Можливість відповіді
Шрифт:
Мене можна назвати енциклопедичним дилетантом. Ця властивість дозволяла мені легко робити відкриття там, де спеціалісти потрапляли в глухий кут. А найголовніше полягало в тому, що знання нагромаджувалися в мені, та і в багатьох моїх ровесників, не в активній пам’яті, а в підсвідомості. Вони розташовувалися там довільно — не розділені перегородками й не розкладені по поличках. У потрібну хвилину я витягав їх інтуїтивно, проте, як виявилося, безпомилково. Так накопичував знання про навколишнє Дерсу Узала, а у хвилини небезпеки діяв блискавично і майже завжди успішно.
Ви дивуєтеся, чому це ми, діти, тепер так швидко дорослішаємо — і фізично, і психічно. Ви запитуєте, звідки взялися мільйони оцих акселератів та акселераток, ви шукаєте причини у вітамінах, у якісному харчуванні. Ці фактори ви вивчили. Але ж головну причину слід шукати не тут. Є інша сила, також знайома вам, однак прояви її вивчені ще менше, ніж наслідки забруднення навколишнього середовища. Це — ПОТІК ІНФОРМАЦІЇ, що вивергається на нас постійно. Звідки? Джерело загальновідоме.
Спробуйте підрахувати, скільки біт інформації дає щосекунди голубий екран телевізора. Пам’ять і підсвідомість дорослих людей уже завантажені, і ці біти летять мимо. Крім того, ваш мозок настроєний на вибіркове запам’ятовування. А у наших коморах мозку місця багато, інформація осідає хаотично.
На мене потік діяв особливо інтенсивно, адже я протягом років був прикутий до ліжка і мав феноменальну пам’ять, а телевізор у моїй кімнаті вимикався лише на ніч. Я дивився і слухав п’єси-казки для найменших, передачі для пенсіонерів, лекції для слухачів вечірніх університетів, трансляції наукових конгресів та з’їздів письменників, концерти і кінопанорами…
Не треба шукати причини загадки феномена в мутаціях і космосі. Не було нічого незвичайного. Тільки багаторазово помножений потік інформації і добра пам’ять. Вони й: творили феномен Іванихіна.
Добре це чи погано? Думаю, добре. Але до появи таких феноменів людство повинно бути готовим. Ми знаємо, що кожне явище має кілька сторін і силу-силенну близьких і віддалених наслідків. Чи зуміємо ми їх передбачити?..
ПОВЕРНЕННЯ ОЛІМПІЙЦЯ
Може, йому здалося? Але диктор повторив:
— Замість Володимира Бредька на бігову доріжку вийде неодноразовий чемпіон Європи Всеволод Левицький.
Збіг імені, прізвища і почесного звання?..
В напружених очах легенько запекло, і Дрю Карлсон зусиллям волі розслабив очні м’язи. Треба взяти себе в руки — хвилювання перед стартом поганий помічник.
На доріжці з’явився високий стрункий чоловік. Він зупинився неподалік. Дрю уважно дивився на нього.
Так, він усе такий же, як і два роки тому в Римі. Смагляве обличчя з легким рум’янцем, опуклі неширокі груди здіймаються в такт диханню. А повинен бути зовсім іншим….
“Спокійно!” — наказав собі Дрю, намагаючись зупинити бентежні думки. Це йому вдалося лише на кілька секунд. А потім знайомим рухом російський стайєр підняв руку до лоба, і у Дрю в голові наче побігла кінострічка. Швидко-швидко помчали кадри-спогади…
…Рим. Стайєрові Левицькому вручають золоту медаль, і Дрю, який зайняв восьме місце, з погано прихованою заздрістю спостерігає за ним, запам’ятовуючи кожен рух.
…Їдкий гарячий дим вповзає в очі, в рот, в ніздрі. Коли вогонь дійде до корми, спалахне нафта.
— У першому відсіку незастрахований вантаж! — пронизливо кричить капітан. — П’ять тисяч доларів премії тому, хто врятує його!
Матроси чимдуж кидаються до першого відсіку. Гейнц збиває з ніг Дрю, проривається першим. Дрю піднімається й біжить слідом за ним. П’ять тисяч — можна буде побратися з Луїзою.
Гейнц тягне величезного ящика. Що в ньому — ніхто не знає, окрім капітана. Та й навіщо їм знати? Головне — п’ять тисяч!
Дрю береться за другий ящик, його пробують відштовхнути, але йому допомагають вогонь і дим. Супротивники не витримують, поспіхом видираються на палубу. Дрю теж доводиться скрутно. Рятує спортивний гарт. Він витягає ящик на палубу, але до човнів ще далеко.
Вискочивши з рубки, радист кричить на всю горлянку:
— Тримайся, хлопці! Російські китобої йдуть на допомогу!
Вогонь і дим, червоне й чорне поступово витісняють усі інші кольори.
Три шлюпки причалюють до судна, і на палубі з’являються російські матроси.
— П’ять тисяч доларів тому, хто врятує вантаж! — кричить до них капітан.
Вони ніби й не чують. Кидаються до матросів. У цей час з лівого борту лунає перший вибух. Стовп вогню, рівний, як свічка, здіймається в небо, потім розростається в темно-червону хмару.
— Нафта! — лунає зойк.
Нічим дихати. Дрю двома руками роздирає комір і падає на палубу. Його хтось підхоплює. Дрю розплющує очі.
“Всеволод Левицький!” — підказує пам’ять.
Російський чемпіон тягне його крізь вогонь.
Потім Дрю бачить палаючий уламок щогли і непритомніє…
На другий день, прийшовши до пам’яті в приморській клініці, він дізнається, що відбувся порівняно легко: опік другого ступеня і перелом руки. В його рятівника справи безнадійні. Левицького придавило уламком щогли, розтрощило ребра. Довелося видалити праву легеню і частину лівої. Обгорілі пальці на руці — це вже дрібниця. Лікар сказав:
— Навряд чи виживе…
Перед випискою з клініки Дрю вдалося пробратися в палату до росіянина. Він побачив обличчя, наче виліплене з жовтої і синьої глини. На простирадлі безвільно лежала широка рука.
Спілі апельсини висипалися з кулька на підлогу і покотилися в різні боки…
Щоб повністю відновити здоров’я і сили, Дрю потрібно було чимало грошей. І тут зустрівся цей незвичайний тренер — доктор Лунквіст зі своєю експериментальною програмою.
— Я б узявся тренувати вас, — запропонував він. — Якщо пощастить, добре заробите.