Оповідання
Шрифт:
– Если не будешь ты хорошо вести себя в классе,- промовила вона суворо,- то я тебя совсем выгоню из школы. Болван.
Романові робиться ніяково; він моргає очима й дивиться на школярів. Усі сидять тихо, навіть боязно...
«Е, тут щось не так»,- думає Роман.
Роман, ідучи до школи, ковзався на льоду й увалився. В класі він скинув мокрі штанці й повісив на гарячій грубі сушитися. Сам остався в одній довгій сорочці.
У клас увійшла вчителька. Вона, може б, і не помітила,
– Чего это вы?
– питає вона одного.
Регочуться й показують пальцем на Романа.
– Где ты девал свою одежду?
– крикнула вона.
Роман показував рукою на грубку, де висіли мокрі штани, й почав казати:
– Я йшов через лід та ненароком увалився...
– Оденься сейчас же!
– перебила вчителька.- Обожди, я расскажу твоєму батьке - он тебя выпорет хорошенько, тогда не будешь уваливаться. Разве можно сидеть в классе раздетым? Это тебе не дома, это тебе школа. На печи у себя будешь сушиться, а не в классе. Ступай к сторожу обсушись.
Роман вийшов насеред класу, стяг з грубки вогкі штани і, плутаючись у довгій сорочці, аж закурів з класу.
Вчителька не збрехала: якось побачила вона Романового батька коло церкви і сказала йому, що Роман у класі дуже пустує. Розказала й про те, як Роман увалився. Романові дома в перший раз довелося покуштувати березової каші, і він помалу став розуміти, що школа - не своя хата, а вчителька - не тітка.
Невесело стало Романові в школі...
Роман складає слова за вчителькою. Вчителька сердита, червона, стукає паличкою по ослоні перед самим носом Романа й пискливо кричить:
– Ну, говори за мной - пе-ре-пе-ля-та.
– Пе-ре-пе-ля-та,- тягне за нею Роман по складах.
– Ну, скажи сразу, что вышло?
Роман чмихнув носом і тихим голосом промовив:
– Перепелинята.
– Не перепелынята!
– викрикує над самим ухом учителька.- Ну, говори еще раз.
Роман сам чує, що він не так, як учителька, вимовляє те слово, та, на велике його диво, помічає, що язик йому немов отетерів і не слухається його.
– Пе-ре-пе...- націляється помалу Роман казати, потім заплющує очі й разом випалює - линята.
Вчителька важко дихає, хлопці регочуться.
Довго билася вона на цьому слові з Романом, поки вкрай вимучила себе й хлопця. Роман по складах проказував вірно - зразу ж усе слово казав так, як звик він давно його казати дома. Вчителька махнула рукою на Романа й відійшла. Роман сів змучений і засоромлений.
Між школярами скоро пішла новина: Роман не вчитає. Роман сам дивується, що він, бувши таким бідовим хлопцем, не вчитає букваря. Школярі на перемінах не давали Романові спокою.
– Романе,- в’язли вони до його,- ану скажи: м’ясо... Романе, що означа: кафтан? Романе, що робить учитель у класі з дітьми?..
Роман засоромлюється й мовчить: слово «м’ясо»
І почалося щось чудне діятися з Романом: дома й на вулиці - Роман, як Роман, а в класі Романа всі за дурня мають. Догадується він, що є тут якась кривда, а яка саме - не зрозуміє, тільки на вчительку серце має.
Потім усе це обридло йому до краю. Він став лінуватися, пропускати лекції, і одного разу прямо сказав дома, що він більше не хоче ходити до школи. Його набили й вигнали. Роман все ж таки в школу не пішов. До обіду він протинявся десь по бур’янах, а як стали школярі йти з учнями по домівках, пішов і він додому. Скільки разів йому так удавалося одурити домашніх, потім діло розкрилося. Батько ізсинив Романові попругою все тіло. Не помоглося - Роман уперто сказав: нехай його хоч уб’ють, а в школу він не піде.
– Знаєш що, старий!
– звернулася якось до Романового батька мати.- Чи йому їсти хліба з тої грамоти?.. Хай краще йде до хазяїна та привчається до діла.
Роман повеселішав.
Одного ранку, після довгої одлучки, Роман прийшов до класу. Коли увійшла учителька, Роман не сидів на лавці, а нероздягнений стояв коло порогу, з книжкою під пахвою. Він мав уже себе зовсім одрізаним од школи й дивився на ослони, на казенні стіни як на щось далеке йому, чуже. Прочитали молитву; тоді Роман підійшов до вчительки й оддав їй шкільну книжку.
– Я не буду ходити до школи!
– сказав він.
Вчителька почала розпитувати, що він буде робити вдома
– До хазяїна піду,- промовив Роман і пішов до дверей.
Вчителька ще хотіла щось сказати. Роман її не слухав і був уже за дверима.
В коридорі він спинився й подумав. Потім вернувся, прочинив у клас двері, просунув туди голову, не здіймаючи шапки, і тоненьким голосом, передразнюючи вчительку, пропищав:
– Какой ті балван!.. Ні скажіш - пі-рі-пі-лі-ня-та... Га, щоб вони були видохли тобі!
– додав він баском, як чабан. Потім, під регіт усіх школярів, стукнув дверима і, скільки духу, подався од школи.
МУЖИЦЬКА АРИХМЕТИКА
– Чи немає у вас, Василію Йвановичу, якої газети або книжки?
– питав хурщик Антін монопольщика, зав’язуючи в хустинку гроші за хуру.
– Василь Іванович, панок середнього віку, червоненький, з круглим животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму.
– А навіщо тобі книжка?
– спитав він, насупивши ріденькі брови.
– Побавився б трохи святом, а то забув, коли й книжка була в хаті,- одмовляє Антін,- мабуть, і азбуки запам’ятав уже.