Мушкетери

Черненко Михаил Борисович

— Стривайте! — академік заспокійливо постукав по столу олівцем. — Історична пам’ятка сто тисяч років тому — це фантазія.

— А п’ятдесят тисяч? — палко запитав Тарасюк. — А двадцять п’ять?

— Двадцять п’ять, мабуть, теж забагато.

— Ну, звичайно, — усміхнувся Тарасюк. — Дудников має рацію — Венеру Мілоську зліпили вчорашні пітекантропи. Людська цивілізація виникла десять тисяч років тому… А на мою думку, єдиний доказ надзвичайної близькості людини до пітекантропа — це існування самого Дуд…

Бронзова шпага стрілки старовинного, схожого на вежу, годинника увіткнулась у цифру “6”. За вікном злегка

виблискував проти місяця сніг.

Академік, Матвій і Тарасюк розглядали розстелену на письмовому столі карту Близького Сходу.

Тарасюків бас звучав тепер дуже спокійно:

— Десятки знахідок за останні роки зроблено в шарах, котрі неможливо датувати звичайними методами хоч у якійсь мірі точно. Те, що робить Бєлов, досліджуючи свої самміліти, необхідно нам, археологам, як повітря… Адже лотерея безпрограшна — це найголовніше! Якщо навіть космос тут непричетний, якщо ми не знайдемо ніяких слідів стародавніх астронавтів… Визначити точний вік усіх пам’яток — хіба цього замало?

Академік відірвався од карти і присунув до себе папери, що лежали перед Тарасюком і Беловим.

Запанувала тиша. Тільки зрідка поскрипував товстий червоний олівець у руках академіка.

— Шансів мало, — сказав він нарешті. — Для найголовнішого шансів дуже мало. Один на мільйон.

— Але одиниця — це не нуль, — з обережністю сказав Матвій.

— Безумовно!

Академік встав з-за столу, зробив кілька кроків по кімнаті і зупинився перед Беловим.

— Не люблю гучних фраз, але одиниця, про котру зараз ідеться — це універсальність життя. Всемогутність розуму. Доведені не логікою, а досвідом!

Він сів у своє крісло і розгонисто провів на одному з аркушів червону смугу:

— Підіб’ємо підсумки. В принципі згоджуюсь. Вашу назву, Грицьку, поки що доведеться відкинути. Не будемо дратувати гусей. “Сектор палеоастронавтики… Палеоастронавтика…” Треба простіше! Ну, скажімо, “Сектор фізичних методів дослідження доісторичних пам’яток”. Не заперечуєте? До речі, про гусей. Я неодмінно призначу до вас когось із тих, хто вміє охолоджувати гарячі голови до нормальної температури! На середу підготуйте міркування щодо програми роботи сектора.

Першим пунктом у плані, прийнятому вченою радою інституту після тривалих обговорень, значилося: “Вивчення Хірбетської піраміди з метою встановлення часу спорудження пам’ятки”.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Літак прибуває в Бейрут

Григорій Тарасюк зовсім не відчував ніякого задоволення від польоту на літакові. Звичайно, він визнавав його перевагу у швидкості і тому користувався авіацією майже у всіх випадках, коли йому треба було подолати простір, що перевищував кількасот кілометрів. Але визнання переваги ще не означає любові.

Коли ж говорити про любов, то понад усе в світі Тарасюк любив ходити пішки — по-перше, все видно як слід, по-друге, де захотів, там і зупинився.

Навіть мандрівка поїздом була для нього цілковитою прикрістю — так хочеться вискочити біля якоїсь дивовижної могили чи осипу, що підозріло блиснув у горах. Але вагон мчить мимо, мимо, мимо — бачить око, та рукою не вхопиш.

А про літак що казати. Тут навіть око бачить головним чином суцільну пелену хмар, які закривають усе, що є цікавого на землі.

Тарасюк зазирнув у круглий ілюмінатор. У схожому на снігову пустелю верхньому мереживі хмар не було жодного “вікна”.

Тяжко зітхнувши, Григорій знову почав переглядати іноземні журнали. В останньому аеропорту він радикально поновив їхній запас і тепер майже в кожному знаходив нові висловлювання з приводу “дивної”, “безглуздої”, “приголомшливої”, “обурливої”, “антинаукової”, “легковажної”, “розрахованої на ефект”, “божевільної” і т. д. і т. ін. гіпотези російського астронома Бєлова, днями опублікованої в московській газеті.

Ось і на першій сторінці паризького “Пті” підстрибуючі жовтогарячі літери сповіщали:

“БЄЛОВ ПОМИЛЯЄТЬСЯ — ВОНИ ПРИЗЕМЛИЛИСЯ НА ОЛІМПІ!

Виявляється, ніщо так не хвилює науку, як з десяток каменів, знайдених у середині минулого століття в Сірійській пустелі. На думку нікому досі невідомого російського вченого Бєлова, ці камені залишені прибульцями з космосу ще в ті часи, коли наші предки мали звичку спати на деревах.

У яскравому світлі ідей пана Бєлова стає цілком зрозуміло, що космічні мандрівники не могли обмежитися каменями в пустелі, а здійснили на Землі ще чимало величних справ.

Поспішаємо сповістити нашим читачам останні відкриття в цій галузі. Ми впевнені, що компанія Бєлова врешті-решт поселилася на горі Олімп у Греції. Кожному, хто знайомий з давньогрецькою літературою, відомо, що істоти, котрі заселяли Олімп, мали техніку, яка нам — у двадцятому столітті-й не сниться. Вони спокійнісінько літали в повітрі без усяких повітряних куль, літаків і ракет, перетворювалися за найменшим бажанням у яку завгодно тварину, а один із них навіть умів вергати громи, — цього сучасні люди не навчилися.

Проте зробимо застереження. Дехто (не будемо називати прізвищ) і в наш час пускає якщо не блискавку, то в усякому разі грім, приголомшуючи уяву не досить освічених читачів”.

Тарасюк усміхнувся і взяв інший журнал, на цей раз — солідний віденський тижневик.

— Інтерв’ю із Зінгером? — пробурчав він. — Це вже серйозніше.

“…Піонер німецького ракетобудуваня доктор Зінгер заявив нашому кореспондентові: “Мені хотілося б запитати шановного пана Бєлова лише таке: чи спромігся б він підрахувати, скільки енергії треба було б для польоту з близькосвітловою швидкістю на віддаль, що відділяє нашу Сонячну систему від інших зірок? Наші приблизні розрахунки свідчать, що для такого польоту треба більше енергії, ніж виробило людство за всі часи свого існування.

Якщо навіть припустити, що розумні істоти можуть десь у Всесвіті мати в своєму розпорядженні таку фантастичну кількість енергії, вони, без сумніву, знайдуть для неї раціональніше застосування, ніж відвідини заселеної дикунами маленької планетки, закинутої примхами природи на одну із пустельних околиць Галактики”.

Читаючи це сердите інтерв’ю, Тарасюк уже не усміхався.

Ні, не таким уявляв він раніше знаменитого ракетника. Ну, продав свій талант фабрикантам гармат, але за віщо ж так зневажливо говорити про свою Землю?

Виходить, для вас, пане Зінгере, відвідання Землі нераціональне… А що ж раціональне? На що б ви витратили цю “фантастичну кількість енергії”, якби мали її? На якусь надфантастичну зброю?

Що й казати, не перевелися ще дикуни на нашій маленькій планетці!