Не вбивай
Шрифт:
Король рахував у голові.
— Коли б третя часть того — досить… А провіант?
— Хватить!
— Хватить, але чи в евіденції він? Які магазини, млини, достава?
Нелегка була річ дати вдоволяючу відповідь на всі ті питання.
— Московські апетити звісні, а московського війська чимало на Україні і чимало його проходить.
— Але ж і козаки служать в армії російській.
— Це теж недобре. Забагато їх гетьман цареві посилає.
— Мусить.
— Що значить мусить, коли край війська потребує.
— Ваша величність не знають, у якій опресії знаходиться Україна.
— Не розумію, як такий великий народ таку велику опресію терпить… А як народ ставиться до свого гетьмана і як поставиться до нас?
— Гетьман тішиться повагою і сплєндором, який належиться державним володарям, а москалів народ ненавидить за їх здирства. Шведів повітає, як своїх спасителів.
— Я не так дивлюся на діло, скептично. Так легко воно не прийде. Степ має свою психологію і свої права. Нелегко їх переломити. Простір — це сила, з котрою треба боротися. Не важко побідити царя, куди важче боротися з вашими димензіями і дистанціями. Цирклем водив по карті.
— А чого це ви нараз кличете мене на Україну? Перше справляли на Москву, а тепер на Київ.
Розстрига не сподівався такого питання.
— Я, ваша королівська величносте, не стратег, боюсь, що відповідь не буде вдоволяюча.
— Хочу її почути.
— Є всілякі причини. Перше, що земля під ногами горить.
— Як мені це розуміти?
— Гетьман дуже політичне свою акцію веде, але його контрагенти — ні.
— Я?
— Ні. Але король польський. У Польщі не досить тайни бережуть. Царські люди довідуються від поляків, чого їм знати не треба.
— Приміром?
— Король Станіслав хвалитеся перед турецьким післанцем, що гетьман Мазепа заодно з ним стоїть і почне помагати йому проти Москви. Від того посла чув це стольник Кантатзен і дальше подав подібно, як цар за випивками позаушники або й поличними своїм людям дає.
— Як це?
— Дуже просто. Цар вдарить у лице свого сусіда наліво, цей свого, так обійде кругом, аж царський сусід з правого боку мусить ударити царя.
— Т вдарить?
— Як часом,
— А як вдарить?
— І тоді ріжно буває. Часом цар тішиться, а часом розізлиться, що обидили його масстат.
— Монгольська фантазія. Але ми відбігли від речі. Кажеш, отче, король Станіслав не добре секрету береже?
— Коли б гетьман не був на чотири ноги кутий, давно спотикнувся б. Особливо небезпечно було під час процесу Кочубея.
— Чув я про це. Тому-то, мабуть, і зі мною гетьман припинив був переговори.
— Довше годі обдурювати царя. І це одна причина, з котрої випливають інші.
— Котрі?
— Ось цар гетьмана Мазепу на вожда всеї своєї кінниці у війні з вашою величностю кличе.
— Може, з усією кінницею в час битви перейти.
— Вона ж мішана, українсько-московська.
— Правда. А дальше?
— Дальше те, що цар кождої днини нових полків від гетьмана жадає, і гетьман мусить давати. Якщо він скоро не сполучиться з вашою величностю, так військо його до особистої сторожі змаліє. А врешті, цар хлібів від України вимагає. Чим більше візьме — тим менше останеться для нас.
— Можливо, та все це не стратегічні причини.
— Про них я не беруся казати. Я не спеціаліст по тому ділу.
— Подумаю, отче, і пораджуся з моїм штабом. А тепер порадь ти мені, де маю примістити гетьманового посла?
Посол зробив покірну міну:
— Маленька записочка з підписом його величності, щоб мене не молєстували варти, і покірний слуга короля Карла і гетьмана Мазепи дасть собі раду.
Король написав кілька слів своїм характеристичним письмом і, ніби засоромлений, подав записку гостеві. Кланявся і наступав на нього. Цей назадгузь подавався до дверей.
ШВЕДИ!..
Квартирмайстер Гілленкрок обома колінами клячів на лавці. Лівою долонею підпер голову, а правою рукою водив по карті, розложеній на великім столі.
Біля карти лежав лист білого паперу. Гілленкрок цирклем бігав по карті між Могилевом і Вітебськом, скакав у Ліфляндію, вертав назад у Могилів, звідси мандрував до Києва, і знов, і знов.
Було гарячо, робота не йшла, плани й обчислення не вдавалися.
Лист білого паперу відгори додолу покрився усякими лініями, всякими геометричними фігурами, поруч котрих стояли цілі колюмни цифр. Гілленкрок перечеркував лінії і цифри і, невдоволений вислідом своєї роботи, рисував на маргінесі, ніби для відпочинку, план якоїсь твердині з палісадами, редутами, шанцями і траншеями.
Мухи сідали йому на червону потилицю, а з лоба капали на карту краплини поту. Він витирав їх хустиною і працював дальше.
Генеральний квартирмайстер так захопився своєю любою роботою, що не чув, як у хату увійшов екселенція граф Піпер, старець з поморщеними лицями, з поораним чолом і з роздутими, безнастанно дрижучими ніздрями. Піпер нагадував заїждженого расового коня.
— Працюємо! — сказав, кладучи протекціонально руку на плече Гілленкрока.
Цей відвернувся, а побачивши всемогучого канцлера, зіскочив з лавки і заметушився по хаті, шукаючи місця, на котрім Піпер міг би вигідно сісти.
— Прошу не турбуватися, я тільки на хвилину, хочу довідатися, яка ваша гадка про наш дальший похід.
— Моя гадка, екселенціє, що треба простувати на Вітебськ, щоб бути ближче Ліфляндії і генерала Левенгавпта.
— Так гадаєте?