Імена твої, Україно
Шрифт:
вовчого тіла…
– Приспати нам очі захочуть, а тим робом рицарі
в нас на кордоні.
Легенько пристукнув Юрій скіпетром і заспокійливо
відповів, видавалося, не з висоти свого королівського
трону, а з висоти сивих літ, що тихо шелестіли
за спиною.
– Недовіра наша серце холодить… Та й не близька
дорога від Кенігсберга… То не птахою долетіти,
то коням у важкому залізі іти – вість неминуче матимемо.
під склепінням, вдарялися об лункі стіни і верталися
знову назад, виговоритися хотілося кожному.
– Королю, а чи ти не забув, скільки з рицарямихрестоносцями
клопотів мав твій дід, король Данило?
В далекому вже 1238 році немало люду нашого полягло
під Дорогичином, немало мечів пощербилося об
панцири хрестоносців, аж доки здолали їх?
– З цими підступними рицарями меча маємо завжди
тримати напоготові!
Король нікого не перебивав, на запеклість вельми
гарячих посміхався лише очима, подумки перегортаючи
сторінки минувшини батькових часів і дідових,
раз уже його тут згадали. Підростав він в походах з
батьком Левом, уже зрілим воїном і державцем водив
рать свою у Литву 1285 року, а через дві зими ходив
ратно на польські землі. Потім сам княжив на Холмщині
й Підляшші, а як настав його час, то вернув і Київ,
і Чернігів, і землі за ними. По батьковій смерті в 1301
році вдалося йому об’єднати та створити ще більшу,
ще могутнішу державу. Той велетенський княжий і
людський досвід привів його до несхибного переконання:
держава не мечем сильна, а добрим життям її
людності. Тож невипадково вінчається він з князівною
Єфимією, сестрою Владислава Локетка, що стане
польським королем. Робиться все для добрих стосунків
з іншими сусідами, розбудовуються нові міста, добрішає
життя люду в кожнім куточку неозорої Волинсько-
Галицької держави. Справедливо зазначиться в
«житії» першого галицько-волинського митрополита
Петра (визнаного Константинополем потім святим),
що за короля Юрія І «була Волинська земля в чести й
повазі, повна багатства й слави». Інколи траплялося,
що один літописець хвалить якогось князя, а інший
осуджує, от тільки за короля Юрія І всі літописці та історики
мов зговорилися. Польський історик Ян Длугош,
описуючи ті часи, про Юрія І згадає так: «Був він
муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий, за
його влади тішилася українська земля миром і славилася
багатством». Тільки терпеливими перемовинами
в 1303 році окремої митрополії у його державі.
…Тим часом суперечка його бояр тривала, кожен
висловлював щиро свої вагання і король жодного
не перебив: ніхто не повинен затаїти свою тривогу,
думка кожного має бути зважена і врахована усією
радою. Лише як змовкли бояри, король сказав своє
слово.
– Мудрі мої бояри, не та держава дужа, що наживе
собі більше ворогів чи відштовхне протягнуту
руку, а дужий той, хто другами багатший. Правду мо
3434
вите, що меч має бути завжди напоготові – тільки не
в руках, а в піхвах. Чим більше люд наш триматиме в
руках не меча, а рало, не списа, а будівничу кельму,
тим ліпше нашій землі і її людності. Що ж до замислу
злого, то нема на те ради – лукавий не дрімає. Тільки
не забудьмо Святе Письмо: немає нічого таємного,
що не стало би явним!
А наступного дня, по перемовинах і торгах із послами,
під угодою вже до обіду стояв розмашистий
підпис: «Юрій І, Король Руський, Великий князь Київський,
Володимир-Волинський, Галицький, Луцький,
Дорогочинський». На печатці ж більш стисла латина
«Rex Russie princeps Ladimezie».
І перші слова на бенкеті:
– За славного короля Юрія І!
– За Великого магістра доблесних хрестоносців!
Іскрилось в бокалах і вигравало вино, привезене з
далекої Греції, і в іскрометних тих переливах, здавалося,
оживають і виграють промінчики шпаркого південного
сонця, під яким ходили і несли слово Апостоли;
іскрився і вигравав напій, що об’єднував людей
аж ніяк не з близьких країв.
35
Благословення
короля Юрія ІІ
Гучні труби, барабани і сурми звучали сьогодні
якось особливо, весільні мелодії спільно творили вони
з такою охотою, мов за довгі роки втомилися таки одними
лише похідними та бойовими мотивами – і ось
нарешті настав їх час потішити душі людські нотками
радості і любові, за якими занудьгували, світлої надії
й очікування просто людського щастя. Парували
страви на довжелезних столах, метушилися служки,
підносячи свіжі наїдки й питво, весільний гамір все