Не вбивай
Шрифт:
— Може, за те й голову йому зрубають.
— Для грошей все зроблять з чоловіком.
— Навіть з таким, як генеральний суддя.
— Навіть з таким. На війну грошей потребують.
— Малчать!
Москалі бігають кругом огорожі і прикладами відштовхують цікавих:
— Атступісь!
— Бодай би тебе відступив Господь, як конатимеш, — вдарив мене у груди!
— Малчи
Народ мовкне, але перестрашені діти плачуть і кричать. Мами присідають з ними, щоб не бачила москва, й зацитькують.
— Цить, донцю, цить, мамка тебе не дасть.
— Кажуть, що йому сталося таке через новий двір.
— Кому?
— Та Кочубеєві. На старі літа нового двора не будуй.
— Бузину перед вікнами повикорчовував, а то зле. Бузини не кивай, в ній лихо сидить.
— От плещуть казна-що, яка там бузина! — перебив їм дядько. — Булави захотілося Кочубеєві, а гетьманської булави ще ніхто щасливо не носив.
— А Іван Степанович двадцять літ її носить.
— Ще не доніс, потривайте.
Дідусь з голубом сивим на голові йшов. Перед ним розступалися люди, навіть салдати, — юродивого бояться. Ніхто не спиняв його. Підійшов під самі сходи і став.
Голуб знявся, злетів, закружив. довкола помосту і знову на голову сів.
Дідусь головою крутив.
— Колода і топір… Що це? Скотобойня?
Тишина.
— Гріха не бояться. З тих дощок дзвіницю построїти можна, щоб з неї дзвони ім'я Господнє благовістили. Люди притакували:
— Авжеж.
— Дерева Господь у лісі не садить, щоб на йому людей мордувати, воно росте людям на користь.
— Авжеж, авжеж…
— Кого це мордувати будете.? — питав, повертаючись до товпи.
Ніхто не відповідав. На салдатів подивився:
— Кого?
— Кочубея і Іскру, — відповіли йому.
— А життя ви їм дали?.. Бога ви не боїтесь? Господь велів ближнього свого любить. Нагого приодіти, голодного накормити, недужого посітити, — так-то ви сповняєте волю його? Беззаконіє творите повсякчасно і гнів Господній стягаєте на землю. Такий-то ви храм Бога живого єсте? Так ви соблюдаєте заповіти його? Таку-то церкву вселенськую строїте на землі?
Борода його тряслася, ноги дрижали, як у пропасниці, — тремтів. Голуб крилами махав.
— Собаки кровопивнії! Диявольського кодла сім'я. Поки знущатися будете над образом і подобієм Божим? Поки в крові будете мити руки свої? Відійдіть, старці, щоб не скарав вас Господь, що гляділи на таке беззаконня. Кара Господня гряде, Господь брань сотворить, і превратить престоли, і сожжет огнем городи і веси ваші, і кості псам на з'яденіє продасть…
Піною покрилися уста, повалився на землю, і тілом його корчило й підкидало, — від східців помосту до огорожі товкло.
Голуб знявся і високо літав йому над головою.
— А від нього не полетить, — дивувалися жінки.
— Голуб духа святого символ, — пояснював дячок.
— Дух святий з ним, він Божий чоловік.
— Всі ми Божі люди, та до диявола на службу пішли.
Двох людей взяло Божого чоловіка за руки к ноги і повернули ним так, що де були ноги, там лежала голова, а де голова, там ноги.
Не помогло. Підкидало ним дальше.
— Але ж трясе!
— Чорт душу вителепати хоче, за те, що правду людям голосить.
— За правду муки терпить. Голуб знижував лет.
— Ідуть! — загомоніло в товпі. — Заберіть старого, віднесіть його геть! Не треба, щоб дивився на кару.
— Хіба він бачить? Очі заплющило йому.
— Не годиться, віднесіть!
Несли, як мерця, народ робив дорогу.
— Ідуть, ідуть!
Глухо бубни гули, чорним сукном прикриті, не гули, а харчіли.
Жінки перехрестилися:
— Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас. Тая з дитиною на руках плакала, дитина собі.
— Ще нічого нема, а вона вже реве. Пощо йшла?
— Я не хотіла, пригнали.
Чути було різкий тупіт трьох московських рот.
— Аж три роти їх супровожають.
— Кочубей, не хто-будь.
— Але ж вони на возі!
— Бо сил не мають іти.
— Так їх скатували, Боже ти мій!
— На простім драбинястім возі їдуть, а перше їздили в золочених каретах.
— Байдуже ракові, в якім глеку його вариш.
— Та й страшні які!
— Ізбави, Боже, душу мою від крові, — молився сивоусий дідусь, спираючися на кийок. Кийок аж тріщав.
— Умиєши мя ісопом і паче сніга убілюся, — прочитував його сусід.
— Зсаджають їх з воза; не пручаються, послушно йдуть. Дорогу, люди, дорогу там!
Салдати прикладами мостили широкий перехід до східців помосту. Народ колисався, як вітром розгойдана в озері вода, направо й наліво. Один другому крізь голову зазирнути хотів.
— Чого штовхаєшся, чорте?
— Мене штовхають ззаду.
— Може, ще на голову вилізеш? Ти не голуб, не бійся Пішов геть!
Одна рота увійшла на майдан. Окружила його, салдат коло салдата стояв попід пліт. Набиті фузії при ногах, ноги розставлені широко.
— Чого це вони так ноги розкрачують? — питає свого батька хлопчина.
— Фузія важка. Як кріпко не сгоїш, то звалить.
Друга рота двома колонами обставила прохід крізь товпу до східців, третя лишилася на полі. Готово!