Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Гул, відбитий від стін, заповнював простір тріщини скелі буйством гамору. Кажани панічно кидалися геть — вони стрімко носилися в їх здавленому просторі, гуртуючись в кутку, немов намагалися вирватися від чогось, що переслідувало їх.
Зедд, Кара і Рікка, немов примерзли в тому місці, де вони почали підйом по сходах.
А потім, кажани кинулися геть, ведені якимсь жахом, що насувався на них ззаду з середини Замку. Зникаючи у глибокій темряві, летючі миші залишали м'який, пурхаючий звук, який приглушеним відлунням тривожно повторювався в залі.
Саме
Втупившись у те місце на сходах, звідки з'явилася хмара, Ніккі відчула, наче і вона заморожена і нерухома в очікуванні чогось неуявного.
З наростаючим почуттям паніки вона нарешті усвідомила, що вона дійсно не в змозі рухатися.
А потім, з'явилося темне щось, що мчало вниз по сходах подібно смертоносному вихору. І все ж, в той же самий час, нез'ясовно як, здавалося, ніби воно залишалося при русі нерухомим.
Складаючись з звихрених чорних примар і вируючих тіней, воно створювало чорнильну пляму в центрі мороку. Зухвала запаморочлива форма, переплетена потоками мороку, рухалася так, наче її переносив хтось невидимий.
Ніккі моргнула, і пляма зникла.
Вона тут же відновила спробу зарухатися, але відчула, немов її підвісили в теплому воску. Їй вдавалося лише неглибоко вдихати і рухатися вперед самим неймовірно повільним способом.
Кожен дюйм вимагав значних зусиль і, здавалося, займав цілу вічність. Світ став неможливо густим, і примусив все зупинитися.
У проході, прямо позаду Зедда і інших, біля основи сходів, пляма з'явилася знову, висячи в повітрі над кам'яною підлогою. Обриси тепер походили на жінку в чорній сукні, що пливе під водою.
Навіть посеред наростаючого жаху, Ніккі знайшла цей екзотичний вид незвично чарівним. Після того як зловмисниця минула групу Зедда, вони, як і раніше, наче намальовані на картині, завмерли на пів-кроці до першої сходинки сходів.
Жорстке темне волосся жінки, мляво хитаючись, ніби у воді, обрамляло контур її блідого обличчя. Вільний покрив чорної сукні теж коливався, немов знаходився у воді. Посеред всіх цих завихрень чорного плаття і волосся, сама жінка здавалася нерухомою.
Зовні це було схоже як ніби вона пливе в темній воді. Потім вона знову зникла. Ні, не під воду, здогадалася Ніккі. В Сильфіду.
Ніккі теж відчувала себе ніби в ній. Це було тим самим дивним, потойбічним, підвішеним відчуттям дрейфу. З одного боку все було неможливо повільним і в той же самий час блискавично швидким.
Фігура раптово з'явилася знову, цього разу вже ближче.
Ніккі спробувала покликати силу, але не змогла. Вона спробувала підняти руки і накинути мережу, але вона перебувала в дуже повільному дрейфі. Їй уявилося, що у неї піде цілий день лише на те, щоб підняти руки вгору.
Виблискуючі іскорки світла спалахнули і замерехтіли в просторі між Ніккі і групою Зедда. Ніккі зрозуміла — чарівник застосував магію. Але прямована дія його магії перервалося надто далеко від непрошеного гостя.
Навіть притому, що недовгий потік сили потух, не принісши ніякого ефекту, Ніккі була здивована тим, що Зедду взагалі вдалося запалити його. Її подібна спроба взагалі не дала ніякого результату.
Темна тканина, що колихалася, немов справді була під водою, продрейфувала через передпокій. Звивні примари і тіні вилися навколо неї і продовжували рухатися так само повільно. Фігура і не йшла, і не бігла. Вона ковзала, пливла, текла, і при цьому практично не рухалась всередині ніби пливучої у воді тканини сукні.
Потім все зникло.
Через мить вона з'явилася знову, тепер вже набагато ближче. Немов у привида, шкіра обтягувала її худе обличчя, виглядало так, ніби сонячне світло ніколи не торкалося до неї. Безладний клубок невагомого чорного волосся звивався разом з чорною сукнею.
Ніккі ніколи не зустрічала чогось подібного, що могло так сильно дезорієнтувати. Вона відчувала, ніби тоне. Паніка нахлинула на неї, коли вона відчула, що не в змозі вдихнути глибше, коли спробувала набрати необхідну кількість повітря. Її палаючі легені були не здатні працювати швидше, ніж все інше в неї.
Варто було Ніккі зосередити свій погляд, як фігура жінки зникала. Їй прийшла думка, що її очі теж рухаються занадто повільно. Передпокій знову спорожнів. Здавалося, що вона не могла утримати рух в фокусі зору.
Нікки подумалося, що можливо вона зіткнулася і занурилася в якусь галюцинацію, створену її заклинаннями над владою Одена. Вона міркувала, чи могло це бути якимось наслідком заклинань. А може, сам Оден прийшов розрахуватися за її втручання в такі заборонені сили.
Швидше за все, так і є — вона щось породила після цього небезпечного звернення до магії.
Жінка з'явилася знову, немов пропливаючи в похмурій глибині, вона несподівано з'явилася і виринула з темної безодні поруч. Цього разу Ніккі ясно могла бачити суворі, кістляві риси обличчя.
Блідо-блакитні очі втупилися в Ніккі так, немов нічого іншого в цьому світі не існувало. Цей допитливий погляд проник в саму глибину душі Ніккі, визвавши крижаний страх.
Очі жінки були настільки блідими, що здавалося, ніби вона сліпа, але Ніккі знала, що ця жінка могла прекрасно бачити не тільки на світлі, але і в самій чорній печері або під горою, куди ніколи не проникало денне світло і ніколи не торкалося її лиця.
Жінка посміхнулася настільки злісною усмішкою, якої Ніккі ніколи не бачила. Це була посмішка когось, хто нічого не боявся, але любив викликати страх в інших; жінка, яка знала, що зараз тримала все у своїй владі. Це посмішка викликала у Ніккі тиху дрож.
Знову жінка зникла. На деякій відстані чергова спроба чарівництва Зедда спалахнула і стисло розбризкалася, після чого згасла.
Ніккі щосили намагалася рухатися, але світ був занадто тягучим, таким, який бував у страшних снах, снах, в яких вона намагалася зрушити з місця, але була просто не здатна поворухнутись, незважаючи на всі прикладені зусилля.