Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
Врочиста нiч, священна нiч...
Поки я читав, прадiдусь сидiв у своєму крiслi зiгнувшись, мовби в нього болiв живiт. Тепер вiн запитав:
– - Тобi, може, сподобалося це оповiдання?
– - Я й сам не знаю, прадiдусю. Це так, наче оповiдка про чудо з Бiблiї... Тiльки надто солодка.
Старий Хлопчак засмiявся й мовив:
– - Це ти влучно сказав, Хлопчачок! Iсторiйка занадто пересолоджена. Через те й їхнiй Манфред Корн -- не герой iз плотi й кровi, а картонна лялька, марiонетка на ниточках, за якi смиче автор так званих повчальних оповiдок. Мiж iншим, Хлопчачок, я цю оповiдку колись знав.
– - А чого ж я вам її читав, га, прадiдусю?
– -
Я згорнув хрестоматiю, а прадiдусь, злiгши на спинку крiсла, почав розповiдати:
РIЗДВЯНА ЯЛИНКА НА НЕЙТРАЛЬНIЙ ТЕРИТОРIЇ,
АБО ОДЕРЖИМИЙ КОНДИТЕР
Було це в першу свiтову вiйну у Францiї. В окопах один навпроти одного залягли два ворожi полки: нiмецький, що складався переважно з берлiнцiв, i французький, у якому були здебiльшого алжiрцi.
Двадцять четвертого грудня тисяча дев'ятсот сiмнадцятого року, на святвечiр, на фронтi панувала тиша, що запала без якихсь особливих переговорiв. Нiмцi й французи вшанували свято.
Алжiрцi ж, навпроти яких залiг полк берлiнцiв, були магометани, й для них християнський святий вечiр, нiчого не важив. Вони про нього й не знали. А французьке командування забуло їх попередити, щоб цього дня, за мовчазною згодою сторiн, до зброї не бралися. Тому алжiрськi гармашi просто з невiдання гатили по нiмецьких окопах, як i будь-якого дня.
Нiмецькi солдати, обуренi такою зневагою неписаного закону, й собi загримали з гармат у вiдповiдь.
Отож старанно налагоджене вбивство людей за допомогою пороху, вогню, металу й математики, зване вiйною, не припинило свого страшного перебiгу навiть на святий вечiр.
Саме тодi в одному з нiмецьких передових окопiв берлiнський кондитер на iм'я Альфред Корнiцке був заклопотаний тим, що пiк марципани для своєї роти. Окоп, у якому вiн самозабутньо дрiбнив мигдаль, був досить добрим захистком вiд ворожих снарядiв. Та земля двигтiла вiд вибухiв, i це дуже заважало кондитеровi в роботi. Млинка для мигдалю в Корнiцке не було, й доводилося його сiкти дуже гострим багнетом. Коли враз ударив вибух, багнет сприснув, поранивши кондитеровi лiву долоню, й далi йому довелося поратися з перебинтованою рукою. Трохи згодом вiд вибуху трiснула карафка, й чимало коштовної, з величезними труднощами роздобутої трояндової води пропало, а те, що вцiлiло, кондитер мусив перелити до бляшанки з-пiд консервiв.
А найгiрше, що вiн весь час потерпав за примус, -- адже марципани слiд пекти на рiвномiрному вогнi.
Саме тiєї митi, як Корнiцке поставив каструлю на примус, щоб, злегка помiшуючи розiгрiту масу, перетворити її в благородний марципан, поблизу пролунав такий могутнiй вибух, що в кондитера вибило з рук дерев'яну ложку, примус жбухнув полум'ям i погас, а каструля з тiстом була б вивернулася додолу, якби сердега не пiдхопив її своєю перебинтованою рукою.
– - Ну годi!
– - ревнув вiн, розлючений, що йому знову перебили його делiкатну працю.
– - Цi магометанськi трiскачники чхали на роботу порядного майстра!
– - Постривай, Альфреде, -- заходився його повчати сусiд.
– Звiдкiля магометанам знати, що в нас надходить рiздво й робляться марципани? Та вони ж про це й не чули!
