Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
Знаменитий вiртуозний номер Пепе сягнув вершини -- i саме тодi до салону знов зайшов капiтан. Вiн, певне, хотiв зробити якесь оголошення, та, побачивши, як захоплено слухають примовклi пасажири клоуна, що видобуває палкi звуки з крихiтної скрипочки, зупинився в дверях. Коли штурман, поклавши лiву руку на кобуру револьвера, й собi рушив за капiтаном, той вiдтiснив його в коридор. Аж як Пепе, скiнчивши концерт мистецьким акордом, уклонився й пасажири зааплодували, вигукуючи: "Браво!", капiтан пiдiйшов до клоуна й сказав йому на вухо:
– - Пiдiйшов рятувальний катер.
Куточки
Аж тепер пасажири занепокоїлися. Декотрi закричали, iншi марно пробували звестися на ноги в розгойданому салонi. Тiєї митi до салону пробився штурман, рiшучий, ладний, якщо буде треба, втихомирити всiх силомiць. Але капiтан пояснив йому, що тепер для панiки немає нiяких пiдстав: буря вщухає, рятувальний катер пришвартувався до борту корабля.
Спокiйно, аж наче весело, капiтан сказав до пасажирiв:
– - Прошу заспокоїтися! Нашого друга Пепе пiдкосила добра новина.
– - Вiн передав непорушного клоуна пiд опiку двом матросам i повiв далi: -- Наш корабель, шановнi панi й панове, на жаль, не може зайти в гавань через надто розбурханi хвилi. Тому з Санта Круз прибув катер, який усiх вас по черзi перевезе на берег. Прошу пасажирiв вiд першої до п'ятнадцятої каюти пiдготуватися до переправи.
Без зайвої метушнi всiх пасажирiв i команду перевезли на берег.
Уранцi другого дня, -- вiн видався сонячний i тихий, -- корабель, що потерпiв аварiю, буксиром пiдтягли до гаванi Санта Круз. Там виявилося, що могутня хвиля вдарила чимось важким (найiмовiрнiше, великою колодою) у гребний гвинт i не лише розбила лопать, а ще й розтрощила тяги стерна.
Уже аж того дня, коли корабель пiдтягли в гавань, дiзналися пасажири, яка небезпека їм загрожувала. Вони довiдались про це з тiєї самої газети, що вмiстила оголошення про вечiрню циркову виставу за участю славетного клоуна Пепе.
Звичайно ж, цирк того вечора був напхом напханий. Усi неодмiнно хотiли побачити цього клоуна. Пасажири корабля, звичайно, також усi були в числi глядачiв, якi вiтали Пепе громом оплескiв i вигуками "браво!". Аж тепер у них поза спиною побiгли мурашки, коли Пепе, розмальований, як i годиться клоуновi, в широких штанях, розмаяному халатi й велетенських бiлих рукавичках, вийшов на сцену й натхненно заграв на манiсiнькiй, у два пальцi завдовжки, скрипочцi.
Коли прадiдусь знову скрутив свою шпалеру в сувiй, я зiтхнув, мабуть, занадто гучно, бо Великий Хлопчак здивовано спитав:
– - Чого це ти зiтхаєш, мов ковальський мiх?
– - Бо дуже цiкава оповiдка, прадiдусю, -- вiдповiв я.
– - I не така вже вона весела...
– - Я ж тобi це зразу сказав, Хлопчачок! Менi хотiлося написати втiшну побрехеньку про веселуна за фахом, а вийшов у мене героїчний епос у мiнiатюрi.
– - А от що саме робить Пепе героєм, прадiдусю? Я бачу, що вiн герой, а чому -- не можу пояснити.
– - Я гадаю, в ньому багато що збiглося, в цьому старому циркачевi: i здатнiсть наважитися на виставу, що цiлком могла б не досягти мети, i завзяття, що допомогло не спасувати у видимо безнадiйному становищi, i витривалiсть, що переборола величезну втому. Адже Пепе, власне, вчинив диво -- не лише врятував людей вiд неминучих у панiцi непоправних вчинкiв, а ще й змусив їх пiд такий час смiятися. Вiн був не тiльки клоуном, Хлопчачок, а й лiкарем, i чарiвником для глядачiв. Вiн був справжнiй герой, але пiд клоунською маскою.
– - Прадiдусь подумав якусь мить i, всмiхнувшись, додав: -- Його навiть можна назвати героєм працi, Хлопчачок.
– - Як-то, прадiдусю?
– - Вiн так добре виконав свiй номер у салонi корабля, що вiдвернув увагу людей вiд смертельної небезпеки, яка їм загрожувала. Тобто вiн працював як герой. А знаєш, менi спало на думку, що й Геракл одного разу виконав геройську працю.
– - А коли?
– - Коли йому довелось побути нiби за челядника у царя Авгiя. Мiж iншим, оце таки весела пригода! Вона нам якраз до речi. А де ж це?..
– - Старий заозирався.
– - Де ж це дiвся мiй зошит у чорнiй цератовiй обкладинцi?
– - У вашiй кiмнатi, прадiдусю.
– - Нi, Хлопчачок, я його сьогоднi вранцi забрав сюди. Вiн має бути десь тут!
Проте, хоч як ми шукали, зошит так i не знайшовся.
Пiсля довгих пошукiв прадiдусь нарештi здогадався, що тут, у моїй кiмнатi на горищi, побувала горiшня бабуся.
– - Може, вона...
Вiн не скiнчив фрази, та я зрозумiв, яке мало бути запитання. Тому я й сказав, що запитаю в горiшньої бабусi, й пошкандибав униз на другий поверх.
Пiд дверима своєї спальнi я спинився, бо почув, що всерединi хтось хихотить.
Я вiдразу впiзнав хто, тому й гукнув:
– - Горiшня бабусю, ми скрiзь шукаємо зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi. Ви його нiде не бачили?
– - Постривай хвилиночку!
– - сердито гукнуло зi спальнi.
– - Тут заставленi дверi. Ось я зараз трохи повiдсуваю й вiдчиню!
Потiм у спальнi зашелестiв папiр. Меблiв начебто нiхто не вiдсував.
Коли мене нарештi впустили пошукати зошита в чорнiй цератовiй обкладинцi, я з першого ж погляду помiтив сувiй шпалер, що виглядав з-пiд мого лiжка. Та я вдав, що нiчого не бачив, а повiв очима довкола, вгледiв зошита в цератовiй обкладинцi на своєму нiчному столику й сказав:
– - Осьде вiн!
– - То забери його та не перебивай менi роботи!
– - пробурчала горiшня бабуся.
Я взяв зошита i мерщiй пошкутильгав на горище.
А там я виявив, що чиїсь руки походили коло сувоїв шпалер, бо вони лежали не так, як я сам-таки їх поскладав.
Коли я повiдомив про це своє вiдкриття прадiдуся, вiн посмiхнувся й мовив:
– - Я вiдучора знаю, що твоя горiшня бабуся читає нашi новi твори. Вона й тодi, чотири роки тому, крадькома читала нашi вiршi, якщо ти пам'ятаєш. Але ж вона моя дочка. А тепер давай-но сюди зошита, я прочитаю тобi вiрша про Геракла та Авгiєвi стайнi.