Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Більшість народу добиралося в міський палац, піднімаючись по самому плато з внутрішньої сторони. Численні сходи і алеї дозволяли проходити великому потоку відвідувачів і торговців. Були передбачені також і просторі в'їзди для візків з кіньми і вершників.
Протягом усього підйому до палацу також було досить крамниць і наметів торговців, адже більшість народу проходило повз них по дорозі до палацу. Багато хто з відвідувачів доходили тільки до цих торгових точок та ніколи не піднімалися вище, в місто, до самого центру.
На вершині
Тут також розташовувалися казарми солдат Внутрішньої гвардії з палацової варти, тому зустріти їх було далеко не рідкістю.
Єдина проблема, з точки зору Імперського Ордена, полягала в тому, що величезні ворота, через які можна було підібратися до палацу з внутрішньої сторони, були замкнені. Вони призначалися спеціально для захисту палацу і запобігання будь-яким нападам.
А всередині за цими воротами зберігалося достатньо продовольства для того, щоб вистояти саму тривалу облогу.
На рівнинах Азеріта виявилася непотрібною стратегія правильно розташувати війська для початку наступу.
Якщо на високогір'ї в самому серці плато за стінами палацу налічувалося чимало глибоких колодязів, які могли забезпечити населення достатньою кількістю прісної води, то на території самих рівнин водних джерел, окрім як випадкового дощу, не було взагалі.
Розпалити багаття теж не представлялося можливим, зважаючи на відсутність придатної для того деревини. У довершенні всієї картини, суворі погодні умови рівнин теж залишали бажати кращого.
У розпорядженні Імперського Ордена було багато володіючих даром чарівників і чаклунок, але їх магія не могла пробити пролом у захисті палацу.
І тому була одна лише причина — саме по собі місто перебувало під особливим захистом древнього закляття, яке примножувало сили його правителя — Лорда Рала, одночасно зводячи нанівець магію супротивника.
Це здавалося неймовірним, але закляття не поширювалося не лише на територію палацу, але і на все плато, і ніхто, крім нащадків роду Ралів, не міг тут використовувати магію.
Для Річарда наявність закляття такого роду була незаперечною перевагою, адже в ньому текла кров Ралів, але, з огляду на сформовані обставини, це не мало значення, адже він був позбавлений свого чарівного дару.
Тому він, прикутий до фургона, знаходився зараз у самому серці мільйонної ворожої орди, і нічого не міг з цим вдіяти. Але Річард був майже впевнений, що знає, як таке могло статися.
Крім плато і височілого на його вершині міста, було ще дещо на рівнинах Азеріта, видне йому багато краще — це насип, який зводили за наказом імператора Джегана.
Джеган, позбавлений можливості безпосередньо атакувати серце Д'харіанської імперії — останню з перешкод, що стояла на шляху до його тотальної перемоги над Новим світом, намагався здійснити задуманий план, суть якого полягала в тому, щоб побудувати величезний насип до вершини плато, по якому можна було провести досить солдатів, щоб зруйнувати стіни палацу стінобитними знаряддями.
Джеган мав намір не тільки захопити Народний палац, але й стерти його з лиця землі.
Спочатку Річард був упевнений, що ця ідея абсолютно нездійсненна, але коли побачив, як працюють солдати Джегана, то відразу ж усвідомив, що помилявся. Заполонивши рівнину Азеріта, багатомільйонний табір Імперського Ордена був повністю був зайнятий будівництвом насипу до високогір'я, на якому гордо височів Народний Палац.
Імператор Джеган був абсолютно впевнений в тому, що його першорядне завдання — проломити неприступні стіни, щоб забезпечити Імперському Ордену тотальну перевагу, і тоді не буде необхідності громити армії, захоплювати інші міста і території в Новому світі. Потрібно лише підкорити це місто, яке знаходилося зараз перед ним на вершині плато.
Імперське військо — груба фізична сила, сліпо віддана переконанням Братства Ордена, не могла дозволити народу почати жити по законах Нового Світу, поза контролем Братства, тому що це суперечило всьому вченню духовних проповідників Ордена.
Братство вважало саму можливість індивідуального вибору аморальною і руйнівною для суспільства в цілому. Наявність в Новому Світі процвітаючих, незалежних жителів також порушувало основну доктрину Ордена і тому було першочерговим завданням, яке потрібно було вирішити.
Братство вважало населення Нового Світу егоїстичною виразкою суспільства, яку потрібно або звернути до праведного життя в прийнятті доктрини Ордена, або знищити.
Як і слід було очікувати, насильно вселити віру в праведні ідеї Братства, і прийняти закони Ордену було, без сумніву, важкодосяжним завданням навіть маючи в розпорядженні багатомільйонну армію і час в надлишку.
Джеган, проте, зміг знайти армії застосування, зайнявши своїх солдатів важливою справою, в надії приховати справжні причини їхньої бездіяльності, і тепер кожну годину дня і ночі ряди воїнів позмінно працювали над будівництвом насипу.
Хоча Річард і не бачив солдатів, які знаходяться в кар'єрах поруч, він знав, що навіть зараз вони риють землю і видовбують скелястий грунт. Коли накопичувалось достатня кількість викопаного грунту, інші солдати-працівники везли його в бік майбутньої насипу.
Маючи мільйони рук робочої сили, які безперервно трудилися вдень і вночі, Орден з кожною хвилиною наближався до виконання покладеного на нього наказу.
Річард вже давно не був на території табору, але, прокидаючись, він кожен ранок уявляв, як одного разу перед його поглядом з'явиться непохитно викладений до вершини плато насип.
— Як ти помреш? — Запитав Джонрок.
Річарду було не по собі від виду споруджуваного насипу, перед його очима стояло темне і жорстоке майбутнє, яке принесе з собою у світ Орден.