Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
– - Найчасто пiвдень вiд Тюленячий острiв... у один малий пiдводний житло в скелi, що зветься "Тиха ущелина".
Балдуїн шубовснув у воду, поплив до Тюленячого острова, пiрнув, знайшов у скелi ущелину й попросив каракатицю, що там сидiла, випливти на поверхню для важливої розмови.
Каракатиця, що була страшенно до всього цiкава, не забарилася i справдi випливла з ущелини й вистромила з води голову якраз бiля крижини, на якiй сидiв навпочiпки ведмiдь.
– - Сцо сталося, ведмедю?
– - спитала вона.
– - Яка там у тебе до мене важлива розмова?
– -
– - Але туди треба йти у фраку, а в мене його немає. Менi ж так би хотiлось туди пiти! Адже на Пiвденному полюсi дуже рiдко бувають свята.
– - А в мене сцо -- повна комора фракiв?
– - прошепеляла каракатиця. (Каракатицi всi шепеляють.)
– - Зате в тебе є чорнило, i ти можеш так пофарбувати моє хутро, що на менi наче буде фрак. Ну, що скажеш?
– - Вазка робота, ведмедю, але, сказати правду, вона менi до вподоби. Лягай лисень отут на кризинi. Я споцатку пофарбую тобi один бiк, тодi спину, а тодi другий бiк.
Доклавши страшенно багато працi й чорнила, каракатиця так пофарбувала Балдуїна, неначе вiн справдi вдягнувся у фрак.
– - Найглибша дяка тобi, каракатице!
– - вигукнув вiн.
– - Отепер-то вже я хоч раз та пiду на свято!
– - Та гляди з не скоц у воду, -- вже навздогiн йому прошепеляла каракатиця.
– - Бо змиється цорнило!
– - Добре, я глядiтимуся!
– - озирнувшись, кивнув головою ведмiдь. Обережно перестрибуючи з крижини на крижину, вiн подався до свого двоюрiдного брата Роберта, щоб той навчив його, як треба поводитися на пiнгвiнячому святi.
Вiдбувалося воно увечерi. Пiнгвiни навмисне загадали всiм прийти у фраках, бо волiли розважатись у товариствi самих своїх. Ведмедiв i тюленiв вони вважали вульгарними.
Пiнгвiни й пiнгвiнки, що стояли невеличкими гуртками й розмовляли чи подзьобували риб'ячий салат iз маленьких, вигадливо розставлених крижаних вазочок, були трохи збентеженi, коли на їхнє свято з'явився бiлий ведмiдь у бездоганно припасованому фраку.
Не прийняти його було неможливо, бо вбраний вiн був як годиться, але й прийняти не хотiлося, бо ведмiдь у фраку однаково ведмiдь. Отож його просто не помiчали.
Коли Балдуїн пiдходив до котрогось iз гурткiв i казав, -- достоту так, як навчив його Роберт: "Добрий вечiр, шановнi панi! Добрий вечiр, шановнi панове!" -- гурток умить розпадався i пiнгвiни поодинцi приставали до iнших гурткiв.
Кiнець кiнцем Балдуїн опинився сам-самiсiнький. Здоровенний i зневажений, стояв вiн посеред пiнгвiнячого свята, господарi якого тепер особливо жваво, можна сказати, шалено, гомонiли мiж собою.
Отодi-то Балдуїн, який палко чекав цього свята, розлютився.
– - Оце такi тут звичаї?
– - визвiрився вiн на найближчого пiнгвiна.
– - Оце так тут приймають гостей?! Оце так вiдповiдають на ввiчливе привiтання?!
– - Я ще не мав честi почути вiд вас привiтання, -- сказав пiнгвiн.
– - Та залюбки привiтаюсь перший. Добрий вечiр!
– - Добрий вечiр!
– - спантеличено буркнув ведмiдь. Пiнгвiн люб'язно кивнув йому головою i тут-таки приєднався до гуртка своїх
А Балдуїн, уже втративши надiю взяти участь у пiнгвiнячому святi, шубовснув у воду з берега непривiтного Острова Пiнгвiнiв, -- вода миттю зробилася чорна, -- i поплив, сам-один, без фрака, як завжди ведмiдь ведмедем, -- до рiдної спальної крижини.
Коли другого дня моржиха запитала, як йому тулялося на вечорi в пiнгвiнiв, вiн тiльки й сказав:
– - Ведмiдь -- це не пiнгвiн!
– - Та вже ж!
– - усмiхнулася моржиха.
– - Ведмiдь -- це ведмiдь, у фраку вiн чи без фрака.
I попливла до Робертового салону для бiлих ведмедиць, щоб докладно розповiсти, як Балдуїн ходив на вечiр до пiнгвiнiв.
Прадiдусь знов закурив люльку, що встигла погаснути, й спитав:
– - Тепер ти розумiєш, Хлопчачок, чому герой цiєї iсторiї -- не герой?
– - Герой цiєї iсторiї -- ведмiдь. Але на святi вiн же не був нiяким героєм, прадiдусю.
– - Щира правда. Ведмiдь на святi в пiнгвiнiв поводився аж нiяк не героїчно. А ось хто був там героєм, ти знатимеш, коли я розповiм тобi цю iсторiю вдруге.
– - Цю саму казочку розповiсте ще раз?
– - Авжеж, Хлопчачок, тiльки по-iншому. Ось слухай. Вiн, своїм звичаєм, затягся з люльки, а тодi неквапливо почав розповiдати.
КАЗКА ПРО ПIНГВIНА ТА ВЕДМЕДЯ
Пiнгвiн Педро, як завжди, в бездоганно припасованому фраку, стояв i розмовляв з пiнгвiнкою Есмеральдою.
– - Тепер у нас на Пiвденному полюсi дуже рiдко бувають вечори з запросинами, -- сказав вiн мiж iншим.
– - Свiтське життя нинi зовсiм не те, що колись.
– - I не кажiть!
– - загомонiла Есмеральда.
– - Але я знаю, чого воно так. Я зрозумiла, в чому рiч.
– - Тодi дозвольте запитати вас: у чому ж? Пояснiть, доньє Есмеральдо!
(Пiнгвiни полюбляють iспанський придворний етикет, через те в них узвичаєнi iспанськi титули та iмена.)
I Есмеральда сказала:
– - Коли ми, пiнгвiни, влаштовуємо свої вечори, то на них приходить хто завгодно. Через нашу безмежну ввiчливiсть, любий доне Педро, завжди можна сподiватися до себе на вечiр першого-лiпшого моржа, морського слона, чайку й навiть бiлого ведмедя, -- одне слово, дуже непевних гостей! Отож i нашi вечори щоразу обертаються на казна-що! Напевне, колонiя з часом муситиме вiдмовитись вiд будь-яких свят. (Пiд колонiєю донья Есмеральда розумiла крижаний Острiв Пiнгвiнiв, уважаючи його серцем Всесвiту.)
– - Ми ж можемо влаштувати вечiр для самих лише пiнгвiнiв!
– обурився дон Педро.
– - Це було б украй нечемно, любий доне Педро!
– - Тодi треба зробити так, щоб не порушувати правил чемностi! Оголосiмо, що всi мають з'явитися на наш вечiр у фраках: адже фраки носимо тут, на Пiвденному полюсi, тiльки ми, пiнгвiни!
Есмеральда дивилася на Педро, розтуливши дзьоба вiд захвату.
– - Це генiальний вихiд!
– - вигукнула вона.
– - На вечiр до пiнгвiнiв кожен має з'явитись у фраку! Iстинно генiальна iдея, любий доне Педро! Я негайно скажу про це всiм нашим дамам i панам!