Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 2
Шрифт:
Вдруг надвинулись тучи, началась гроза. Где от дождя укрыться? Увидала княжна огромный дуб — влезла на него и села в густых ветвях. Тем временем ехал на охоту царевич; стал проезжать мимо этого дуба, собаки его бросились — так и рвут и лают на дуб. Любопытно стало царевичу, отчего так собаки на дуб лают? Послал своего слугу посмотреть; слуга возвратился и сказал: «Ах, ваше высочество! На дубу сидит зверь — не зверь, а чудо чудное, диво дивное!» Царевич подошел к дубу и спросил: «Что ты за чудо? Говоришь ты али нет?» Княжна отвечала: «Я Свиной Чехол!» Не поехал царевич на охоту, а посадил Свиной Чехол к себе на повозку и говорит: «Повезу-ка я к отцу, к матери чудо чудное, диво дивное!» Отец и мать подивовались и отправили ее в особую комнату.
Немного спустя собрался у царя бал; все придворные пошли веселиться. Свиной Чехол и спрашивает у царской прислуги: «Могу ли я у дверей постоять да на бал посмотреть?» — «Куда тебе, Свиной Чехол!» Она вышла в чистое поле, нарядилась в блестящее платье —
В другой раз собрались к царю на бал. Свиной Чехол просит позволения прийти посмотреть. «Куда тебе!» Она вышла в чистое поле, свистнула-гаркнула не соловейским посвистом, а своим девичьим голосом — явилась карета; скинула свой свиной чехол, надела платье: на спине светел месяц, на груди красно солнышко! Приехала на бал и пошла танцевать. Все на нее прилежно глядят. Потанцевала и опять скрылась. «Что нам делать теперь? — говорит царевич. — Как узнать, кто такова эта красавица?» Придумал: взял да и засмолил первую ступеньку смолою, чтоб ее башмак пристал.
На третий бал княжна еще лучше показалась, да как стала выходить из дворца — башмачок ее и прилип к смоле. Царевич взял этот башмачок и пошел искать по всему царству, кому башмачок впору? Всю свою землю изъездил — никому по ноге не приходится. Приехал домой, пошел к Свиному Чехлу и говорит: «Покажи свои ноги». Она показала; примерил — как раз впору. Царевич разрезал свиной чехол и снял с княжны; потом взял ее за белую руку, повел к отцу, к матери и просит позволения жениться на ней. Царь с царицею благословили. Вот и обвенчали их; стал царевич у своей жены спрашивать: «Отчего на тебе был свиной чехол надет?» — «Оттого, — говорит, — что была я похожа на покойную мою мать и отец хотел на мне жениться».
№291 [355]
Як був собі піп да попаддя, та була в "iх одна дочка. Як вмерла попаддя, піп і каже дочці: «А ну, дочко! Убирайся, підем вінчаться». Дочка пішла на материну могилу да й плаче. Мати виходить із могили й питає дочку: «Чого ти, доню, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли батько хоче на мені жениться». — «Коли так, дочко, скажи ж батькові: нехай він тобі справить плаття таке, як місяць і сонце, і весь прибір до плаття». Батько "iй справів таке плаття, яке вона сказала, і весь прибір, да й каже дочці вп’ять: «Кажу тобі, дочко, убирайся вінчаться». Дочка вп’ять пішла до матері на могилу плакать. «Чого ти вп’ять прийшла плакать?» — питає мати. «Як же мені не плакать, що плаття таке, як ти казала, справив батько та й кличе вп’ять вінчаться?» — «Так скажи ж, дочко, батькові: нехай справить тобі плаття таке, як зорі, і увесь прибір до плаття; та тогді, дочко, і повінчаєшся з ним». Піп справив дочці все, як вона сказала, та й каже знову: «Убирайся, дочко, підем вінчаться!» Дочка в третій раз пішла до матері на могилу, а мати й питає. «Чого ти, доню, вп’ять прийшла до мене плакать?» — «Як же мені не плакать, що батько справив все, що ти сказала, і вп’ять-таки хоче зо мною вінчаться». — «Так скажи ж батькові, — каже мати, — нехай він тобі справить кожух свинячий і до кожуха весь прибір, чоботи і платок». Батько вп’ять справив дочці і кожух і усе, що вона хотіла, да й каже, як і попереду: «Ну, дочко, убирайся, підем вінчаться!»
355
Записано в Пирятинском уезде Полтавской губ. Язык украинский.
