Наука про землю

Андієвська Емма

* * *

Душа на краєчку леза:Самі мерці й немощі.За кленовим листком —Трони,

пожежі й домовини.І тільки сопілкаВидмухує біле дерево,Ніжніше, ніж качиніПеретинки на лапах.

* * *

… Полюють уздовж звуку й уздовж кольору,їздять у колісниці з калачиків води, —Межа завтовшки з крик потопельника. —І кожний мізинцем торкає свою долюУ череску з котячої шерсти.

* * *

Твоя сукня з яблука.Твій погляд – нехворощ на імперській таці.Усміх – пахучіший від дині.І все це дивоПризначене на перегній?Нехай з мене сміються і кури, —Ніколи не погоджусяЗ біологічним визначенням світу.

* * *

Захотів двійника?Сірий попіл мовчання.Захотів тривалости?Навіть ряска поглинає найменше відображення.Серце, провіснику пустелі,не говори на повний голос.Переступай через трупи голосівок.Пам’ятай: ти покаранийПіщаними дюнами пам’яті.

* * *

Погоничі не скажуть: ось округлість основ, Плакальниці не змінять обличчя: ось грозаБез вуликів, але в горнятку впереміш із медом.Лишились обабіч шляху тіла, сновиддя й дороговкази.

Конец ознакомительного фрагмента.