Імена твої, Україно
Шрифт:
15
бині душі він розумів, що така думка є просто спокусою,
випробуванням недоброї сили, бо проти цього блакитного
безмежного неба, проти цієї безмірної величі він
менше, ніж раб, менший за комашку, менший за найдрібнішу
піщинку супроти всього неба і його Господаря
– і як тільки утвердив себе у цій думці, враз тремтіння
облишило тіло, заспокоїлося, немов знайшла своє
неприкаяна досі душа, і спокій тихий та світлий зійшов
на нього.
…Тієї миті, коли єпископ Корсунський поклав руку
на Володимира, князь відчув, як у нього по тілу наче іскорки
дрібні побігли, наче відчинилися якісь невидимі
брами в душі: із зачудуванням, яке межувало з переляком,
він зрозумів, що прозрів. Із вузького продовгуватого
вікна церквиці падав навскіс сонячний промінь, жовто-
яскравий від церковної позолоти і чистий такий, аж
дзвенів; вперше за низку днів Володимир знову побачив
знайомі обличчя воїнів дружини, які тепер стали ще ріднішими,
і світлу та тиху усмішку Анни. Князь бачив, як
захвилювалося враз усе море люду, що збагнуло чудесне
Провидіння, і як люд той, не змовляючись, враз упав
на коліна в молитві. І хрестився та вінчався Володимир,
і хрестилася його дружина.
Уже на церковних східцях, вийшовши до народу поруч
князя Володимира, Анна тепер без страху кинула
погляд на північні краї – її не лякали більше далекі незнані
пущі й непрохідні праліси, незнане і дивовижне
місто на Печерських пагорбах, де за дев’ять століть до
неї світло Істини являв Андрій Першопокликаний, вона
не жахалася люду, що стояв навколішки навкруг – то
були вже не варвари, то такі само, як і вона, християни,
разом з ними в далеку Русь з цього міста (Херсонесом
його звали древні, Корсунем іменують київські русичі,
а назвуть ще колись місто поряд із Севастополем) піде
добро, милосердя і смирення.
На церкві святого Василія так ніколи бентежно ще
не грали дзвони, як того незабутнього дня 988-го, за тисячі
верст чутно подзвін їх, лунають вони і через тисячоліття…
1616
МАМО,
ВИЙДИ ЗАМІЖ
ЗА КОРОЛЯ
Тієї ночі багаття не згасали по всій Норвегії і видавалося,
ніхто й не думав про сон. Весело шкварчали у
вогні туші биків, нанизані на вертела, з велелюдних
майданів розносився зманливий запах смаженини
на найдальші вулички, а спалахи
на мить збуджені обличчя. Завтра в державі
неабияке свято – Норвегія матиме нового короля.
Попередній король Гарольд ІІІ Суворий Правитель,
що майже двадцятиліття сидів на троні, склав голову
у Стамфордбріднеї, поблизу Йорка, воюючи Англію.
Король помер – хай живе король, його юний
син Олаф.
У спочивальню королеви Норвегії Єлизавети
Ярославівни син Олаф зайшов пізнього вечора. Він
повільно опустився на коліна перед матір’ю і лише
тоді вимовив:
– Благослови мене, мамо… Хай твоє слово зменшить
завтра моє хвилювання, хай облегшить воно ту
непросту ношу, яку покладає Всевишній на мене.
Мати мовчки поклала руки на голову синові і довго
стояла так, наче хотіла, аби її тепло і ласка, її материнські
побажання і сподівання невидимими хвилями
перейшли синові.
– Благословляю, Олафе… Благословляю на добру
долю, на щастя прекрасної країни Норвегії і її народу.
Ти виріс достойним сином прославленого конунга
і вірю, що правитимеш достойно. Тільки одне тебе
проситиму: перейми від батька усе, крім одного – не
воюй стільки, виймай меч із піхов лише при крайній
потребі, лиш для захисту і оборони.
Син розумів, про що веде мову матір. Доля його
батька Гарольда Сігурдсона склалася так, що на стежках
війни він провів майже все життя. Двоюрідний
брат тодішнього короля Норвегії, він у час жорстокого
розладу змушений був тікати з рідного краю і шу
17
кати собі прихистку в Київській Русі. Князь Ярослав
Мудрий з пошануванням поставився до Гарольда, до
його освіченості та хоробрості, таланту поета-скальда.
І незабаром, коли візантійський імператор попросив
у дружнього Києва військової допомоги, Ярослав
Мудрий довіряє йому військо русичів та направляє в
розпорядження Константинополя. Довгою була дорога
експедиційного корпусу – зблискували мечі русичів
у Малій Азії, схрещувалися з мечами достойних
супротивників на Сицилії, пройшли дорогами Італії,
воювали Африку…
1043 року Гарольд Сігурдсон з півтисячею русичів
після виснажливих битв повертається в Київ. Ратний
труд Гарольда достойно оцінює князь Ярослав Мудрий