Мушкетери
Шрифт:
Машина тихенько з’їхала на кам’яне річище і, ідучи по ньому, стала віддалятися од шосе. Лише тоді, коли машина від’їхала далеченько, шофер зупинив її і з полегкістю зітхнув:
— Мало не вскочили в халепу! Добре, що хлопці попередили! Я піду до шосе, гляну навколо…
Він вискочив із “доджа” і зник у прибережному чагарнику.
Тарасюк теж виліз з машини. Витяг з багажника і заховав про всяк випадок у кущах чемодан.
Поклав до кишені ключ від запалювання, який
Шосе було ще приховане деревами, коли Тарасюк почув важкий гул — мабуть, їхала якась дуже навантажена машина. Він побіг по вузькій стежечці до шосе, заховався за густим чагарником. Повз нього з оглушливим тріском промчали два мотоцикли з поліцейськими. Потім виповз тягач військового зразка з довгим шестивісним причепом. Причеп мав високі борти, тому роздивитися, що було в кузові, не вдалося.
Як тільки Григорій вирішив вийти на шосе, знову почувся тріск мотоциклів. За мотоциклами проїхав ще один тягач з причепом:
Потім настала довга перерва.
Тарасюк вернувся до машини, знову поклав чемодан у багажник і став терпляче ждати.
Минула година, півтори — шофера не було.
Час від часу од шосе долинав приглушений тріск і відразу ж після нього сильний гул. Рух ішов повним ходом!
Почало смеркати. Великі, а за ними й малі зорі встелили темно-синє небо. Під колесами машини, немов скло, вигравала вузька течія струмка.
Нарешті неподалік зашурхотіло каміння, і почувся знайомий голос:
— Живі?
— Умер! — спокійно відказав Тарасюк.
— Зачекаємо до ранку чи спробуємо проскочити?
Григорій подивився на годинник. Пів на другу.
— Догнав — не догнав, а погнатися можна, їдьмо!
Шофер увімкнув мотор і вивів “додж” на шосе.
Вони проїхали долину з будиночком, що невиразно білів, і знову помчали вузькими тунелями. Праворуч та ліворуч пливла темрява, і лише зверху висріблювалась від місячного сяйва смужка неба з великими зорями.
Під рівномірне рокотання мотора Тарасюк задрімав.
Його розбудили гучні голоси.
Машина стояла на узбіччі шосе. Шофера на місці не було.
Почулися швидкі кроки, і до машини підійшов водій.
— Прокинулись? Можете спати далі! — буркнув він. — Напоролись!
— Поліція? — запитав Григорій.
Шофер мовчки кивнув.
— І скільки доведеться чекати?
— Кажуть, недовго. Але до пуття ніхто не знає. Може й до ранку. Я ж попередив пана…
— Та що там! — сердито сказав Тарасюк. — До вас у мене претензій немає. Ви ж зробили все…
Попереду на шосе засвітився ліхтар, промінь мацнув машину.
Григорій вийняв із чемодана пачку московських сигарет, дав шоферові, а потім виліз із машини й попрямував до ліхтаря.
Він підійшов зовсім близько І побачив високу постать поліцейського в плащі та фесці.
— Нізащо не можу, — сказав поліцейський, як тільки Тарасюк підійшов до нього. — І не просіть!
— І не треба, — байдуже мовив Григорій. — Я ще молодий. Мені поспішати не обов’язково.
Поліцейський усміхнувся. Він був принаймні вдвічі старший від Григорія.
— Нема закурити?
Тарасюк подав поліцейському пачку сигарет.
— Чому одну? Беріть з півдюжини! Стояти ж усю ніч!
— Мабуть, ви маєте рацію, — добродушно промимрив той. — Це лише так кажуть: “трошки”…
— В порівнянні з вічністю одна ніч — зовсім небагато, — зауважив Григорій, клацнувши запальничкою.
Поліцейський, підморгнувши Тарасюкові, прикурив свою сигарету і як зачарований втупився очима в запальничку.
Запальничка й справді була незвичайна: золота ракета з іскрами, що вилітали з дюз.
…Віддалік почулося натужне гудіння, а через кілька хвилин з-за повороту випливли сліпучо сяючі фари.
Поліцейський засвітив зелений ліхтарик.
Земля задвигтіла, і мимо Тарасюка повільно проїхав тягач із причепом. Слідом за тим вдалині знову почувся натужний гул.
— Ну й здоровенні! — захоплено сказав Тарасюк. — Не автомобіль, а цілий вагон! Ви не знаєте, скільки може підняти така махина?
— Сімдесят тонн! — з гордістю повідомив поліцейський.
— Закладаюсь на запальничку, — тихо мовив Григорій, — що на третій раз відгадаю, який вантаж вони везуть!
Поліцейський підійшов трохи ближче і явно зацікавленим тоном спитав:
— А якщо не вгадаєте?
— Раз козі смерть! — розсміявся Тарасюк. — Якщо не вгадаю, доведеться купувати нову.
Вогненні очі наступного тягача появилися з-за повороту.
Поліцейський засвітив червоний ліхтарик.
— Що трапилось? — крикнули з кабіни, коли тягач із страшним скрипом зупинився за два кроки від Тарасюка.
— Перевірка! — оголосив поліцейський, легесенько підштовхнувши Григорія до причепа, а сам, з більшою спритністю, ніж можна було передбачити, глянув на його кремезну постать, скочив на колесо, підтягнувся й зазирнув за високий борт.
— Ну! — нетерпляче шепнув він.
— Атомна бомба! — вимовив Тарасюк трагічним шепотом.
Поліцейський презирливо фиркнув: