Орлі, син Орлика
Шрифт:
Тільки сам Бог відає, які потоки сліз виплакала бідолашна Ганна! І все тишком-нишком, одинокими ночами у подушку, бо вдень плакати не можна – діти побачать, за братика старшенького почнуть хвилюватися. Добре, що той жах минувся без трагічних наслідків: після підписання Прутського миру Грицько повернувся додому і ще цілий місяць захопленим соловейком розливався про бахчисарайські дива, про безмежну доброту пристаркуватого Девлет-Гірея та легку вдачу ханського сина Каплан-Гірея, з яким вони заприятелювали. Ще краще, що Грицько так і не зрозумів, у якій небезпеці
На відміну від сина, Ганна все добре розуміла. І Пилип чудово розумів також, але майже виду не подавав, що розуміє. Тільки одного разу, рвучко поцілувавши дружину в губи, прошепотів: «І що, Ганнусенько моя люба, ото треба було плакати за живим сином, немовби за покійником? Ти ж знаєш, серденько моє, я би не допустив, аби з ним сталося щось зле». Немовби і справді знав, як гірко вона ридала жахливими одинокими ночами…
А мабуть, що знав!
Здогадувався.
І зараз теж, либонь, здогадується.
Та все одно пішов обороняти шведського короля!
Заради козацької честі…
Чи живий ти ще, Пилипе?! Хто там і в кого стріляє: ти – або у тебе?!
Тільки б він живий залишився, Боже, тільки б живим повернувся!..
За спиною знов рипнули двері. От горе, не сидиться з сестрами нашій маленькій Марточці-паняночці…
– Мамо, вам краще піти звідси.
Ганна здивовано озирнулася.
І зовсім не Марта стояла на порозі, а їхній старшенький син Грицько. Стояв і спідлоба дивився на матір якось дуже не по-дитячому серйозно, навіть суворо.
– Тихіше, Грицю, зараз ще мені Яшуньку розбудиш… – почала Ганна, та син зовсім неввічливо перервав її:
– То нічого, мамо, Яшунька і без того прокинеться. Беріть його і негайно тікайте.
– Ну що ти таке кажеш, Грицю…
Хлопець тільки брови нахмурив:
– Будь ласка, мамо, робіть, що я кажу, і не баріться! Я вже наказав Мишуньці зайнятися молодшими дівчатами, а Килина…
– Ти?! Наказав?!
Нічого не розуміючи, Ганна придивилася до старшого сина настільки уважно, немов бачила його уперше в житті. Хлопчина, як хлопчина. Невисокий на зріст, трохи опецькуватий, з маленькими акуратними губками і світло-карими очима.
– Так, наказав, а що такого?..
– Грицюню!.. – У голосі Ганни відчувалася явна розгубленість.
Так, це їхній з Пилипом первісток… але що цей малий собі дозволяє?!
– Будь ласка, мамо, не забувайте, що за відсутності батька найстарший чоловік у домі – я. Тож маю повне право розпоряджатися.
Отакої!..
Загалом-то Грицько дуже мало схожий на Пилипа. Тепер же, у напружену мить, хлопець нахилив голову, немов бичок, зробив кілька кроків уперед, якось недобре звузив лупаті світло-карі очі й остаточно став схожим на покійного свого діда Павла Герцика. Майже точна дідова копія! І процідив крізь зуби у його ж манері:
– Мамо, зрозумійте: там почалася стрілянина. Стріляють там – отже, невдовзі тут також почнуть стріляти. Короля Карла захищають козаки і драбанти. Нас захистити нема кому, окрім…
– Синочку, але чом ти вирішив, нібито нас потрібно захищати? Адже турки і кримці – то наші союзники…
Ганна все ще намагалася удавати непохитний спокій. Втім, на Грицька її гра аж ніяк не вплинула. Він наблизився ще на крок і мовив ще різкіше:
– Мамо, прошу вас дуже: годі розмовляти зі мною, немов з маленьким хлопчиком! Зараз не час для заспокоювань! Килина чекає на вас біля задніх дверей. Забирайте мерщій Яшуньку, і…
– Але ж, Грицю!..
– До того ж, я не дівчинка, – додав стримано.
Зробивши над собою зусилля, Ганна мовила все ще спокійно:
– Гаразд, гаразд. Тільки звідкіля ти знаєш, хто там стріляє…
– Гадаєте, я спав, коли батько йшов сьогодні з дому?
– Гри-и-ицю-у-у!..
– До того ж, я цілий рік прожив заручником у Бахчисараї.
Бідолашна жінка аж затремтіла. Отже, малий усе знав і чудово розумів?! Або принаймні приблизно уявляв?..
– А що, мамо, хіба ви думали, нібито ваш Грицько – малесенький дурник, який навіть не здогадується, чому батько везе його до Криму й залишає під опікою доброго пристаркуватого хана Девлет-Гірея?..
Невідомо, що саме відповіла б на це Ганна (поки що у неї паморочилося в голові), та наступної ж миті у дверях з'явилася стурбована Килина зі старшими дівчатками – Настею і Варкою. Побачивши їх, Грицько здійняв над головою стиснуті кулаки і гримнув абсолютно у батьковій манері:
– Кил-л-лино, дур-репа ти стара! Я ж тобі наказав!..
Далі все понеслося шкереберть з такою шаленою швидкістю, що й не уявити.
Прокинувся в люльці й заскиглив Яшунька.
Ганна інстинктивно кинулася до люльки.
Килина відсахнулася, бо не очікувала такого сплеску гніву від десятилітнього хлопця.
Настя і Варка нерішуче подалися до брата, аби заспокоїти його.
З вулиці долинув нерозбірливий гамір і лемент.
Грицько стрімголов підскочив до вікна, припав до продиханого матір'ю кола, скрикнув, рвонувся до розвішаної по стінах зброї, вихопив одну з батьківських шаблюк і, відштовхнувши матір, прожогом кинувся на вулицю, занісши клинок над головою.
Нічого не розуміючи, Ганна з немовлям на руках, Килина, Настя й Варка побігли за ним…
Та й завмерли просто на ґанку!
Бо до вбогої хатини наближався десяток турецьких мамлюків, на вкритих порохом і кіптявою обличчях яких читалися лише лють і ненависть. Навіть сніг рипів під їхніми чоботами якось ворожо й лиховісно.
Але дорогу туркам заступив Грицько, який жахливо заверещав юнацьким фальцетом, здійнявши над головою батьківську шаблю:
– На-за-а-а-ад!.. На-за-а-а-ад, нехристі, бусурмани!.. На-за-а-а-ад!!! Ге-е-еть!!! Піш-шли звід-дси ге-е-е-е-еть!!!
Попервах мамлюки сторопіли, позаяк, імовірно, не сподівалися зустріти жодного опору…