AT 510 B. Эпизод ухода девушки под землю напоминает сюжет «Сестра просела» (AT 313 E* — ср. тексты № 114 и 294). Обычно в сказках типа 510 B дочь просит отца, чтобы он подарил ей только чудесные платья, а не платья и свиной кожух, как в данном варианте. Характерно для восточнославянских сказок здесь и в тексте № 294 разработан мотив покровительства, помощи кукол, наряженных в чудесные платья девушки и заклинающих землю расступиться (ср. текст № 104). В этом мотиве получили творческое преломление древние верования, связанные с похоронным обрядом. Отсутствовавшие в предыдущем варианте эпизоды троекратного избиения (кувшином, полотенцем, гребнем) девушки-служанки в свином кожухе являются для таких сказок традиционными и имеют характерную восточнославянскую стилистическую окраску (ср. текст № 294). Особенной выразительностью отличается развязка: царевич обнаруживает кольцо в варенике, изумляется, кричит на служанок, и перед ним неожиданно предстает преобразившаяся в чудесную красавицу одна из них — «поповна».
От дочка батькові і говорить: «Потривайте [356] , тату, піду зараз уберусь», да й пішла із куклами убираться: сама
356
Подождите.
Коли "iде царенко і каже: «Здорова була! Сідай на віз зо мною». А вона каже: «Як же мені можна з вами сидіть, коли ви царенко, а я попівна і у свинячому кожусі». Дак він каже чоловікові: «Возьми, посади "i"i!» А той взяв да й посадив. По"iхали вони і при"iхали додому. Тут він ввів "i"i у хату до своє"i матері да й каже: «Мамо! Дозвольте мені на "iй жениться». А мати йому на те: «Як же тобі, сину, на "iй жениться, що ти царенко, а вона попівна у свинячому кожушку!» — «Дак проженем же "i"i, мамо, під піч!»
Тогді була субота, а завтра неділя [357] ; от він устав вранці да й каже чоловікові: «Давай лишень [358] кухоль!» [359] А вона вискочила із-під печі да й подала йому; но він тільки ударив "i"i кухлем, сказавши: «Піди геть під піч, свиня!» Вона побігла да й сидить собі, а він по"iхав до церкви. Як тільки він по"iхав, вона попросилась у цариці да, прибравшись під піччю, і сама пішла до церкви; прийшла да й сто"iть собі на правому крилосі. Царенко, побачивши "i"i, підійшов да й питає: «Відкіля ти, голубко?» — «Я із-під Кухлева», — сказала попівна, і як тільки задзвонили на «Достойно» — вийшла з церкви да й побігла собі вп’ять під піч, знову надівши свинячий кожушок.
357
Воскресенье
358
Ка, же.
359
Кувшин, рукомойник.
При"iхав царенко з церкви да й каже матері: «Яку я, мамо, гарну панночку бачив у церкві! І спитав "i"i: відкіль вона? А вона сказала: з-під Кухлева». Сподобалась [360] царенкові панночка, по"iхав неборак [361] шукать Кухлева; "iздив цілу неділю; вернувсь в суботу да й каже матері: «Не найшов панночки». А попівна сидить усе під піччю. Прийшла неділя, він встав вранці да й кличе чоловіка: «Дай лишень, — каже, — мені рушник!» [362] Попівна вибігла й подала йому рушник, но він ударив "i"i рушником і прогнав від себе. Оп’ять по"iхав він до церкви. Вона випросилась у цариці, наділа плаття таке, як місяць і сонце, пішла до церкви да й стала на правому крилосі. Царенко оп’ять підійшов до не"i, питає знову: відкіль вона? «Із-під Рушниківки», — каже попівна. «Поміняємось, серце, кольцями!» — «Не треба, у мене сво"iх багацько». Тільки задзвонили на «Достойно», вона побігла додому, роздяглась да й сидить під піччю.
360
Полюбилась, понравилась.
361
Бедняга.
362
Полотенце.
При"iхав із церкви царенко да вп’ять і каже матері: «Мамо, яку я гарну панночку бачив!» По"iхав царенко знову шукать Рушниківку, довго "iздив, а не найшов нічого, і, вернувшись, розказав об сво"iй недолі матері; а попівна слухає під піччю да сміється. Прийшла знову неділя, встав царенко вранці да й каже: «Ей, хлопче, подай гребінець!» Попівна вискочила із-під печі і подала гребінець йому; но він гребінцем тільки ударив "i"i і, сказавши: «Піди геть, свиня!» — оп’ять прогнав під пічку. Як тільки після сього царенко по"iхав до церкви, вона оп’ять випросилась у цариці і, надівши плаття таке, як зори, пішла і собі до церкви і стала на правому крилосі. Царенко побачів і"i і оп’ять спитав: відкіля вона? «Із-під Гребінцевки», — сказала попівна. «Поміняймось, серце, кольцями!» — «Поміняймось». І вони помінялись. Потім, як задзвонили на «достойно», попівна зараз побігла додому; дивиться, а наймички у цариці вареники роблять; от вона і просить: «Дайте, — каже, — дівчата, і я зліплю вареничок». — «Добре, зліпи, коли єсть охота». Попівна вареник зліпила да і вліпила в його те кольце, що выміняла у царенка.