Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
– - Це крутi змовилися мiж собою, щоб нагнати такi цiни!
Коли хто скаржився на безробiття, вiн гарикав:
– - Зате крутим добре: всi грошi пливуть до їхнiх рук!
Писар мiського голови, дiряве зозуляче яйце без роду й племенi, що далi то дужче пiдбурював свого начальника проти круто зварених (у писаря й розум, звiсно, був дiрявий).
Отож цей сердега якось спитав свого начальника мiського голову:
– - Що є серце яйця, ваша вельможнiсть?
– - Жовток, -- вiдповiв Жовтянiцлер.
– -
– - Глибока думка й чудово висловлена, дорогий писарю!
– - похвалив мiський голова.
– - Ви це запишiть, мiй любий, а я накажу надрукувати й розповсюдити: нехай увесь свiт знає, що таке нашi крутi.
I справдi, цю суцiльну нiсенiтницю, цю вигадку яйця з дiрявим розумом незабаром надрукували i широко розповсюдили.
Тепер, якщо кому треба було взяти в магiстратi бланк чи довiдку з печаткою, йому неодмiнно тицяли до рук листiвку, де розтлумачувалося, чому крутi є винуватцями всiх лих, якi спiткали мiсто.
Розумнiшi смiялися й казали:
– - Наш голова без клепки в головi. Чи з крутим, чи з рiдким жовтком, а яйце однаково яйце!
Зате на дурнiших папiрець справив велике враження. Вони зашепотiлися помiж собою:
– - Щось воно та є! Ви ж погляньте на цих крутих! Вони всi багатi! Роз'їлися нашим коштом!
Родини крутих були здебiльшого таки заможнi, бо приїхали до Старого Яйцеграда з чужини й мусили, щоб досягти добробуту, працювати стараннiше, анiж корiннi мешканцi, що завжди могли мати допомогу вiд своїх.
Та про це старояйцеградцi не думали. Вони бачили тiльки багатство крутих i через те не довiряли їм, заздрили й навiть лютилися на них.
Ненависть до крутих назбирувалася, як теплота в трухлiй деревинi. Розумнiшi почали боятись: тепер досить малої iскри, щоб спалахнула пожежа.
Приїжджi з iнших мiст -- там помiдори, айва, цибуля чи картопля -дивувалися, що на крутих така напасть: на свiже око це здавалось безпiдставним. Загальномiська "Томатна газета" навiть вирядила до Старого Яйцеграда свого спецiального кореспондента з метою глибшого вивчення становища в цьому мiстi.
Цей кореспондент повiдомляв: "Громадська думка в мiстi отруєна, внутрiшнiй лад порушено щонайглибше. Як гадають iноземнi спостерiгачi, дальший розвиток ситуацiї в цьому ж напрямку, розпалювання найбiльш ницих iнстинктiв мешканцiв може призвести до заворушень".
Родина Жоффток-Камiнських, що спочатку просто не зважала на всiлякi балачки, не могла тепер не помiтити, до чого йдеться. Майже нiхто вже не купував у них капелюхiв, хiба що нечисленнi друзi та приїжджi. Торгiвля занепадала, й багато сусiдiв з ними не вiталися.
Отодi вони почали думати про самозахист i запросили всiх крутих до себе на пораду. Тож якось уночi в господi Жоффток-Камiнських зiбралися всi крутi з родинами, -- декотрi доти не були навiть знайомi одне з одним. Вiкна в будинку щiльно позавiшували.
Штарралупкенберги -- тi, що виготовляли старовиннi годинники у формi яйця, -- радили виїхати зi Старого Яйцеграда. Люстермаєри, оптовi торгiвцi келишками для яйця, наполягали на тому, щоб подати до парламенту скаргу на Жовтянiцлера. Сковзiтцлiхи, великi торговцi сiллю, пропонували поговорити з одним мiським радником, з яким були в дружнiх стосунках.
Але Жоффток-Камiнськi мали певнi заперечення проти кожної з цих пропозицiй.
– - Виїхати з мiста означало б визнати, що всi цi злiснi вигадки -правда, -- казали вони.
– - Скарга до парламенту лише роздмухає дрiбнi жарини недовiри до нас у справжнє полум'я вiдвертого цькування. I якщо ми й залучимо на свiй бiк одного мiського радника, то це далеко не весь магiстрат.
– - То що ж нам робити?
– - зiтхали Штарралупкенберги.
– - За яких чверть року ми вщент розоримося... А якщо цей Жовтянiцлер не покине свого, то одного чудового дня достойнi спiвгромадяни пiдпалять нашi будинки й переб'ють нас усiх нашими ж таки чайними ложками.
Аж опiвночi щось надумали хоч бiльш-менш розумне.
– - Хiба кожному яйцю заборонено зваритися накруто?
– - спитав добродiй Жоффток-Камiнський.
– - Зробiмо величезну яйцеварню й умовмо всiх мешканцiв мiста поваритися накруто. Хто сам зварений круто, той не збиватиме бучi проти iнших крутих.
– - Ви забуваєте, -- нагадав добродiй, Штарралупкенберг, -- що бути звареним накруто нинi вважається ганебним. Хто ж це вам добровiльно накликатиме на себе ганьбу?
Усi знов безпорадно замовкли.
Нарештi панi Люстермаєр сказала:
– - Це добра думка -- умовити всiх поваритися накруто. Тiльки зробити це треба цiлком таємно. Кожен iз нас ще має в мiстi бодай кiлькох приятелiв. Пояснiмо їм, наскiльки простiше жити, якщо ти зварений накруто. Переконаймо їх поваритися круто i будемо сподiватись, що й iншi вчинять за їхнiм прикладом.
Цю пропозицiю схвалили, i другого ж таки дня всi крутi поїхали з вiзитами до тих своїх небагатьох друзiв, якi зосталися в них серед сирих i м'яко зварених яєць.
Добрячий то був шмат роботи -- пiд лихий час цькування всiх крутих умовляти iнших зваритись накруто. Але оскiльки Жоффток-Камiнськi, Штарралупкенберги та всi iншi крутi урочисто пообiцяли мовчати, як мертвi, про таємне варiння накруто, за два тижнi справдi чималенько яєць потайки стали крутими, а тодi вже, радi власнiй щойно здобутiй твердостi, пiдмовили своїх приятелiв, щоб тi й собi потайки поварилися накруто. Невдовзi гурт громадян, якi стали крутими, щоб краще протистояти ударам чайної ложки долi, помiтно зрiс.