Останній сигнал
Шрифт:
— Розумію! — вихопилося в мене. — І ви створили його за дитячими мріями.
Я дивився на Штадена захоплено, а він одвів погляд, похитав головою:
— Це було б дуже просто… Ви забули найголовніше — сигом повинен глибоко розуміти цих дітей…
Штаден знову помовчав, а тоді, пригадавши щось, зітхнув:
— Я створив його кульгавим, сліпим, горбанем. Я дав йому тільки дужий мозок і дитячі бажання як першу програму. І він сам створив себе…
СИГОМ І ДИКТАТОР
Повість
СТАРИЙ
Він
На алею вийшов високий юнак з крупними правильними рисами обличчя. Уздрівши старого, він підійшов до нього і сів поряд. Зазирнув у газету. Старий зрадів можливому співбесідникові, поспішно запитав:
— Ви читали про війну в Африці? Маленька війна, а яка жорстока! Купили літаки у СІПА. Уклали військову угоду з Замбією.
— За що вони воюють?
— Не знаю. Тут не написано, — відповів дід, тицяючи скарлюченим пальцем у газету. — А ось на фото відома актриса в гоночному автомобілі. Машина дісталась їй після смерті нареченого, знаменитого гонщика. Він розбився, досягнувши швидкості триста миль на годину.
— Навіщо?
— Що навіщо? — здивувався дід.
— Навіщо йому була потрібна така швидкість? Він поспішав на побачення, на допомогу кому-небудь, рятувався від небезпеки?
Старий здивовано глянув на незнайомця і стенув плечима. На всякий випадок трохи відсунувся.
— Скільки вам років? — запитав незнайомець.
— Сімдесят шість.
— Яка ваша спеціальність?
— Був майстром на будівництві, потім служив у конторі.
— А тепер?
— На пенсії.
— Що ж ви робите?
Дідок усміхнувся. Цей кремезний юнак чимось був схожий на його сина.
— Читаю газети. Дивлюсь телевізор. Допомагаю дітям виховувати онуків. Але і ті й ті погано виконують мої настанови.
І повторюють ваші помилки?
— Мабуть, що так, — засміявся дід.
— А курча несете їм?
Їм і собі. — Старий насторожився. В голосі співбесідника вчулися дивні нотки.
— Де вони живуть?
— Хто?
— Онуки. Ті, кому ви несете курча. Адреса? “Божевільний? Грабіжник? Що він од мене хоче? Адреси я йому не скажу…” В пам’яті старого на мить спалахнула адреса, і незнайомець голосно повторив її.
“Як же це я проговорився”? — засмутився дід. Його губи тремтіли.
— Навіщо вам адреса?
— Хочу віднести вашим онукам курча. Вони не повинні зостатися без обіду.
— Але я принесу його сам…
— Ви не зможете цього зробити.
— Чому?
— Бачте, я не просто людина, а людина синтезована — сигом. Можливо, чули або читали про нас? Ми не роботи, як дехто думає. Роботи простіші за людей, а ми набагато складніші і досконаліші. Люди творять нас такими, якими хотіли б бути самі. Бувають сигоми найрізноманітніших конструкцій, з різними способами здобування енергії. Я, наприклад, живлюся не так, як ви, люди. Ви споживаєте рослинну і тваринну їжу, потім відбувається довгий цикл травлення їжі, в клітинах накопичується паливо — АТФ, тобто аденозинтрифосфорна кислота. І тільки потім ви дістаєте з неї енергію, потрібну для життя. Я живлюся чистою АТФ. І коли беру її з істоти, остання гине. А зараз я голодний…
І ви хочете… — Старий не міг більше вимовити й слова. В голові майнула думка: “Він обманює, жартує… А може, це божевільний? Якщо так, то він справді може вбити. Хоча б хто-небудь надійшов. І треба ж було мені сісти в цій алеї…”
— Я не обманюю і не жартую. Як бачите, я читаю ваші думки. І ніхто з перехожих не допоможе. Заспокойтеся. Все станеться так швидко, що ви нічого не відчуєте.
— Але ж ви не захочете вчинити злочин…
— А коли б вас розірвав голодний звір, це був би злочин? А коли ви і ваші онуки їсте курча? Так вас створено. Мене створили трохи інакше. Я й так роблю для вас усе, що можу. Я ж не вбиваю ваших онуків, які повторюватимуть ваші помилки. А вам уже нічого не належить. Навіщо вам життя? Онуки тільки радітимуть, що позбудуться зайвих настанов.
— А хіба не можна одержати ту речовину, те паливо від тварини, від собаки, наприклад? — Старий хапався за соломинку. — В парку чимало собак…
— Вони далеко, а ви близько. їх треба шукати і витрачати час. Це нерозумно.
…За кілька секунд по цьому сигом узяв сумку і пішов за адресою.
Двері квартири відчинив вайлуватий підліток років тринадцяти.
— Оце передав дідусь, — сказав сигом і подав торбинку.
— А де він сам? Мабуть, зустрів друзів? Довго затримається?
— Довго.
— Але ж він знає, що мені треба з ним поговорити, перш ніж піти до школи?
— Навіщо?
— Порадитися.
— Хіба ти виконуєш його поради?
Підліток знітився:
— Не всі, звичайно. Але… От — зіпсувався телевізор… Фред надумав мінятися марками, а мені чомусь не довіряє. Треба, щоб за мене сказав дідусь…
— Тобі доведеться обійтися без дідуся, — відповів сигом.
— Ти, мабуть, голодний. Я приготував для тебе обід, — сказав голова концерну, відомий під йменням Диктатор.
Сигом почув жалібне виття собак, що долинало з бетонованих підвалів, де на першому ярусі був віварій і склади, а під ними на семи ярусах містилися лабораторії і завод.
— Дякую. Я не хочу їсти, — відповів сигом.
Брови Диктатора шугонули вгору:
— Ситий?
— Так.
— Отже, тобі довелося…
— Так, — швидко відповів сигом і додав: — Це була людина, стара людина.
— Хіба ти не міг знайти чогось іншого?
— Вона була близько. Вона уже не працювала, не давала користі. Належала до тих, кого ви називаєте непридатними. — Погляд сигома був чистий і ясний, мов у дитини.