Імена твої, Україно

Корсак Иван Феодосеевич

Роман якось різко крутнув головою і пригладив

руками чорне і коротке волосся, мов при незгоді

воно наїжачилося.

– Ваша імператорська величносте, ви не знаєте,

що корону я не прийняв. Моя відповідь послам Інокентія

ІІІ була такою: «Я маю власний меч і звик добувати

усе, що маю, власною кров’ю, так само, як діди,

поширюю і примножую землю Руську». Отож перед

Папою Римським у мене боргу ніякого.

І руки розв’язані,

якщо доведеться діяти.

– Ну і різкий же ти чоловік. – вперше за вечір

усміхнувся імператор, усмішка та проявлялася поволі,

відчинялась зі скрипом і опором, як відчинятися

можуть старі і мащені невідь-коли ворота. – Уявляю,

що напишуть літописці про тебе, якщо тільки не лукавитимуть

і не перебріхуватимуть.

Застереження візантійського імператора було

безпідставним, бо як спливе багато води у Дніпрі й

Дністрі, то літописці залишать про Романа Мстиславовича

хай і не завжди компліментарні, але доволі

об’єктивні рядки: «…На зріст хоча не вельми великий,

але широкий і надмірно сильний, лицем красний, очі

чорні, ніс великий з горбком, волосся чорне і коротке,

вельми яр був у гніві, косен язиком, коли сердився, не

міг довго слова вимовити, багато веселився з вельможами,

але п’яним ніколи не був. Багато жінок любив,

але ні одна ним не володіла. Воїн був хоробрий і хитрий

на шикування полків, що наочно показав, коли

угрів велике військо з малим своїм розбив…».

Роман Мстиславович долив тестеві у келих вина,

що сяйнуло-заграло у скляних гранях витонченої

роботи.

– Цей келих подарував мені швагро. Судила доля

таки мені в нього побувати. Філіп не тільки воює, він

2424

робить чималенько для блага підданих. Якраз, коли

був я у нього, монастир святого Петра в Ерфурті розбудовував.

Ще й я дещицю срібла до цього додав, тож

і мене тамтешні монахи у пом’яник фундаторів монастиря

записали.

– Я радий, що ти незалежний правитель, – усмішка

на обличчі імператора гасла і зачинялася поволі, як

ті ж ворота. – Тепер мені легше говорити про поміч

Філіпові. Це справа найперша, бо відновимо константинопольський

трон чи ні, а можемо в іншому разі

втратити і трон другий.

Довгою була розмова тестя із зятем; Романові

Мстиславовичу так хотілося почути думку набагато

досвідченішого монарха про свої задуми. Особливо

того хвилював реформаторський

проект розбудови

держави, Роман і назву йому підібрав звучну: «Добрий

порядок для Русі». Мріяв він, щоб жоден князь

не міг грабувати та відбирати волості, що не належать

йому, бо як тільки безлад, то вже половці тут як тут.

А ще справедлива виборність глави держави за взірцем

європейської…

Уже перед сном нагадала йому й Анна, несміло та

прохально зазираючи в очі:

– Якщо можеш, дай поміч Філіпові… і сестрі Ірині.

Роман Мстиславович не зламав даного тестеві

слова. В неблизький і нелегкий похід збиралися ґрунтовно,

сотні верстов долаючи без особливого опору.

Та кожному своя доля – необачно відірвавшись від

основного війська, поліг у бою під Завихостом…

Марними були застереження візантійського імператора

щодо його правдивого опису літописцями.

Через віки пройдуть рядки «Слова о полку Ігоревім»:

«А ти, Буй – Романе і Мстиславе! Мисль одважна покликає

ваш розум на діло. Високо плаваєш ти, Романе,

в подвигах ратних, як той сокіл на вітру ширяючи,

птицю долаючи одвагою. Маєте ви залізні нагрудники

під шоломами латинськими. Та й не одна країна,

Гунська Литва ще й ятвяги, Деремела і половці списи

свої покидали, а голови преклонили під вашими мечами

булатними»…

25

КОРОНА ДАНИЛА

З вікна королівського палацу, де розмістилися посли

Папи Римського, дорогу з півдня видно було, мов

на долоні. Послів притомило задовге чекання, та вдіяти

нічого, розминутися з князем Данилом вони просто

не мали права – тож лише упівголоса зрідка перекидалися

думками.

– А як омине Краків і наше чекання лиш марнота?

– Це неможливо. Достеменно відомо, що князь

ночуватиме тут. Хай же Бог нам дарує терпіння.

– І все ж дивина неабияка… Заради того, для чого

ми прибули, європейські князі роками самі добиваються

уваги Святійшого отця.

– Мета виправдає наш труд. Волинсько-Галицька

держава вже налічує майже вісім десятків міст, а

скільки сіл – знає хіба лише князь.

– Однаково у голову не вкладається. Гасати несусвітніми

обширами, ловити якогось князя з європейських

задвірок, щоб…

– Нічого собі задвірки! Навіть географічно – то