Інферно
Шрифт:
— Так.
— Можливо, я помиляюся, — сказав професор, — але різниця в кольорі є надто різкою, щоби це можна було пояснити нерівномірним старінням, до того ж, фактура зворотного боку маски має зуби.
— Зуби?
Ленґдон продемонстрував їй, що поверхня на звороті була значно цупкішою, аніж на лицевому боці... і значно шорсткішою, як наждак. — У мистецьких колах таку шорстку фактуру називають «зуби», і художники воліють писати на поверхні із зубами, бо до неї краще пристає фарба.
— Щось я не кумекаю, куди ти хилиш.
Ленґдон
— Ти знаєш, що таке гесо?
— Аякже, знаю. Художники користуються ним для ґрунтування полотен і... — Сієнна різко замовкла, вочевидь, здогадавшись, що мав на увазі Ленґдон.
— От-от, саме так, — сказав він. — Вони використовують гесо, щоби створити чисту й білу нерівну поверхню, а інколи — для того, щоби замалювати непотрібні зображення, якщо хочуть використати полотно наново.
Обличчя Сієнни світилося ентузіазмом.
— Отже, ти гадаєш, що Цобріст покрив зворотний бік маски оцим гесо?
— Тільки так можна пояснити наявність «зубів» і різку розбіжність у кольорах. Це може також пояснити, чому він хотів, щоби ми стерли ці сім Р.
Остання фраза Ленґдона остаточно спантеличила Сієнну.
— А ти понюхай, — сказав він, піднімаючи маску до її об- личчя так, як піднімає облатку священик.
Сієнна скривилася.
— А гесо що, має запах мокрої псини?
— Не всяке гесо. Звичайне гесо пахне крейдою. А мокрою нсиною пахне акрилове гесо.
— І що це означає?
— Це означає, що акрилове гесо розчинне у воді.
Сієнна схилила голову набік, і Ленґдону здалося, наче він
чує, як у її голові завертілися коліщатка. Вона повільно перевела погляд на маску, потім раптом знову на Ленґдона, і її очі розширилися.
— Ти гадаєш, що під цим гесо щось сховане?
— Так, і це багато чого пояснило б.
Сієнна негайно взялася за краї восьмикутної дерев’яної ляди й частково відсунула її так, що збоку в отворі показалася вода. Вмочивши чистий рушник у купільну воду, вона простягнула його Ленґдону.
— Це маєш зробити ти.
Ленґдон поклав маску долілиць на ліву долоню й узяв мо- крий рушник. Струснувши надлишок води, він торкався вологою тканиною внутрішнього боку Дантового чола, зволожуючи ділянку із сімома каліграфічними літерами Р.Після кількох дотиків професор знову занурив рушник у воду й продовжив. Чорне чорнило розпливалося.
— Гесо розчиняється, — збуджено сказав він. — А разом i:t ним зникає й чорнило.
Повторивши цей процес тричі, Ленґдон заговорив побожним та урочистим речитативом, який відлунив від стін баптистерію.
— Через хрещення Господь наш Ісус Христос звільнив те- <>с від гріха й покликав до нового життя за допомогою води й Святого Духа.
Сієнна витріщилася на Ленґдона так, наче той з’їхав із глузду.
Ленґдон знизав плечима.
— Ця цитата видалася мені доречною.
Жінка
Ленґдон далі зволожував її поверхню, і під гесо показався шар початкового гіпсу, жовтий колір якого, на думку професора, був більш доречним для старовинного експоната. Коли зникла остання літера Р,він витер поверхню чистим лляним рушником і підняв маску так, щоби Сієнна оцінила результат його роботи.
Сієнна голосно зойкнула.
Точнісінько як і розраховував Ленґдон, під шаром гесо справді було сховано дещо: іще один шар каліграфічних літер. їх виявилося дев’ять, і були вони написані просто на блідо-жовтій поверхні оригінального шару гіпсу.
Одначе цього разу літери утворювали слово.
розділ58
Одержимий? — здивувалася Сієнна. — Щось я не розумію.
«Я також не дуже розумію», — подумав Ленґдон, придивившись до тексту, що матеріалізувався з-під літер Р, — то було одне слово, написане на звороті Дантового чола.
Одержимий
— Це як «одержимий дияволом», еге ж? — спитала Сієнна.
Можливо.Ленґдон поглянув угору на мозаїчного сатану, що поглинав душі нещасних, які так і не змогли очиститися від гріха. «Данте... — одержимий»? Це звучало зовсім безглуздо.
— Там має бути більше, — висловила Сієнна свою здогадку і, взявши в Ленґдона маску, пильно придивилася до мої. Через кілька секунд ствердно закивала.
— Так, лишень поглянь на кінці цього слова — там має бути більше тексту з кожного боку.
Ленґдон знову поглянув на слово — і помітив слабкі сліди додаткового тексту, який виступав із кожного боку слона «одержимий».
Сієнна хутко схопила рушник і заходилася просякати вологою тканиною довкола цього слова, аж поки поруч не з'явилися нові слова, написані трохи вигнутим рядком.
Виявилося, що англійське слово «possessed», тобто «одержимий», у контексті з прийменником «of», який проступив поряд, набуло іншого значення — «той, що має, або молодіє».
І вийшло отаке:
Гей, ви, хто розум сильний має
Ленґдон стиха присвиснув.
— Гей, ви, хто розум сильний має... дотримуйтесь порад, які я тут сховав... під покривалом із віршів незрозумілих...
Сієнна отетеріло витріщилася на нього.
— Перепрошую?
— Це рядок із найвідомішої строфи Дантового «Пекла», — збуджено відповів Ленґдон. — У ньому Данте закликає найрозумніших зі своїх читачів шукати мудрість, схо- вану в його загадкових віршах.
Ленґдон часто цитував цей рядок на лекціях, присвячених літературному символізму, бо це був надзвичайно вдалий приклад того, як автор вимахує руками й вигукує: «Агов, читачі! Тут, у моєму творі, є подвійне значення!»