Інферно
Шрифт:
— Мені аж не віриться, що я тут ніколи не бувала, — прошепотіла Сієнна з-поза Ленґдона несподівано серйозно й трепетно. — Це... просто прекрасно.
Ленґдон кивнув, пригадуючи свій перший візит до цього залу — із приводу видовищного концерту класичної музики за участі всесвітньо відомої піаністки Маріель Кеймел. Хоча цей великий зал колись призначався для приватних політичних зібрань та аудієнцій із великим герцогом, нині в ньому зазвичай влаштовуються святкові обіди та виступи відомих музикантів і лекторів: від Мауріціо Серачіні до чорно-білих гала-вистав
Потім Ленґдон перевів погляд на велетенські фрески, що прикрашали стіни. їхня химерна історія ввібрала в себе й невдалу експериментальну техніку живопису, яку запроваджував Леонардо да Вінчі, а вона призвела до появи «розплавленого шедевра»; і такий собі артистичний двобій, організований П’єро Содеріні й Макіавеллі, що зіштовхнув двох титанів Ренесансу — Мікеланджело та Леонардо, яким наказали створити фрески на протилежних стінах одного приміщення.
Утім, сьогодні Ленґдона цікавила одна конкретна фреска, а не історичні казуси.
Cerca trova.
— Яка з них фреска Базарі? — спиталася Сієнна, придивляючись до стін.
— Майже всі, — відповів Ленґдон, знаючи, що, перебудовуючи приміщення, Базарі зі своїми помічниками перемалював тут майже все — від початкових стінних фресок до тридцяти дев’яти кесонних панелей, що прикрашали його знамениту висячу стелю.
— Он та фреска, — сказав Ленґдон, показуючи на даль- п ю стіну праворуч, — це та, заради якої ми сюди прийшли. Вона називається «Битва під Марчіано». Її автор Базарі.
Батальна сцена була колосальною: понад три поверхи заввишки і п’ятдесят п’ять футів завдовжки. Виконана в червонувато-коричневих й зелених відтінках, це була жорстока панорама, де на пасторальному пагорбі змішалися в сутичці вояки, коні, списи та знамена.
— Базарі, Базарі, — прошепотіла Сієнна. — Невже десь там криється сховане ним послання?
Ленґдон кивнув і примружено глянув на верхню частину велетенської фрески, намагаючись угледіти зелений бойовий прапор, на якому Базарі написав своє загадкове послання: «С '.егса trova».
— Знизу майже нічого не можна побачити без бінокля, — зауважив він, показуючи рукою на фреску. — Але в середній частині трохи згори, якщо подивитися під оті два сільські будиночки на схилі, можна помітити маленький похилений прапорець зеленого кольору і...
— Побачила! — вигукнула Сієнна, показуючи на верхній правий квадрат, саме в те місце, про яке говорив Ленґдон.
Ленґдон пошкодував, що очі його вже не молоді.
Вони наблизилися до височенної фрески, і Ленґдон окинув поглядом її красу. Нарешті вони тут, у залі. Єдина проблема — навіщо вони тут? Кільканадцять довгих секунд простояв він мовчки, вдивляючись у деталі шедевра Базарі.
«Якщо я зазнаю невдачі... то все загине».
Позаду скрипнули й відчинилися двері,
— Ми маємо обмаль часу, Роберте, — нагадала йому Сієнна. — Подумай добряче. Тобі ця фреска нічого не нагадує? Ніяких спогадів?
Ленґдон придивився до хаотичної батальної сцени.
Істину можна побачити лише очима смерті.
Ленґдон подумав, що, можливо, десь у цій сцені є зображення трупа, і застиглий погляд його мертвих очей вказує на якусь загадку, сховану на гігантській фресці... а може, не на фресці, а в самому залі. На жаль, Ленґдон розгледів, що на цьому творі були десятки трупів, і жоден із них не був вартий уваги, бо погляд жодного не вказував на щось конкретне.
Істину можна побачити лише очима смерті?
Ленґдон спробував уявити собі сполучні лінії від одного трупа до іншого, сподіваючись, що в такий спосіб зможе виявити якусь геометричну фігуру, але йому не вдалося побачити нічого.
Він зробив відчайдушну спробу проникнути в глибини своєї пам’яті, і його голову знову пронизав пульсуючий біль. А десь у закутку свідомості голос срібноволосої жінки шепотів: «Шукай — і знайдеш».
«Що знайдеш?!» — хотілося скрикнути йому.
Зусиллям волі він змусив себе заплющити очі й повільно випустив із легенів повітря. Зробивши кілька обертів плечима, він спробував звільнитися від усілякої усвідомленої думки, сподіваючись достукатися до свого інстинкту.
Very sorry.
Vasari.
Cerca trova.
Істину можна побачити лише очима смерті.
Тваринний інстинкт підказував Ленґдону, що стоїть він у правильному місці. І хоча професор ще не знав, чому він
тут, він мав чітке відчуття того, що за кілька хвилин дізнається, навіщо сюди прийшов і що зібрався тут шукати.
Агент Брюдер втупився у вітрину, де були виставлені панталони з червоного оксамиту й туніка, і стиха матюкнувся. Його спецпідрозділ обшукав усю Галерею костюма, але Ленґдона і Сієнну Брукс ніде не знайшов. «Ми ж група стеження й швидкого реагування! Відколи це професори університету набули здатності тікати від спецпідрозділів? Куди ж вони в чорта поділися, га?!»
— Кожен вихід був заблокований, — настійливо повторив один із його підлеглих. — Тож, можливо, вони й досі в садах.
Хоча це твердження й прозвучало логічно, але Брюдер мав гнітюче відчуття, що Ленґдону й Сієнні Брукс якось таки вдалося знайти вихід.
— Піднімайте безпілотник, — відрізав він. — І накажіть місцевій владі розширити пошук за межі садів, чорт забирай!
Коли його люди кинулися виконувати наказ, Брюдер вихопив телефон і зв’язався зі старшим.
— Алло, це Брюдер, — сказав він. — Боюся, що ми маємо серйозну проблему. Фактично кілька проблем.