Аж тут знову гримнув вибух i знов трохи не перекинуло каструлi з усiм її коштовним припасом. Альфред Корнiцке знову пiдхопив її в останню мить -- i тодi вiн просто нестямився з лютi.
– - Не чули, кажеш?
– - гукнув вiн.
– - Якби ж то, голубе! Адже трояндова вода -- зi сходу!
– - Але про рiздво вони таки не знають, Альфреде, в тiм-то й лихо!
I знов страшний вибух, знов двигтить земля, знов творiння порядного майстра врятоване дивом.
Отепер уже маленькому кругленькому Корнiцке ввiрвався терпець.
– - Ну, буде з мене, небожата!
– - несамовито гукнув вiн у бiк ворожих окопiв.
– - Рiздво -- це рiздво, i марципан -- то марципан! Не перебиватимете бiльше ви менi роботу! Зараз я покладу цьому край!
Його товаришi й збагнути нiчого не встигли, а вже одержимий кондитер, що навiть тут, на фронтi, працював у кухарському ковпаку, вхопив малу ялинку з приладнаними на нiй свiчками, прожогом вискочив з окопу й помчав через поле простiсiнько до ворожих позицiй. Усе це було дуже добре видно вороговi, що цiлком мiг вiдкрити вогонь по цiй живiй мiшенi.
На нiмецькому спостережному пунктi не повiрили власним очам, побачивши солдата в кухарському ковпаку, з ялинкою в руках, що бiг до ворожих окопiв.
Задзвонили польовi телефони, застукотiли польовi телеграфнi апарати, передаючи неймовiрне повiдомлення з одного командного пункту до iншого, i серед солдатiв, що почули уривки цих телефонних розмов, поширились найдивовижнiшi чутки. Єдино певним у всiй веремiї повiдомлень, чуток i щохвилинних суперечливих припущень був наказ командира полку про негайне припинення вогню. Цей небувалий на вiйнi випадок збив з пантелику як своїх, так i чужих. Алжiрськi стрiльцi й артилеристи розгубилися: щодо солдата у кухарському ковпаку на головi й зеленим, уквiтчаним свiчечками деревцем у руках не було нiяких вказiвок у жодному вiйськовому статутi чи iнструкцiї. Це була поява занадто химерна, щоб уздрiти в нiй загрозу. Отож в Альфреда Корнiцке нiхто не стрiляв. Алжiрцi просто стояли й безпорадно дивилися на нього, аж поки якусь хвилину згодом i по французьких окопах задзвонили телефони й застукотiли телеграфнi апарати. Отак вояки-алжiрцi несподiвано дiзналися, що бойовi дiї тимчасово припинено по всьому фронту з нагоди рiздвяних свят, i тепер не стрiляли вже згiдно з наказом.
Тим часом Альфред Корнiцке пробiг уже далеченько вперед. Аж ось вiн спинився, прикинув вiдстань мiж лiнiями окопiв, вирiшив, що стоїть десь так посерединi мiж ними, тодi розрiвняв передком черевика землю, хазяйновито поставив ялинку, спокiйнiсiнько витяг з кишенi солдатського мундира сiрники, призначенi для запалювання примуса, i, оскiльки холодна зимова нiч була зовсiм безвiтряна, одну за одною позасвiчував на деревцi свiчки.
Саме тiєї митi, коли вся ялинка святково засяяла вогнями, ворожа артилерiя припинила вогонь. Раптово зробилося дуже тихо, i в цiй тишi пролунав гучний голос Альфреда Корнiцке:
– - Отак, сплюхи! Тепер ви знаєте, в чiм рiч! Щасливого рiздва!
Потiм кондитер рушив назад до своїх i знову скочив у окоп, де всi добру хвилину смiялися й трясли йому руку.
– - Коли полковник дiзнався про твiй похiд, то спершу хотiв був посадити тебе пiд арешт, -- розповiдали йому.
– - А тепер вiн розмiрковує, чи не слiд почепити тобi на груди орден.
– - Нехай дасть менi зробити марципани, -- промовив кондитер, повернувся до каструлi, розпалив примус i знов заходився коло своєї роботи. Солдатам, що, притихши, стояли довкола, вiн сказав, що як повернеться з вiйни, то навертатиме поган у християнство.