Мiстер Мерседес
Шрифт:
І ще дещо. Навіть якщо цей псих дійсно каже правду, ніби він не прагне вчинити ще одного масового вбивства (малоймовірно, хоча не поза питанням), він усе ще неймовірно зацікавлений у смерті. Підтекст самого листа не міг би бути яснішим. «Кінчай з собою. Ти вже про це думаєш, то зроби наступний крок. Який також виявиться фінальним кроком».
Чи він бачив мене, як я граюся з батьковим револьвером?
Бачив, як я встромляю дуло собі до рота?
Ходжес змушений визнати, що це можливе; він ніколи навіть не задумувався про те, щоб засмикнути штори. Почуваючись ідіотськи безпечним у своїй вітальні, коли будь-хто може мати бінокля. Або Джером міг бачити. Джером, який, пританцьовуючи, підходить по доріжці, щоб запитати, яка є робота: «діля для курваля», як йому самому це подобається називати.
Тільки, якби Джером побачив, як він грається з тим старим «Сміт-енд-Вессоном», він перелякався б на смерть. Він щось сказав би.
Чи й справді містер Мерседес мастурбує, коли думає про те, як він подавив тих людей?
За свої роки роботи в поліції Ходжес бачив речі, про які він ніколи ні з ким не балакатиме, окрім тих, хто сам таке також бачив. Ці токсичні спогади підводять його до висновку, що його кореспондент міг казати правду про мастурбацію, точно так, як він безумовно каже правду про те, що не має совісті. Ходжес читав, що в Ісландії є колодязі такі глибокі, що туди можна кинути камінь і не почути сплеску. Він гадає, що існують точно такі ж людські душі. Речі на кшталт «злидарських боїв» лежать на півдорозі до таких колодязів.
Він повертається до свого «Лей-Зі-Боя», висовує шухлядку зі столу й дістає звідти мобільний телефон. На його місце кладе револьвер і засовує шухлядку. Швидкісним набором він дзвонить у поліцейський відділок, але, коли чергова питає, куди спрямувати його виклик, Ходжес каже: «Ох, чорт. Я просто натиснув не ту кнопку на телефоні. Вибачте, що потурбував».
– Нічого страшного, сер, – відповідає вона з усмішкою в голосі.
Ніяких дзвінків, поки що не варто. Ніяких дій жодного роду. Йому про це треба подумати.
Йому дуже, дуже добре треба про це подумати.
Ходжес сидить, дивлячись на телевізор, який уперше за багато місяців вимкнений удень посеред тижня.
Надвечір він їде до «Ньюмаркет-Плази», де вечеряє у тайському ресторані. Його обслуговує особисто містер Бурамук.
– Давненько вас не бачив, офіцере Ходжес, – у нього це виходить, як «офіса Хатчес».
– Відтоді як пішов у відставку, готував собі сам.
– Дозвольте готувати мені. Набагато краще.
Тільки знову покуштувавши приготовлений містером Бурамуком «Том-Ям-Гань» [40] , Ходжес усвідомлює, як йому набрид недосмажений фарш і спагеті з соусом «Власний Ньюмена» [41] . А Сань-Кая-Фуг-Тонь [42] змушує його усвідомити, як він втомився від кокосового кексу «Пеперідж Фарм» [43] . «Якщо я ніколи більше не з’їм ані шматочка кокосового кексу, – думає він, – я проживу ще стільки ж і помру таким же щасливим, як зараз». Під час їди він випиває дві бляшанки «Сінгха» [44] і це найкраще пиво з усіх, що він пив після своєї пенсійної вечірки у «Рейнтрі Інн», яка проходила майже точнісінько так, як це описав містер Мерседес; там була навіть стриперка, «трусила своїм підхвостям». Заразом з усім іншим.
40
Tom yum gang – типовий для Індокитаю, тепер популярний у всьому світі суп на курячому бульйоні з морепродуктами.
