Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
Балада про Геракла та амазонок
Геракл у днi старовини,
Як з мiфiв нам вiдомо,
Геройськi подвиги чинив
На чужинi i вдома.
От якось мусив вiн пiти
До амазонок, дiти,
Щоб звiдти пояс принести
Царицi Iпполiти.
Отож i вирушив, сумний,
З вояцьким легiоном
Туди, де мешкали вони, -
До царства амазонок.
Чого ж вiн був сумний такий?
–
Спитаєте ви, дiти.
Бо там жили самi жiнки,
В тiм царствi Iпполiти.
Герою
(Немає що й казати!)
Нiтрохи не хотiлось там
З жiнками воювати.
Та вже сумуй чи не сумуй -
В палацi лиш освоївсь, -
Сказав: -- Царице, подаруй
Менi свiй срiбний пояс!
Цариця випнула губу:
– - Що, пояс? Я не знаю...
Хiба пiду, -- ти тут побудь, -
Фельдмаршалки спитаю!
Коли богиня Гера -- блись
В царицi бiля трону
I їй тихенько: -- Бережись:
Прийшов вiн по корону!
Тут Iпполiта як гукне,
Труснувши головою:
– - А, ти прийшов дурить мене?
Готуйся йти до бою!
I не оглянулись, коли
Кругом заклекотiло,
I амазонки, як орли,
Летiли в битву смiло.
Герой же кроку не ступив -
Вагався до останку,
А потiм спритно захопив
Фельдмаршалку за бранку.
На скелю вiн її вiднiс,
Де лиш орли гнiздились,
Пiдняв i позирає вниз,
Де амазонки бились.
– - Ой-ой, не кинь її, нi-нi!
–
Почулось ту ж хвилину.
– - Вiддайте пояса менi,
I я її не кину!
– - Фельдмаршалка потрiбна нам!
Гукнула Iпполiта, -
Верни її в палац мiй сам
I пояса вiзьми там!
Отак скiнчилася вiйна
(Герой зробив це тонко!).
О Iпполiто чарiвна,
Прегорда амазонко!..
Уже ти з трону устаєш
I, не зронивши й звуку,
Герою пояс подаєш,
А вiн цiлує руку
I каже: -- Дяка щира вам!
–
Вклоняється їй чемно,
Дає чолом усiм жiнкам -
I в путь, поки не темно...
Тому-то у старих книжках
Натрапить, хто охочий:
Геракл на їхнiх сторiнках -
Приборкувач жiночий!
Коли прадiдусь згорнув зошита, я засмiявся i сказав:
– - Ну, це був веселий подвиг! Бувають веселi подвиги чи нi, прадiдусю?
– - Та скiльки завгодно! Знаєш що? Поговорiмо про це докладнiше завтра, Хлопчачок! Сьогоднi ми вже чимало з'ясували про героїв. Твердо знаємо, що iнодi ступити на незнану землю, спалити за собою всi мости -- справжнiй геройський подвиг. Ти показав це у вiршi про Генрi та його вiсiмнадцятьох тiток. А можна було б показати це й на прикладi Христофора Колумба. З'ясували ми також те, що громадянська мужнiсть, людська гiднiсть перед лицем можновладцiв -- то героїзм. Правда, герої можуть бути i такi, як твiй пастух, i такi, як пiнгвiн.
– - I те, що не всяке гусарство -- це геройство, прадiдусю.
– - Так, Хлопчачок. А завтра
– - Та вона ж махлює!
– - вигукнув я.
– - Вона обмахлює будь-кого на островi!
– - Тодi махлюй i ти, Хлопчачок! Але стережися! Горiшня бабуся страх сердиться, коли помiтить, що хтось махлює.
Я, зiтхаючи, пошкутильгав на другий поверх грати з горiшньою бабусею в лото. Та цього разу навiть не дiйшло до гри. Унизу я почув голоси, що линули з їдальнi. Там два дуже менi знайомi голоси, здавалося, читали по черзi якийсь вiрш.
Тодi я стиха пiдкрався до дверей їдальнi й прислухався, хоча в коридорi стояв добрячий холод.
Не хто iнший, як двi мої бабусi розказували напам'ять Шiллерову баладу "Рукавичка". Коли одна збивалася, то враз пiдхоплювала друга. Вони проказували вiрша так палко, наче перебрали яєчного лiкеру. Аж ось долiшня бабуся пiднесено закiнчила:
Рукавичку в лице їй жбурнув юнак:
– - Не потребую ваших подяк.
–
I покинув її ту ж хвилину.
Пiсля цього обидвi старенькi дами заплескали самi собi в долонi, похвалили одна одну й заходились гомонiти... про героїв.
А що я сьогоднi наслухався про героїв по зав'язку, то вже хотiв був чкурнути звiдти, та розмова несподiвано звернула на iнше.
– - Мабуть, наш старий не проживе, -- сказала горiшня бабуся.
– Хвороба його тяжча, нiж вiн думає. Хлопчачковi я про це сказати не можу. Завтра прийде лiкар. Хлопчака на той час треба десь вирядити з дому. Я йому скажу, що ти запрошуєш його на каву з тiстечками, Анно.
– - Що це ти, Маргарето!
– - почув я голос долiшньої бабусi.
– - У нього ж болить нога!
– - Нехай трохи прошкандибається до вас наниз. Молодому не буде й вади!
Менi зразу вiдхотiлося слухати далi. Я тихо пошкутильгав на другий поверх i залiз у постiль.
Тiєї ночi я не мав бажання нi читати, нi писати i заснути нiяк не мiг, бо менi все не йшло з думки, що настане такий день, коли в мене бiльше не буде прадiдуся.
СЕРЕДА,
в яку ми смiємося, бо нам сумно.
Отож цього дня мовиться про веселих героїв.
Мiж iншим виявлено, що долiшня бабуся
марить фальшивими героями,
з'ясовано, що тi, чиїм фахом є
смiшити iнших, часто невеселi люди;
показано, що Геракл був героїчний трудiвник
i що кабанчик з годинником на ратичцi -
не просто химерник знiчев'я.
Закiнчується день цiлком несподiвано -
молитвою.
Добре напуганого -- в зимовому пальтi, шапцi-вушанцi, з товстим шарфом на шиї -- вирядили мене другого дня вранцi до долiшньої бабусi.