Орлі, син Орлика
Шрифт:
– Але в той же час ваш агент повідомляє, що його світлість месьє Салтиков не має наміру ризикувати російською армією заради успіхів австрійців?
– Так, маршале.
– Ну гаразд, нехай гризуться… Нам же зі свого боку варто активізувати бойові дії. Наприклад, у другій половині літа.
– Саме так.
Маршал пройшовся туди-сюди кімнатою, зупинився посередині, брязнувши шпорами, крутнувся на підборах.
– Прекрасна робота, графе! Як вашому агенту таке вдалося? – Де Брольї не міг приховати відвертого здивування.
– Від самого початку я дотримувався думки, що Ле-Клерк дуже здібний, навіть талановитий розвідник. Чи дарма особисто порекомендував його вам, як вважаєте?..
– Ну-у-у, що ви, що ви, графе!.. Звісно ж, недарма!
Маршал знову пройшовся кімнатою і раптом спитав:
– Яким чином Ле-Клерк надсилає вам повідомлення?
Польний маршал нічого не відповів, тільки мовчки вклонився.
– Послухайте, де Лазіскі, я хочу знати лише, наскільки надійними є люди, які допомагають нашому лікареві?
Генерал знову мовчки вклонився. Маршал сумовито зітхнув:
– Знову ці ваші таємниці!..
– Ви ж, напевно, знаєте, як мені вдалося зберегти донині настільки розгалужену агентурну мережу, що чітко працює скрізь і всюди, у ворогів і у друзів, від Санкт-Петербурга до Османської імперії?
Де Брольї поморщився, оскільки здогадувався, якою буде відповідь.
– Вірно, маршале, цілком вірно: моя агентурна мережа – то є моя особиста справа. Я ніколи й нікому не передовіряю інформацію про своїх агентів, тож до них і підібратися неможливо.
– Але ніхто з нас не вічний, генерале…
– Запевняю, що у разі моєї загибелі Кароль передасть особисто вам усі відомості про моїх агентів.
– Тільки у разі вашої загибелі?
– Тільки тоді, маршале. І тільки вам особисто.
– Але ж…
– Не будемо торкатися такого делікатного предмета, як життя месьє Ніколя-Габріеля Ле-Клерка та інших розвідників: припустимо на мить, що вам байдуже, живі вони чи померли, катують наших людей зараз, щоб витягнути з них будь-які відомості, чи ні.
– Але ж!..
– Я кажу лише – припустимо. Насправді йдеться про дещо інше: невже і вам особисто, і Його Величності Луї П'ятнадцятому зовсім-зовсім непотрібні найточніші відомості з Санкт-Петербурга, Варшави, Стокгольма, Копенгагена, Рима, Лондона, Відня, Берліна, Порти і Бахчисарая? Невже вас не цікавить, наскільки віддані нам союзники і що саме замишляють вороги?
– Маєте рацію, генерале, – погодився нарешті де Брольї.
– Якщо так, тоді дозвольте мені й надалі самому керувати своєю агентурною мережею на власний розсуд.
– Але ж постійно складається враження, нібито ви дістаєте відомості нізвідки! Немовби той штукар з повітря, чесне слово!.. От взяти, наприклад, нашого друга Ле-Клерка…
– Так, взяти хоч би його…
– Звідки ми знаємо, що його повідомлення – правда? Звідки ви знаєте, що він перебуває у Санкт-Петербурзі при особі імператриці Єлизавети, а не сидить у своєму Батурині, як і досі?..
– То перевірте відомості, якщо не вірите! Тільки врахуйте, що на перевірку піде час… дорогоцінний час…
– Та скільки вже разів перевіряли, – зітхнув де Брольї.
– І що, мої агенти бодай раз подали невірну, неточну інформацію?
– Жодного разу, мій генерале, жодного разу.
– Тоді у чім річ? Чом ви мені не вірите?
– Я особисто вірю, вірю, – запевнив пального маршала де Брольї. – Але ж є інші, які вам жахливо заздрять!..
– То кому ви більше довіряєте: мені й моїм людям чи моїм ворогам?..
– Ну гаразд, облишимо цю тему.
Де Брольї глибоко зітхнув, потер підборіддя й мовив з урочистим піднесенням:
– Генерал де Лазіскі, знайте: я негайно надішлю повідомлення Його Величності про такий видатний успіх! – І додав проникливо: – Франція перед вами у великому боргу, графе…
– Було б зовсім незле, якби той борг було якнайшвидше сплачено! – кивнув польний маршал.
Ліва брова маршала знову вигнулася.
– Ви на що натякаєте, люб'язний графе?..
– Я не натякаю. Ви самі тільки-но сказали про це, маршале.
– Хм-м-м-м!..
– Я вас не примушував.
– Хм-м-м-м!..
– Точніше, не я примусив, а факти. Переконливі факти, так!
– А хіба вам не здається, шановний графе де Лазіскі, що ви, щонайменше, неввічливі?
– Хіба ж?..
– Звісно, Франція у боргу перед вами…
– Не тільки Франція. І не тільки переді мною.
– Тоді хто ж іще? І перед ким, дозвольте поцікавитися?..
– Багато хто – от хоч би Польща і Швеція. А несплачений борг ваших держав – перед нашою козацькою нацією та перед моєю нещасною землею. Перед Украйною, маршале, та її народом.
– Генерале, генерале!..
– Адже з мовчазної згоди Франції, названих і деяких неназваних країн і саму Украйну, і народ наш кинуто на поталу Московській імперії, що ссе з плодючої української землі усі життєдайні соки, немовби казковий упир.
Обличчя де Брольї спохмурніло, мов грозова хмара, та польний маршал продовжив у тому ж дусі:
– Запам'ятайте, що я скажу вам, маршале: доки Московія безроздільно володарює на українських теренах, вона лишиться непереможною й великою. Тільки коли відродиться єдина міцна козацька держава по обидва боки Дніпра – тільки тоді запанує у Європі мир і спокій. А доти спокою не матиме жоден європейський монарх…