одній січі козаків. І врешті сива голова самого Калиновського,
настромлена на спис, доставлена у намет
українського гетьмана.
Спадала літня спека 1652 року. Зустрічати зятя
Тимоша Хмельницького виїхав особисто Василе Лупул
у супроводі пишних бояр, із восьмитисячним
військом. Бучне весілля гуляли в Чигирині, і вже за
святковим столом Тиміш веде перемовини з тестем: а
чи не віддав би він князівський престол зятеві, а сам
перебрався в землі Валахії? Василе Лупулу Бог не судив
же синів…
Було всього за коротке заміжжя Розанди: доводилося
втікати батькові на Вкраїну під захист козацьких
гармат та мушкетів, знову повертати собі молдавський
престол…
І світ не таким став, і сонце почорніло того осіннього
дня 1653-го, коли в світлицю внесли смертельно
пораненого Тимоша. Любила Розанда його чи ні,
але що ж їй робити тепер вагітній, оточеній ворогами,
які не відомо чи й саму її лишать живою? Розанда з
Тимошем була у Сучавській фортеці, а під стінами її
двадцятитисячне військо Дьєрдя ІІ Ракоці та Матая
Басараба, та ще й величезна підмога їм з Речі Посполитої
прибула разом з артилерією. Зловісно свистіли
гарматні ядра над головою,
що, видавалося, гронами
сипалися, і обвалювалися
будівлі, один за одним падали
молдавські воїни та
козаки з восьмитисячного
добірного війська Тимоша
Хмельницького, що відчайдушно
боронили фортецю.
Осколок одного з ядер для
Тимоша був фатальним…
Хоробро таки билися
козаки, тож оцінкою лицарства
їхнього був дозвіл
вийти зі зброєю і забрати
тіло свого молодого вождя.
Син Богдана
Хмельницького
Тимофій
(портрет близько
1652 року зі збірки
Львівського
історичного музею)
5252
Сумна процесія вирушила на Україну. Розанда не покинула
мертвого чоловіка.
27 грудня 1653 року велика жалоба була в Чигирині,