41
«Newman’s Own» – заснована 1982 р. популярним кіноактором Полом Ньюменом харчова компанія, весь прибуток якої після сплати податків спрямовується на благодійництво.
42
Sang Kaya Fug Tong – тайський десерт: гарбуз, просякнутий заварним кремом.
43
«Pepperidge Farm» – заснована 1937 р. на фермі Пепперідж у Коннектикуті сімейна пекарня, що пекла високоякісні пироги і печиво; тепер – бренд, яким володіє транснаціональна корпорація «Campbell Soup Company».
44
«Singha» («Лев») – світле тайське пиво міцністю 5 %, яке випускається з 1939 р.
Чи міг містер Мерседес ховатися десь у дальнім кутку зали? Як полюбляв приказувати у мультику той опосум: «Усе можливе, Маскі, все можливе» [45] .
Знову вдома, Ходжес сідає в крісло і бере до рук листа. Він знає, яким мусить бути наступний крок – тобто якщо він не збирається передавати цей лист Піту Гантлі, – але ще краще він знає, чого не варто робити після пари пива. Тому він кладе лист до шухляди поверх револьвера (не завдаючи собі клопоту з жодним пакетом «Ґлед») і знову береться до пива. Те, що з його холодильника, звичайне – «Айворі спешел» місцевий сорт, але смакує воно йому достоту так само добре, як і «Сінгха».
45
Ходжеса тут зраджує пам’ять, бо насправді це улюблена фраза не Опосума, а іншого героя анімаційного телесеріалу «Пес Заступник Шерифа» («Deputy Dawg», 1959–1972) – самого мускусного пацюка Маскі.
Допивши пиво, Ходжес вмикає комп’ютер, відкриває «Фаєрфокс» і набирає в пошуковику: Під Блакитною Парасолькою Деббі. Визначення під ним вельми знакове: «громадський сайт, де цікаві люди обмінюються цікавими думками». Він зважує, чи не піти йому далі, та потім вимикає комп’ютер. І цього робити не варто. Не цього вечора.
Він зазвичай лягає пізно, бо це забезпечує менше годин, проведених у вовтузенні й перекиданні з боку на бік, перебираючи в пам’яті старі справи і старі помилки, але цього вечора він іде до ліжка рано і знає, що засне майже відразу. Це таке чудове відчуття.
Перед тим як поринути в сон, його остання думка про те, чим закінчується цей лист анонімного Містера Мерседеса. Містер Мерседес бажає, щоб він скоїв самогубство. Ходжес загадується, що б той подумав, якби дізнався, що натомість він подарував цьому екс-Лицареві Значка й Пістолета сенс жити далі. Принаймні якийсь час.
Його забирає сон. Він спить спокійно цілих шість годин, перш ніж його підіймає поклик сечового міхура. Навпомацки він іде до ванної, сповна мочиться і повертається назад до ліжка, де спить іще три години. Коли він прокидається, у вікна косо б’є сонячне світло і цвірінькають пташки. Він прямує до кухні, де готує собі повний сніданок. Зсовуючи на вже навантажену шинкою й тостами тарілку парочку круто підсмажених яєць, Ходжес стривожено ціпеніє.
Хтось тут наспівує.
Це він.
Щойно посуд опиняється в мийці, він іде до кабінету, щоб попатрати листа. Це те, що він робив і раніше щонайменше десятки зо два разів, але ще ніколи сам-один; коли він ще працював детективом, йому допомагав Піт Гантлі, а до Піта два попередні напарники. Більшість тих листів були погрозливими посланнями від колишніх чоловіків (а один чи два від колишніх дружин). Невелике діло. Деякі з них були написані шантажистами з метою здирництва. Один був від кіднепера, який вимагав жалюгідно невигадливий викуп. А три чи чотири – включно з цим, що від Містера Мерседеса – були одкровеннями від убивць. Два з них були чистими фантазіями. Один міг бути (або й не міг) від серійного вбивці, якого вони називали Шляховим Джо.