Незнайко на Місяці
Шрифт:
— Мілордик, кусі його! — надривався Клопс. — Чого ж ти валандаєшся? Не можеш з одним злодюжкою справитись? Бери його! Ах ти, кляча! Ось я тобі покажу, ти в мене затанцюєш!.. Гей, Фекс!
— Що накажете, хазяїне? — Фекс шанобливо нахилився до Клопса.
— Негайно приведи сюди цього… М-м-м… Приведи сюди Цезаріно.
— Слухаю! — пробурмотів Фекс і кинувся вбік.
За хвилину він привів безхвостого худорлявого пса з довгими кощавими лапами й короткою коричневою шерстю.
— Спускай його! — заверещав Клопс. — Ану кусі його, Цезаріно!
Побачивши, що Мілордикові
— Що вони роблять! Що вони роблять! — заволав Клопс, збігаючи вниз і хапаючись за лисину. — Вони знищать мої полуниці! Цезаріно, Мілордику, хапайте його, хай йому всячина! Оточуйте його! Забігайте з двох боків! Ах, йолопи, дурні, ідіоти безтямні! Два безтямних ідіоти не можуть з одним безтямним телепнем справитись! А ви чого роти пороззявляли? — закричав Клопс на коротульок, що працювали на грядках. — Ловіть його! Стоять і сміються, безтямні! Ось я вас!
Коротульки покинули роботу й почали бігати за собаками по грядках. Клопс одразу побачив, що з цього нічого доброго для полуниць не вийде.
— Назад! — загорлав він. — Ось я вам покажу, як толочити полуниці, ви в мене затанцюєте!
Коротульки зупинилися. Клопс сам кинувся доганяти Незнайка й попав ногою в капкан.
— Це ж що таке робиться? — заверещав він, скорчившись від болю. — Гей, Фікс, Фекс, ви що ж, роззяви, дивитесь? Я вам покажу, негідники, ви в мене затанцюєте! Понаставляли скрізь капканів! Звільніть мене, розбишаки, а то я не знаю, що буде!
Фікс і Фекс підбігли до нього й почали вивільняти його ногу з капкана. У цей час Незнайко, Мілордик і Цезаріно перебігли на грядки з огірками та помідорами. В одну мить перетоптали, вже важко було й розібрати, де росли огірки, а де помідори.
— Ай-ай-ай! Та що ж це вони там роблять! — закричав Клопс, наливаючись зі злості кров'ю. — Гей, Фікс, Фекс, що ви роти пороззявляли, йолопи! Скоріше несіть сюди рушницю, я уб'ю його, мов собаку, він у мене затанцює!
Фікс і Фекс миттю зникли й за хвилину повернулися з рушницею.
— Стріляйте в нього! — волав, бризкаючи слиною, Клопс. — Все одно мені за це нічого не буде!
Фікс, у руках якого була рушниця, прицілився і стрельнув. Куля просвистіла за два кроки від Незнайка.
— Ну хто так стріляє? Хто так стріляє? — репетував роздратовано Клопс. — Дайте-но мені рушницю. Я вам покажу, як треба стріляти!
Він вихопив у Фікса рушницю і вистрілив, проте влучив не в Незнайка, а в Цезаріно. Бідний пес дико завищав. Підскочивши вгору й зробивши в повітрі сальто, він упав на спину й уже не рухався, лежачи догори лапами.
— Ну от бачите, дурні! — репетував Клопс, хапаючись за голову. — Через вас собаку порішив!
Побачивши, що дійшло до стрілянини, Незнайко підбіг до паркана й, напруживши всі сили, з розгону перескочив через нього.
— Ах, ти так! — закричав, задихаючись від гніву, Клопс. — Ну, це тобі так не минеться! Я тобі ще покажу! Ти в мене затанцюєш!
Він люто помахав кулаком над своєю червоною від злості лисиною, потім плюнув з досади й пішов додому — підраховувати завдані Незнайком збитки.
Розділ дев'ятий
ЯК НЕЗНАЙКО ЗУСТРІВСЯ З ФІГЛЕМ І МІГЛЕМ
Врятувавшись від переслідування, Незнайко щодуху помчав по вулиці, огородженій з обох боків високими парканами. За парканами безперервно гавкали собаки, і Незнайкові здавалося, що люті пси все ще женуться за ним. Від страху він навіть не помічав, де біг, і почав потрошку заспокоюватись аж тоді, коли опинився на вулиці з пожвавленим рухом. Тут тільки він оглянувся й побачив, що позаду вже нема тих собак, які так налякали його. Скрізь по тротуарах ходили місячні коротульки: ніхто нікуди не біг, ніхто ні за ким не гнався, ніхто не чинив проти Незнайка ніяких ворожих дій. Тут уже не було глухих парканів. По обидва боки вулиці стояли високі будинки, на нижніх поверхах яких містилися різні магазини.
Непомітно настав вечір. Скрізь засвітилися ліхтарі. М'яким, приємним світлом спалахнули вітрини магазинів. На стінах будинків засяяли, замерехтіли різнобарвними вогнями світлові реклами. Що далі йшов Незнайко, то ширші ставали вулиці, вищі будинки, нарядніші магазини і яскравіші вогні реклам. Поперек вулиць простяглися ажурні металеві арки і віадуки, на яких були різні атракціони: гойдалки, каруселі, спіральні спуски, «стрибаючі коники», «літаючі велосипеди», а також чортові колеса різних систем і розмірів. Усе це крутилося, гойдалося, хиталося, стрибало, брикалось і сяяло тисячами яскравих електричних лампочок.
Особливо серед усієї цієї краси вирізнялося величезне чортове колесо, яке не тільки оберталося, як звичайне чортове колесо, а водночас іще й хилиталося на всі боки, наче збиралося впасти на голови перехожих.
Тисячі коротульок дерлись угору по сходах, щоб погойдатися на гойдалках, потрястися на заводних дерев'яних кониках, проїхатись над вулицею по канату на спеціальному велосипеді, покружляти на каруселі або хоча б на чортовому колесі.
Внизу, вздовж тротуарів, були виставлені криві дзеркала, і кожен міг досхочу нареготатися, дивлячись на свою видовжену, сплющену або страшенно перекривлену фізіономію.
Тут же біля численних їдалень і кафе, просто на тротуарі, стояли столики. Коротульки сиділи за столиками й вечеряли, пили чай, каву або газовану воду з сиропом, їли морозиво або просто закушували. Деякі тут же танцювали під музику, яка гриміла з усіх боків. Офіціанти й офіціантки бігали з підносами між столиками і приносили бажаючим різкі страви.
Побачивши коротульок за вечерею, Незнайко згадав, що давно вже хоче їсти. Не довго думаючи, він сів за вільний столик. Зараз же до нього підбіг офіціант в акуратненькому чорному костюмі і спитав, що б він хотів з'їсти. Незнайко захотів з'їсти тарілочку супу, після того попросив принести порцію макаронів з сиром, потім з'їв ще дві порції голубців, випив чашечку кави й закусив полуничним морозивом. Усе це було надзвичайно смачне.