Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

Крюс Джеймс

– - Я не таким собi уявляю гарне й зручне, -- вiдрубала горiшня бабуся й ущипливе стиснула вуста.

Потiм вона знов зникла вкупi з кишеньковим лiхтариком, без якого на горище поночi не втрапив би: на сходах не було лампочки.

За вечерею ми з прадiдусем повели далi свою чоловiчу розмову про героїв. Я погодився, що полохливий на вдачу Ян Янсен у якусь хвилину поводився героїчно, коли, не злякавшись презирства остров'ян i навiть презирства свого сина, непохитною розважливiстю врятував йому життя.

– -

Перемогти себе самого, свою вдачу -- на це потрiбен справжнiй героїзм, -- сказав мiй прадiдусь.
– - Оце мене, наприклад, i приваблює в грецькому героєвi й напiвбоговi Гераклi. Вiн, щоправда, надто величався своєю силою, але всi свої подвиги вчинив не з гордостi, а з вiдданостi верховному боговi Зевсу.

– - То це Зевс наказував йому чинити подвиги, так, прадiдусю?

– - Гiрше, Хлопчачок: з наказу Зевса вiн мусив служити нiкчемному, боягузливому, кволому царевi Єврисфеєвi. Оцей-то молодець вигадував Геракловi чимраз небезпечнiшi завдання.

– - I Геракл їх завжди виконував?

– - Так, Хлопчачок, завжди. Ти знаєш, я навiть колись описав був Геракловi подвиги у вiршах. Вони в мене в отому зошитi в цератовiй обкладинцi. Вiн тут, на горищi, в скринi отамо, лiворуч за дверима. Принеси-но його сюди. Та не забудь узяти лiхтарика.

Лiхтарика я не забув, знайшов зошита й принiс Старому Хлопчаковi. Вiн тут-таки почав його гортати.

– - Ну ось, примiром, вiрш про те, як Геракл здобув Кербера, пса пiдземного царства, -- мовив вiн трохи згодом.
– - Геракловi довелося для цього спуститися в пiдземний свiт. Напiвбог, що народився й жив нагорi, в царствi дня, звичайно, вiдчував до цiєї роботи величезну нехiть. Та Єврисфей звелiв йому принести пiдземного пса -- i той принiс. Хочеш послухати?

– - Авжеж, прадiдусю!

– - Ну то ось!
– - Старий начепив на носа окуляри, пiдняв зошита ближче до лампи й прочитав:

Балада про Геракла

в пiдземному царствi

Геракл у днi старовини,

Як з мiфiв нам вiдомо,

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Одного разу, ледь зоря

(Нагадую таке я:

Геракл служив тодi в царя

Лихого Єврисфея),

Героя раптом цар гукнув

I закричав iз серця:

– - Ми волимо, щоб ти здобув

Нам Кербера-пiдземця!

Бував герой наш по свiтах,

Зазнав уже чимало, -

А вiрите?
– - по тих словах

Йому аж лячно стало.

Бо Кербер, триголовий пес,

В Аїдi жив -- країнi,

Де цар, цариця й люд увесь -

То тiльки мертвi тiнi!

Нi зiр, нi мiсяця вгорi

На тiм глибиннiм свiтi

Анiже-нi, ще й лiхтарi

На вулицях не свiтять.

Та не Геракловi тремтiть!

Уже Тенар-горою

Зiйшов вiн у пiдземний свiт -

Умить, як слiд герою.

Приплив через рiки глибiнь

В човнi з Хароном-дiдом,

Де цар-тiнь i цариця-тiнь,

Що правлять тим Аїдом.

Ясне подружжя тiней тих

Геракла привiтало:

Чого прийшов герой до них,

Воно вже добре знало.

– - Iди ж i Кербера вiзьми, -

Промовили обоє, -

Але не бий, благаєм ми,

Собачки булавою.

А в пiтьмi страховинний пес,

Роздерши всi три писки,

Так гавкав, наче били десь

В сто три бляшанi миски!

I раптом -- ось вiн! Ой-ой-ой!

Кусає й жалить люто

Жалом змiїним. Та герой

Уже почвару спутав:

Скоренько, не ловивши гав,

Схопив її, мов клунок,

I навхрест замотузував,

Немов який пакунок.

Пiдземний цар сказав:

– - Ну ось.

Ти ж пошануй корону:

Гляди собачку та принось

Хутчiй до мого трону.

– - Аякже!
– - вiдповiв Геракл,

Чемненько уклонившись.

А далi -- Кербера за карк

I в путь, не забарившись.

Харон в човнi куняв якраз,

Старечу мавши звичку, -

Вiн Кербера й героя враз

Поправив через рiчку.

А там уже й Тенар-гора,

I свiт, i днина бiла!

– - Герой iз Кербером! Ура!
–

Скрiзь слава полетiла.

Мiста i села вiн минав -

Усяк тiкав вiд жаху,

Лиш де-не-де хтось визирав

З-за рогу чи там з даху.

Цар Єврисфей, забрiвши в сад,

Побачив пса крiзь грати.

– - Ой лишенько! Неси назад!

Вiн може покусати!

– - Назад, назад його! Ой-ой!
–

Придворнi пiдхопили.

Зареготався наш герой

I в путь, як повелiли.

В далеку до Аїду путь...

Пливуть, пливуть столiття,

А й досi ще Геракла звуть:

Приборкувач Страхiття.

Прадiдусь згорнув зошита й сказав:

– - Звiсно, Хлопчачок, це здобуття Кербера було безглуздям. Єврисфей зумисне загадав таке Геракловi, щоб йому допекти. Не знаю, чи геройство це -- виконувати завдання, коли розумiєш, що воно безглузде. Я хотiв тобi тiльки показати, як цей ясний напiвбог, поборовши самого себе, спустився в морок царства тiней.

– - А щоб побороти самого себе, iнколи треба героїзму.

– - Оце я й хотiв сказати, Хлопчачок!
– - засмiявся прадiдусь.
– - Ти потроху навчаєшся читати мої думки. Еге, та ти, бачу, вiдкопилив уже спiдню губу. То що тобi там спало на думку?

– - Я собi думаю, прадiдусю: мабуть, весело було б звiршувати щось про фальшивих героїв. Чим краще розпiзнаватимеш героїв несправжнiх, тим яснiше бачитимеш справжнього.

– - Розумна гадка, Хлопчачок!

Старий присунув до мене свою тарiлку, де лежали ще два бутерброди з ковбасою, й повiв далi: