Нехай буде воля Твоя
Шрифт:
Царство Боже – Царство Сили – в нас і навколо нас: Бог всюди є і все наповняє. Енергія Божа – суть ЖИТТЄВА СИЛА природи (як проявленої, так і непроявленої), і нам необхідно навчитися жити, максимально використовуючи цю Енергію:
– в наших серцях затаєні двері у тонкий світ метакосмосу, наповнений вселенською нетварною енергією Духа;
– в нас же, подібно до туго закрученої пружини, під каїновою печаттю гордині, заховується містичний резерв духовного потенціалу боголюдини;
– і в нас же закладені незвідані можливості здобуття космічної сили оточуючої нас проявленої природи.
Ці можливості – в нас! Необхідно лише пробудити їх солодким подвигом смирення та аскези.
Смирення
Буття в суворих умовах аскетичного діяння (піст та молитва, щотижневе очищувальне говіння Христа ради, щоденний контакт з природою – холодна вода /обливання, занурення/, повітря /повітряні ванни/, земля /ходіння босоніж/) веде до МОБІЛІЗАЦІЇ ВНУТРІШНІХ СИЛ організму, на відміну від розслаблюючої дії тепличних умов комфортабельного способу життя. (До слова, щодо “аскези” безсловесних, то й тут вона має місце як засіб рятунку – відомо, що тварини під час хвороби зовсім не приймають їжі. Це – знак для нас матінки-природи. Хворіють же вони тому, що теж є учасниками еволюційного процесу, а отже – для вдосконалення. Твар безсловесна є безгрішною, але не досконалою. Досконалий лише тонко-речовинний світ святих ангелів Божих. У ньому воістину “Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого...” (Книга пророка Ісаї)).
Ісус називався Назарянином. Це не просто тому, що батьки Його були родом із Назарету, але, в першу чергу, тому, що Він був назореєм, себто аскетом. (Єврейською “назорей” – відокремлений; грецькою “аскеза” – вичинка шкіри. Тут відокремленість подвижника духу від плотського, низького, доземного і чинення звірячих інстинктів – очищення, освячення духа, душі й тіла – молитвою і постом). Цим ясним і суворим шляхом пройшли апостоли, отці Церкви, тисячі й тисячі подвижників віри, які, віддавши плоть і прийнявши Дух, перемогли себе, ставши синами Божими по благодаті Христовій: земними ангелами або небесними людьми. Це – дорога до неба! Це – шлях Христа і Церкви!
7. Що конкретно дає мобілізація внутрішніх сил?
1). Підвищення загального тонусу (життєвої активності) і, як результат, – дуже мала стомлюваність м’язів і нервових центрів та неабияке зменшення енергетичних витрат.
2). Оптимізація процесів метаболізму (обміну речовин та енергій, що становлять основу життєдіяльності; заміна низьких видів енергії більш тонкими, високими), відповідно – зниження та нормалізація ваги тіла людини, помітне зменшення навантаження на серцево-судинну систему тощо.
3). Активізація захисних та очищувальних позицій, навіть на клітинному рівні(!), що веде до цілковитого оздоровлення, а також до унеможливлення появи будь-яких, у тому числі й ракових захворювань організму надалі.
4). Розкриття прихованих резервів та можливостей організму, власне преображення його.
Таким чином, результатом аскетичного подвигу вдосконалення є АБСОЛЮТНЕ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ! Не хвороба над людиною, а людина над хворобою – ось припис досконалих...
Пізнавши Істину (а вона в любові, смиренні та аскезі) людина з немічної істоти, зв’язаної по рукам і ногам невблаганними путами звірячих інстинктів (ось воно: “Пута ярма розв’язати!..” – див. Ісаї, 58 розділ, 6 вірш), має стати богоподібним ангелом – вільним та чистим, вічне майбуття якого – насолода богоєднання зі своїм Творцем.
