Нестерпна легкість буття

Кундера Милан

Він дивився на брудну стіну навпроти й думав про те, що й сам до пуття не знає, істерія це чи кохання.

І було йому шкода, що в такій ситуації, коли справжній чоловік зумів би відразу прийняти рішення, він вагається, зневажуючи цю найпрекраснішу з усіх митей, які будь-коли пережив: оту мить, коли він стояв на колінах біля Терезиного ліжка і йому здавалося, що не переживе її смерті.

Томаш розсердився на себе, але раптом йому спало на думку: власне, це ж цілком природно, що він не знає, чого хоче.

Людина нічого не знає, до чого мусить прагнути, бо живе одне-єдине життя й не може ні порівняти його зі своїми попередніми життями, ні виправити його в наступних

життях.

Тож бути йому з Терезою, чи краще залишитися самому?

Неможливо перевірити, яке рішення краще, бо немає жодного порівняння. Людина переживає все вперше й без підготовки. Як актор, що грає виставу без репетиції. Але чого варте життя, коли перша репетиція вже є самим життям? Ось чому життя завжди подібне до ескіза. Втім «ескіз» не точне слово, бо ескіз є завжди начерком чогось, підготовкою до картини, тоді як ескіз нашого життя є ескізом до нічого, начерком, що не став картиною. Einmal ist keinmal, згадує Томаш німецьке прислів’я. Те, що відбулось одного разу, ніби й не відбулося ніколи. Якщо людині суджено прожити одне-єдине життя — то це ніби вона не жила взагалі.

4

Але якось у перерві між двома операціями сестра покликала його до телефону. В трубці Томаш почув Терезин голос. Дзвонила вона з вокзалу. Томаш зрадів. На жаль, на той вечір у нього вже було призначене побачення, тож він запросив її до себе на наступний день. Та тільки-но поклав трубку, відразу ж докорив собі, чому не покликав її сьогодні. Адже мав іще час відмовитись од призначеного побачення! Томаш уявляв собі, що робитиме Тереза в Празі цілих тридцять шість годин до їхньої зустрічі, і його поривало сісти в автомобіль і шукати її на празьких вулицях.

Тереза справді з’явилась наступного вечора, на плечі в неї висіла сумка з довгим ремінцем, і вона видалася йому ще елегантнішою, аніж минулого разу. В руці тримала грубу книжку. То була «Анна Кареніна» Толстого. Поводилася Тереза весело, може, навіть трохи галасливо, намагалася довести, що опинилася тут ненароком, завдяки випадкові: в Празі вона у службових справах, але, можливо, пощастить знайти тут роботу.

Потім вони лежали поряд на тахті, голі й стомлені. Була вже ніч. Томаш запитав, де вона поселилась, аби відвезти її автомобілем. Тереза розгублено відповіла, що готель іще тільки має намір пошукати, а валізу лишила в камері схову на вокзалі.

Іще вчора Томаш боявся, що, коли покличе її до Праги, Тереза приїде й запропонує все своє життя. Тож коли вона сказала, ніби валізу залишила в камері схову, в голові йому майнуло, що в тій валізі її життя, і перше ніж запропонувати йому, вона лишила його на вокзалі.

Томаш сів в автомобіль, припаркований перед домом, з’їздив на вокзал, забрав ту валізу (велику й неймовірно важку) і повіз її разом з Терезою назад до себе.

Як сталося, що він отак одразу вирішив, коли перед цим мало не два тижні вагався, не спромігшись навіть послати їй листівочку з привітанням?

Томаш і сам був здивований — пішов проти власних принципів. Десять років тому він розлучився з дружиною й був страшенно радий, усвідомивши, що не народжений жити поряд з будь-якою жінкою й може лишатися собою лише неодруженим. Він докладав усіх сил, аби витворити таку систему життя, за якої жодна жінка не могла б оселитися в нього. Для цього ж таки він мав у своїй квартирі лише тахту. І хай то було досить просторе ложе, Томаш твердив усім своїм коханкам, ніби ні з ким не може заснути в одній постелі, й відвозив їх по півночі додому. Зрештою, коли Тереза грипувала в нього, він з нею також не ліг поряд. Першу ніч провів у великому кріслі, а надалі ночував у лікарні, де мав свій кабінет, а в ньому — канапу, якою він користався під час нічних чергувань.

