Інферно
Шрифт:
«І то правда», — подумав Ленґдон, знаючи, що Гіберті не став би руйнувати свій шедевр чимось настільки земним та банальним, як дверна ручка.
— Ці двері відчиняються всередину. І замикаються вони зсередини.
Сієнна на мить замислилася й стиснула ниточкою губи.
— Отже, якщо дивитися звідси... то неможливо побачити, двері замкнені чи ні.
Ленґдон кивнув.
— Сподіваюся, саме це й мав на увазі Іґнаціо.
Він пройшов кілька кроків праворуч і визирнув з-за північного краю споруди на значно скромніше прикрашені двері —
«Отже, баптистерій не відчиняли впродовж кількох годин, — із задоволенням подумав Ленґдон. — І всередині ще нікого не було».
Інстинктивно він поглянув на наручний годинник — і знову пересвідчився, що його Міккі-Маус зник.
Коли професор обернувся, до Сієнни вже приєдналася група туристів — вони робили знімки через простеньку залізну загорожу, зведену за кілька футів від Брами раю, щоби відвідувачі не підходили надто близько до шедевра Гіберті.
Ця захисна загорожа з кованого заліза мала гострі вершечки у вигляді кінчиків сонячних променів, умочених у золотисту фарбу. Вона нагадувала нехитру загорожу приміських будинків. Інформаційна дошка, що описувала Браму раю, була дещо невдало розташована не на самих бронзових воротах, що вражали своєю красою, а на оцій простенькій захисній огорожі.
Ленґдону вже доводилося чути, що невдале розташування інформаційної дошки інколи збивало туристів із панте- лику; от і тепер якась огрядна жіночка в дорогому спортивному костюмі проштовхалася крізь натовп й із саркастичною гримасою поглянула на кований парканчик.
— Брама раю?! Чорт, та вона більше схожа на загорожу собачої будки в моєму дворі! — І жіночка почимчикувала далі, перш ніж хто-небудь зміг пояснити її помилку.
Сієнна простягнула руку і, схопившись за захисний парканчик, невимушено подивилася крізь ґрати на замковий механізм, що виднівся на зворотному боці.
Поглянь, — прошепотіла вона, повертаючись до Ленґдона й дивлячись на нього широко розкритими від здивування очима. — Навісний замок із протилежного боку і справді відімкнений.
Для тебе брама відчинена, але мусиш поквапитися.
Ленґдон зиркнув угору, на Браму раю поза огорожею. Якщо Іґнаціо й залишив важкі ворота баптистерію незамкнени- ми на важкий засув, то вони просто гойднуться й прочиняться від поштовху. Однак проблема полягала в тім, як добратися до воріт, не привертаючи уваги людей на майдані, включно, поза сумнівом, із поліцією та охоронцями собору.
— Ой, погляньте! — заверещала раптом якась жінка, що стояла поруч. — Він от-от стрибне! — Її голос був сповнений сраху. — Отам, на дзвіниці!
Ленґдон різко крутнувся в протилежний від брами бік і помітив, що то... кричала Сієнна. Вона стояла на відстані п’яти ярдів від нього, показувала на дзвіницю Джотто й кричала:
— Отам, нагорі! От-от він стрибне!
Кожна пара очей поглянула вгору, обдивляючись
— Хтось збирається стрибати?!
– Де?!
— Я там нікого не бачу!
— Та отам, ліворуч!
І за кілька секунд людей на всьому майдані охопила паніки, тепер і вони вигукували й показували руками на дзвіницю, вдивляючись у її вершечок. Із шаленістю вогню, що по сли нає в полі суху траву, хвиля страху прокотилася майданом і іатопила його, і тепер геть увесь натовп витягував шиї, ти- цяв пальцями на вежу й щось вигукував.
«Вірусний маркетинг», — подумав Ленґдон, усвідомлюючи, що має лише одну секунду у своєму розпорядженні. Він враз ухопився за кований парканчик і рвучко розчинив йо го,а Сієнна тим часом швидко повернулася до нього й теж прослизнула до вузького проміжку між захисною огорожею та Брамою раю. Зачинивши за собою парканчик, вони обернулися й постали перед бронзовими дверима п’ятнадцять футів заввишки. Сподіваючись, що він зрозумів Іґнаціо як слід, Ленґдон наліг плечем на одну половинку масивних подвійних дверей і сильно уперся ногами.
Спочатку не сталося нічого. Але потім із болісною повільністю громіздка секція зарухалася. Двері таки відчиненіїПіддавшись, Брама раю прочинилася на один фут, і Сієнна, не барячись, боком прослизнула всередину. Ленґдон кинувся за нею, продершись боком крізь вузький отвір у темряву баптистерію.
Обернувшись, вони обоє попхнули двері назад і з глухим завершальним стукотом швидко зачинили масивний портал. Шум і гам, що долітали знадвору, умить поступилися місцем тиші.
Сієнна показала на довгий дерев’яний брус, що лежав на долівці під ногами. Він мав вставлятися в бокові скоби обабіч дверей, слугуючи таким собі велетенським засувом.
— Напевне, Іґнаціо навмисне зняв його для тебе, — пояснила вона.
Вони разом підняли той брус і вставили назад у скоби, фактично замкнувши Браму раю... й убезпечивши себе всередині.
Ленґдон із Сієнною довго стояли, спершись на двері й переводячи дух. Після гамору майдану всередині баптистерію виникало відчуття миру та спокою — наче в самому раю.
* * *
А біля баптистерію Сан-Джованні чоловік у дизайнерських окулярах і пістрявій краватці йшов крізь натовп, ігноруючи занепокоєні погляди тих, хто помічав кривавий висип на його шкірі.
Він щойно підійшов до бронзових дверей, крізь які Ро- берт Ленґдон і його супутниця так хитромудро проникли всередину. Навіть тут, надворі, він почув, як важко гепнув дерев’яний брус, блокуючи двері зсередини.
«Отже, звідси туди вже не потрапити».
На майдані все повільно поверталося до норми. Туристи, котрі очікувально витріщалися на вершечок дзвіниці, уже втрачали інтерес. Ніякого стрибуна там не виявилося.