Сказано: “Прийдіть до Мене, всі обтяжені й струджені (обтяжені у т.ч. й хворобами
“І пізнаєте Істину (дорогу спасіння: смирення й аскезу як шлях і засоби здобуття Сили), і Істина визволить вас (у т.ч. й від усіх ваших хвороб!)...”;
“Де Дух Святий – там воля (свобода від страху, сорому, злиднів, болю, хвороб і самої смерті)!..”;
“І будеш служити ти Господу, Богу своєму. І Він поблагословить твій хліб та воду твою, і з-посеред тебе усуне хворобу...”
ГОСПОДЬ НЕ ДЛЯ ТОГО ДАВ НАМ ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВ, ЩОБ МИ СТРАЖДАЛИ ВІД ХВОРОБ. БОГ НЕ ОБМАНЮЄ!
Досконалі мають у собі Царство Боже, що прийшло воно в силі. А в Божому Царстві хвороб не буває. Тому-то й скорботи, які терплять досконалі праведники (“Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!..”) є не внутрішніми, а зовнішніми. Хвороби до них не належать! Навіть негативний вплив отруєного новою цивілізацією зовнішнього середовища не спроможний зашкодити їм, сказано бо: “А коли смертодійне що вип'ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!..” (Євангеліє від Марка).
Хворобу досконалих, коли Господь допускає її достойним, можна розглядати лише як виключення із загального правила, себто як особливий випадок зовнішнього служіння святих. Як от, праведного Йова (страждання святого праведника, у тому числі й від хвороби, аби засоромити сатану), або Христа (тут вищий рівень жертовної любові – страждання за чужі гріхи, коли беруться на себе хвороби немічних світу: “Направду ж Він немочі наші узяв і наші хвороби поніс. Його ж ранами нас уздоровлено” (Книга пророка Ісаї)). Хвороба зрілих – питання служіння, власне питання сили, а не немочі людської. Тут хвороба, як виключення. Правило ж – це внутрішнє та зовнішнє здоров’я досконалих. Довершені праведники зазвичай є абсолютно здоровими людьми. Бог – не хворіє. Божі – також. І це – для нас! Це – поруч! Це – сьогодні!..
За словом апостольським, досконалі несуть в тілі “колючку, посланця сатани”, але ця колючка не внутрішня (хіба що помисли, поки ще не вмер сповна для гріха), а зверхня! Це боротьба проти зовнішніх ворогів. Внутрішньо ж божественні праведники умерли й воскресли. І тут лише увага на Божому, прагнення вищої досконалості (її – завжди мало, завжди хочеться іще: “Грішний, Господи! Навчи мене любові Своєї...”). Відомий же випадок старця Силуана, коли Господь не забирав його головний біль, за словом того-таки старця був випадком неповноти досконалості: “Через хворобу смиряється душа, – вказує старець. – Значить, мені це на користь...”
ЯКОГО РІВНЯ АСКЕЗА – ТАКОГО Й ЗДОРОВ’Я. Якщо лише обтираємось мокрим рушником та миємо ноги зранку та на ніч холодною водою – то й здоров’я наше буде таке-собі “обтиральне”; якщо ж обливаємося зранку та занурюємося ввечері у природну холодну – то й здоров’я наше стане відповідне, бо повнішим буде занурення в благодать.
Взагалі ж, краще занурюватися у “живу”, себто проточну, рухливу природну воду (річка), аніж у природну-ж, але статичну. Але краще занурюватися у природну статичну водойму (озеро, ставок), аніж просто обливатися на подвір’ї. Втім, краще обливатися на подвір’ї, стоячи босими ногами на землі, аніж робити те саме у ванній кімнаті. І, нарешті, краще обливатися (приймати холодний душ) у ванній, аніж просто мити ноги холодною водою і обтиратися мокрим холодним рушником. Та краще мити ноги і обтиратися рушником, аніж нічого не робити...