Проте цього разу Томаш заснув біля Терези. Прокинувшись уранці, він побачив, що дівчина, яка ще спала, тримає його за руку. І це отак вони провели всю ніч? Просто неймовірно!

Уві сні вона глибоко дихала, вчепившись у нього так міцно, що Томаш не міг вивільнитись, а важезна валіза стояла біля тахти. Він боявся вивільняти руку, щоб не збудити Терезу, лиш обережно перевернувся набік, аби краще бачити її.

І знову йому спало на думку, ніби поряд з ним — дитина, яку хтось поклав до просмоленого кошика й пустив по воді. То хіба можна дозволити кошикові з дитиною пливти розбурханою річкою! Якби фараонова донька не виловила колись кошика з малим Мойсеєм, не було б Старого Заповіту і всієї нашої цивілізації! Стільки старих міфів починається з того, що хтось урятував покинуту дитину. Якби Поліб не заопікувався малим Едіпом, Софокл не написав би своєї найкращої трагедії!

Тоді Томаш іще не усвідомлював, що метафори — підступна річ. З ними небезпечно жартувати. Кохання може народитися від однісінької метафори.

5

Він жив зі своєю першою дружиною заледве два роки. Після розлучення суд віддав їхнього єдиного сина матері, а Томашеві приписав сплачувати їм третину заробітної платні, гарантуючи при цьому можливість бачитися з дитиною раз на два тижні.

Але щоразу, коли Томаш мав зустрітися з дитиною, колишня дружина знаходила якусь відмовку. Звичайно, якби він носив їм дорогі подарунки, то домагатися побачень було б значно легше. Томаш зрозумів, що за синову любов мусить платити й переплачувати його матері. Уявляв собі, як у майбутньому намагатиметься по-донкіхотському прищепити малому свої погляди, які в усіх відношеннях були протилежні материним. І вже загодя його облягала втома.

Коли якоїсь неділі дружина знову в останню хвилину не дозволила йому зустрітися з сином, Томаш збагнув, що вже не захоче ніколи його бачити.

Та й чого, зрештою, він має відчувати до цієї дитини, з якою його ніщо не пов’язувало, крім однієї необачної ночі, щось більше, аніж до будь-кого іншого? Він сумлінно платитиме аліменти, але нехай його ніхто не змушує боротися за право на сина в ім’я якихось батьківських почуттів!

Звісно, з такими міркуваннями ніхто не міг погодитися. Його власні батьки засудили Томаша, оголосивши, що коли він не хоче піклуватись про сина, то вони також перестануть цікавитися своїм сином. При цьому демонстративно лишилися в добрих стосунках з колишньою невісткою й усіляко підкреслювали своє зразкове чуття справедливості.

Так, протягом короткого часу, йому пощастило позбутися дружини, сина, матері й батька. Й від усього того лишився тільки страх перед жінками. Він жадав їх, а водночас боявся. І мусив поміж страхом і жаданням шукати якийсь компроміс; Томаш називав це «еротичною дружбою» і твердив своїм коханкам: лише несентиментальні стосунки, коли кожен з двох не претендує на життя й свободу другого, можуть принести обом щастя.

Аби мати певність, що еротична дружба ніколи не переросте в агресивне кохання, він зустрічався з кожною зі своїх постійних коханок лише після тривалих перерв. Томаш уважав цей метод досконалим і пропагував його серед друзів: «Треба дотримувати правила числа три. Можна зустрічатися з однією жінкою з невеликими проміжками часу, але ні в якому разі не більше як тричі. Або зустрічатися з нею довгі роки, проте за умови, що між побаченнями буде не менше трьох тижнів».