Оповідання
Шрифт:
– То тобі велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте діло - книжки читати!
– став казати Василь Іванович.- Та зовсім воно й не личить тобі.
– Звісне діло, хіба треба, щоб нам були книжки в голові,- згоджується Антін,- часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..
– То чи не знайшлося б, кажу, чого-небудь для мене,- знов казав Антін, трохи переждавши,- почитав би трохи по обіді, щоб не скучати.
– Хіба от що,- подумавши, сказав монопольщик,- я внесу тобі псалтиря. Для свята більше підходящої книжки й не знайти.
– Псалтир є в мене, Василію Йвановичу,- мовив Антін.- Чи немає якої-небудь
Василь Іванович скосив набік заскалене око й закусив губу.
– Таких книжок, як ти кажеш, у мене, братику, не водиться. За такі книжки - знаєш, куди тепер ховають?
– Василь Іванович суворо глянув на Антона.- Стережись, Антоне, тих книжок, як огню - по-приятельському раджу тобі. А коли вже тобі припала така охота читати, то підожди - я тобі дам іншу книжку.
Василь Іванович пішов у другу кімнату, одчинив шафу й став ритися в купі якихось паперів та книжок. Витягнувши зісподу старенький, в обшарпаних палітурках, задачник Євтушевського [1] він обмахнув на йому порох і виніс Антонові.
– Оце тобі, Антоне, книжка,- казав Василь Іванович, оддаючи йому задачника.- Не пуста яка-небудь - пользовита книжка! Тут усяка тобі задача - немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш.
– Спасибі, Василію Йвановичу,- сказав Антін. Потім узяв, не роздивляючись, під руку книжку, попрощався й пішов із хати.
1
– Йдеться про «Збірник арифметичних задач» російського методиста-математика Василя Андріановича Євтушевського (1836-1888), за яким протягом кількох десятиріч вивчали арифметику у школах Росії та України.
Василь Іванович стояв коло дверей і довго дивився йому вслід. Потім тихенько захихикав. Веселий і радий, осміхаючись у руденьку борідку, пішов він до другої кімнати обідати.
Одпочивши по обіді, монопольщик узяв палицю й пішов на проходку. Йде Василь Іванович селом, палицею підпирається. Коло дворів і хатів сидять гуртками чоловіки та жінки, гомонять собі. На моріжку пустують діти; співають десь дівчата. В селі немає більше «панів», крім Василя Йвановича, і він почуває себе тут маленьким князьком. Люди низенько вклоняються йому, і він привітно киває їм головою. Йому так приємно бачити почтивність до своєї особи.
Ось іде селянин Литовка,- який здоровенний мужичура, а як покірно вклоняється, мов той дуб у час негоди.
Догадується Василь Іванович, чого так хилиться перед ним Литовка: підходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко...
«Нічого, підождемо,- думає він,- аби проценти в свій час виплачував».
Йде далі Василь Іванович, мугиче собі під ніс щось божественне, хазяйським оком по селу роздивляється - чи немає де непорядку.
Нагримав на дітей, щоб не пустували, зачепив молодицю, що вийшла до колодязя по воду.
Дійшов до Антонового двору. Бачить - у вишнику, коло хати, сидять люди, гомонять, сміються. Між ними - Антін з книжкою.
«Ага, книжечку мою читають!
– подумав Василь Іванович.- Ну, нехай собі читають». Спинившись проти вишнику, він спитав:
– Ну що? Як книжечка - понаравилась?
– А нічого собі!
– одмовляє Антін.- Веселенька книжка.
– Ну читайте, читайте собі!
– промовляє Василь Іванович і йде далі.
«Веселенька
Потім його стало тягти послухать. Звернувши з дороги, непомітно підійшов він до тину й став крадькома прислухатися.
Слухає - Антін читає по складах:
– «Крестьянин обязался перевезти из города 50 ламп с тем условием, чтобы за каждую доставленную в целости лампу платили ему по 5 коп., а за каждую разбитую высчитывали с него по 1 р. 20 к. При перевозке 3 лампы разбилось. Сколько заработал крестьянин за доставку ламп?»
Антін, дочитавши задачу до краю, підняв червоне від натуги лице й веселими очима оглянув слухачів.
– Питає: скільки то він заробив?
– сміючись, своїми словами переказує Антін.
– Мабуть, багато заробив!
– сказав бородатий дід у білих штанях; далі вийняв з рота люльку й зареготав.
– Не скажу вже, скільки він там заробив, тільки знаю, що як стане так заробляти, то скоро й останньої коняки збудеться,- додав руденький і жвавий Охрім.- Хай йому біс з такими заробітками!
– Це чи не буде так саме,- став розказувати дід у білих штанях,- як назаробляв Захарів парубок у якономії. Пробув тиждень коло молотилки в пана, приходить у суботу ввечері додому. «Ну,- каже батько,- давай же оце, сину, гроші завтра поїду в місто - там дещо купити треба». А він став та й каже: «Оце хоч бийте, хоч лайте, а грошей не приніс ні шага!» А батько: «Де ж ти, сучий сину, дів? Загубив, чи, може, вкрали?» - «Не так було б мені,- каже,- шкода, коли б я загубив або вкрали, а то зовсім і в руках не держав!..» Потім і розказує, що там уломилось було щось коло віялки, а вину на нього склали. Прикажчик вилаяв його на всі боки і при рощоті не дав ні копійки та ще й наказав, щоб приходив одробляти той збиток іще на тиждень. А батько слухав-слухав, далі й каже: «Отак, сину, завжди заробляй, то скоро хазяїном станеш...» То чи не стільки, кажу, заробив і той на лампах, як цей за віялку,- закінчив дід.
Усі засміялись.
– Лампа - річ тендітна,- казали другі,- торохнеш возом - наробиш скла. І понесла його лиха година під таку хуру!
– Підеш і під таку хуру,- сказав похмурий чоловік,- коли в хаті, може, й шматка хліба немає.
Обміркувавши справу з лампами з усіх боків, люди примовкли, і Антін, узявши книжку, став читати далі.
«Он яке діло!» - подумав Василь Іванович і став прислухатися пильніше.
– «У помещика было,- читав далі Антін,- в одном куске 857 десятин земли, в другом на 130 десятин больше, чем в первом, а в третьем на 150 десятин больше, чем во втором. Сколько десятин земли было у помещика?»
Прочитавши задачу, Антін став поясняти її по-свойому:
– В одному куску, каже, було аж 857 десятин, а в другому ще більше на 130, а в третьому й того більше!.. А потім іще й питає,- тут Антін звів палець догори й прищурив око,- скільки ж то тієї землі було в пана?
– А мабуть, чи не більше було, ніж у всеї нашої громади!
– каже, осміхаючись, один з гурту.- Коли б оце на всіх нас хоч один отой кусочок, то було б і нам, і дітям нашим.
– Ото кусочки!
– моргнувши оком, сказав Охрім.- Це не те, що в тебе або в мене: з такими кусочками можна хазяйнувати! А коли б йому в одну руку - опруг та в другу - півопруга, а в третю - й зовсім нічого,- отоді б нехай він похазяйнував! Поневолі пішов би лампи возити!