Мертва голова

Беляев Александр Романович

— Мпепо, — відповів тубілець, але не відійшов од мене, а підбіг ще ближче, немов збираючись своїм тілом захистити мене від пострілу.

— Бачиш, бана, [21] ручний! — казав він, погладжуючи мій хобот.

— Геть, мавпо! — горлав чоловік з рушницею. — Стріляю! Раз, два…

— Почекай, Бакала, — втрутився другий білий, високий і худий. — Мпепо має рацію. Бивнів у нас вистачить, а доставити їх хоч би тільки до Матаді буде не легко і не дешево. Цей слон, видно, ручний. Чий він і чому вештається вночі, про це ми не будемо питати. Він нам може

стати у пригоді. Слон піднімає тонну, хоч з таким вантажем він далеко не зайде. Ну, скажімо, півтонни. Коротше кажучи, один слон може замінити нам тридцять—сорок носіїв. Розумієш? І він нам нічогісінько не коштуватиме. А коли прийде час і слон нам уже не буде потрібен, ми вб’ємо його і додамо його чудові бивні до нашої колекції. Ясно?

21

Бана — пан.

Той, кого називали Бакала, слухав нетерпляче і кілька разів поривався стріляти. Але коли співрозмовник підрахував, як дорого обійдуться їм носії, яких може замінити слон, то Бакала погодився з цими доводами і опустив рушницю.

— Ей ти, як тебе звуть? — звернувся він до тубільця.

— М… пепо, — відповів той. Згодом я пересвідчився, що Бакала щоразу звертався до тубільця: “Ей ти, як тебе звуть”, а той незмінно відповідав з маленькою паузою на букві “М”, начебто йому самому трудно було вимовити своє ім’я: “М… пепо”.

— Іди сюди, веди слона.

Мпепо жестом запрошував мене підійти ближче до багаття. Я охоче скорився.

— Як же ми його назвемо? Га? Тремп [22] — найбільш підходяще для нього ім’я, як ти гадаєш, Кокс?

Я подивився на Кокса. Він увесь був якийсь сизий. Особливо мене вразив його ніс, немовби щойно витягнутий з лілової фарби. На сизому тілі була сиза сорочка, розстебнута на грудях, з засуканими вище ліктя, рукавами. Кокс говорив хрипким і, як мені здалося, теж сизим голосом, шепелявлячи і гаркавлячи. Цей глухий голос начебто вицвів так, як і його сорочка.

22

Tramp — бродяга (англ.).

— Ну що ж, — погодився він. — Хай буде Тремп.

Біля багаття заворушилося лахміття, і з-під нього почувся чийсь дуже кволий, але густий бас:

— Що трапилося?

— Ти ще живий? А ми думали, що вже помер, — спокійно сказав Бакала, звертаючись до лахміття.

Лахміття дужче заворушилося, і з-під нього несподівано показалась велика рука. Рука скинула лахміття. Великий, добре збудований чоловік підвівся й сів, підпираючись руками й похитуючись. Його обличчя було дуже бліде, руда борода скуйовджена. Видно було, що білий чоловік з білим, як сніг, обличчям — хворий. Тьмяні очі подивились на мене. Хворий посміхнувся й сказав:

— До трьох бродяг приєднався четвертий. Біла шкіра — чорна душа. Чорна шкіра — біла душа. Один чесний, і той бакуба! — Хворий безсило впав навзнак.

— Марить, — сказав Бакала.

— Щось його марення образливе, — озвався Кокс. — Загадує загадки. Один чесний, та й той бакуба. Ти розумієш, що це означає? Адже наш Мпепо з племені бакуба. В цьому ти можеш пересвідчитись,

подивившись на його зуби: у нього, за звичаєм бакуба, вибиті верхні різці. Виходить, що тільки один він чесний, а ми шахраї.

— І сам Броун у тому числі. В нього шкіра біліша, ніж у нас; виходить, і душа чорніша, коли вже на те пішло. Броун, ти теж шахрай?

Та Броун не відповідав.

— Знову знепритомнів.

— Тим краще. І буде ще краще, якщо він зовсім не отямиться. З нього тепер мало користі, а він зв’язує нам руки.

— Одужає — він буде вартий нас двох.

— Від цього теж мало радості. Невже ти не розумієш, що він зайвий?..

Броун почав марити, і розмова припинилася.

— Ей ти, як тебе звуть?

— М… пепо.

— Прив’яжи слона за ноги до дерева, щоб не втік.

— Ні, слон не втече, — відповів Мпепо, погладжуючи мою ногу.

На ранок я краще розглядів моїх нових хазяїв. Найбільше мені сподобався Мпепо. Він завжди був веселий і посміхався, відкриваючи білі зуби, які трохи псувало те, що серед них не вистачало двох верхніх різців. Мпепо, мабуть, любив слонів і дбайливо доглядав мене. Він промивав мені вуха, очі, ноги і складки шкіри. Приносив гостинця — якихось смачних плодів і ягід, які розшукував для мене.

Броун ще й досі хворів, і я не міг скласти про нього більш-менш повного уявлення. Його обличчя і його відвертість, коли він розмовляв із своїми супутниками, подобались мені. Але Бакала й Кокс мені аж ніяк не подобались. Особливо дивне й неприємне враження справляв Бакала. На ньому був брудний рваний костюм найкращого крою і з добротного матеріалу. Цей костюм міг належати якому-небудь дуже багатому туристові. І мені здавалося, що костюм і палатка дістались Бакалі злочинним шляхом. Мабуть, він убив якогось знатного англійця-мандрівника і пограбував його. Чудова рушниця теж могла належати цьому англійцеві. На широкому поясі Бакала носив великий револьвер і страхітливих розмірів ніж. Бакала був чи то португалець, чи іспанець, людина без батьківщини, сім’ї і певних занять.

Сизий Кокс був англієць, який не помирився з законами своєї країни. Всі троє були браконьєри. Вони полювали на слонів заради слонової кістки, незважаючи ні на які закони і кордони.

Мпепо був їхнім провідником і інструктором. Він, хоч був ще молодий, прекрасно знав слонів і способи полювання на них. Щоправда, його способи полювання були грубі, варварські. Але інших він не знав, а користувався тими способами, яких навчився від батьків. Та браконьєрам було байдужісінько, як саме знищувати слонів. Вони оточували їх кільцем багать і добивали обпечених тварин, які задихалися від диму, ловили в ями з гострими кілками на дні, стріляли, підрізували жили на задній нозі, оглушували згори колодою, а потім добивали. Мпепо був їм дуже потрібен.

ХIII. Тремп пустує

Одного разу, коли Броун уже почав одужувати, але був ще надто кволий, щоб брати участь у полюванні, Кокс і Бакала вирушили на моїй спині за кілька десятків кілометрів по бивні слона, забитого напередодні. їх ніхто не чув, а я був усього лише в’ючною твариною, і тому вони відверто розмовляли між собою.

— Цій шоколадній мавпі — як там її звуть? — доведеться відвалити, за домовленістю, п’яту частину здобичі, — сказав Бакала.

— Жирно буде, — зауважив Кокс.