Остання роль
Шрифт:
Із Світланою Мелещук, її сестрою Надею і Надиним чоловіком Наталя познайомилася взимку в барі «Висока гора». Познайомив їх той же Едик Гурний після Наталиного виступу, що дуже сподобався його друзям. Вони запросили Наталю до свого столика, розпитували, як вона готувала номер, чи багато їй доводиться тренуватись і т. д. Світлана була особливо уважна до неї. Наталі було приємно, що нею зацікавилась актриса київської кіностудії — Гурний багато розповідав їй про Світлану. Вони одразу подружилися. Того вечора у Світлану, далебі, не можна було не закохатися, така чарівна вона була — красива, елегантна, весела. А як танцювала! Всі, хто був у барі — і чоловіки, й жінки, — захоплювались. Вона чудово сприймала музику, ритм і танцювала просто
Валерія Назарова тоді з ними не було. Коло Світлани того вечора упадав її знайомий, французький кінорежисер Клод Руже. Клод приїхав до Радянського Союзу знімати фільм про народну творчість, деякий час жив у Києві, бував на кіностудії, де й познайомився із Світланою. До Сосновського він теж прибув у своїх кіносправах. Дуже цікавий чоловік, непогано розмовляє по-російському. Світлана була з ним чемна, але тримала, так би мовити, на відстані. Це теж свого роду мистецтво, яким володіють далеко не всі дівчата. А Світлана володіла. Був, наприклад, такий випадок. Через кілька місяців Наталя поїхала в Київ — повезла маму до відомого професора. Зустрілась із Світланою, а потім разом, якось увечері, і з Клодом та його дружиною. З ними був іще один француз, Гастон — низенький, товстий, лисий, з колючим поглядом. Якийсь мистецтвознавець чи торговець картинами. Мабуть, торговець, бо до всього й до всіх прицінювався. Цьому Гастонові дуже сподобалась Світлана, і вона була з ним люб'язна, згодилась навіть, щоб він провів її додому, тільки потягла з собою і Наталю. Француз мало не лопнув з досади. Відкликав Наталю, запропонував гроші, аби тільки вона залишила їх удвох. Наталя обурилась, відштовхнула його руку, і гроші полетіли на тротуар. А Світлана тільки сміялася. Певно, збоку це й справді було смішно.
З Назаровим у Світлани були інші відносини, і вона не приховувала цього. Якось навіть призналася Наталі, що про кращого, ніж він, чоловіка і не мріє. Тільки Валерій не хотів, щоб вона знімалася в кіно. Вважав, що у неї для цього мало таланту і вона тільки морочить голову і собі й людям. Валерій помилявся. Звісно, спочатку Світлані не давали великих ролей, їй ніяк було показати себе. А от в останньому фільмі, де вона знімалася, роль у неї хоч і не головна, проте помітна, і Світлана зіграла її чудово. Наталя бачила уривки з цього фільму ще весною, на кіностудії, коли була в Києві, а тепер він уже вийшов на екрани. В їхньому місті демонструватиметься з наступного понеділка, а в неділю буде перегляд. Едик і Микола — Надин чоловік — запросили й Наталю на цей перегляд, тільки вона не піде, бо розреветься при всіх. Це ж просто жахливо, коли близької людини вже немає в живих, а ти бачиш її на екрані, повною життя, енергії.
Справді, вона вважала Світлану близькою, дорогою людиною. Адже Світлана так багато зробила для неї. Взяти хоча б оту поїздку з мамою в Київ, до уславленого хірурга. До нього нелегко потрапити на прийом, а Світлана допомогла, усе владнала — маму поклали в лікарню, зробили операцію, тепер їй значно краще: піднімається, сідає, пробує навіть ходити на милицях, а до того й повернутися сама не могла. А як скрутно було їм тоді з грішми — адже Наталя взяла відпустку за свій рахунок, понад місяць була в Києві, жила в готелі. Світлана н тут допомогла. Спочатку позичила їй грошей, а потім знайшла роботу, так що Наталя незабаром і борг повернула, і навіть дещо купила собі та мамі.
— Що за робота? Бачите, це… — Наталя затнулась, а потім твердо мовила: — Одному скульпторові потрібна була натурниця. Тільки не подумайте чогось поганого. Той скульптор — гарний чоловік, чимось схожий, на лікаря. Та перші дні я все одно соромилась…
Наталя ледь зніяковіла, опустила очі.
— А що ви можете сказати про Валерія Назарова? — Женя перевів розмову на інше.
— Не знаю… — зітхнула дівчина. — Коли я почула —
— Коли це було?
— У квітні. А якого числа — не пам'ятаю.
— Ви помирили їх?
— Тоді — ні. Але згодом, коли Світлана приїжджала сюди на сесію, вони помирились. Так принаймні казала сама Світлана. Сьогодні сказала, а вже на другий день я прийшла — вона тоді у Наді зупинилась — і очам своїм не повірила. Світлана десь узнала, нібито у Валерія є інша дівчина, і не знаходила собі місця. Не просто переживала — шаленіла. Доти я ніколи її такою не бачила. Гасала по квартирі мов несамовита, кричала, жбурляла, що попадало під руку. Потім знайшла в Миколиному столі сигарети, почала курити — одну, другу… Добре, що нагодився Едик — нагримав на неї, відібрав сигарети. А тоді приїхав Валерій своєю машиною, запросив нас на озеро, сказав, що будуть шашлики. Світлана забрала його в другу кімнату, вони довго про щось там гучно говорили, видно, з'ясовували стосунки. По дорозі на озеро вона напоказ лащилася до Едика, а Валерієві казала всякі пакості. Не розумію, як так можна! Тим більше, що перед тим призналася мені, буцімто до неї залицяється ще один чоловік. Я була страшенно здивована і прямо сказала про це Світлані. Вона спочатку викручувалась, а потім розсердилась і кинула, що я нічого не тямлю в житті, що коли хочеш чогось досягнути, то не треба ні перед чим зупинятися.
— Йшлося про відносини з чоловіком, з яким вона зустрічалася в Києві?
— Так, — потвердила Наталя. — Це до нього весною приревнував її Валерій. — І ніяково додала: — Не хочу називати його, він кінорежисер, одружений, у нього можуть бути неприємності, особливо тепер, коли таке сталося… Будь ласка, не наполягайте…
— Я не наполягаю, — заспокоїв її Глушицький, подумавши, що встановити особу кінорежисера буде нескладно.
Білякевича у відділі Женя не застав. Не встиг обміркувати, що і як написати в рапорті, коли прийшли капітан Ляшенко і Галина Юрко, почали розпитувати.
— Ну, як тебе приймала красуня з кабаре?
— Утримався перед спокусою?
— Перестаньте, — насупився Женя. — Наталя гарна, порядна дівчина.
Він розповів товаришам про свою розмову з Літинською.
— Думаєш, вона виклала все, що знає? — висловив сумнів Ляшенко.
— Думаю, все.
— Якому скульптору вона позувала? — запитала Галина.
— Хочеш запропонувати свої послуги? — кинув Женя ущипливо, бо питання видалося йому нетактовним.
— Не думаю, щоб його надихнули мої мощі, — зовсім не образилась худа й тоненька Галина. — Але, як я розумію, ти з делікатності не поцікавився ні його іменем, ні адресою.
— Це так важливо? — насторожився Глушицький.
— У всякім разі важливіше, ніж рецепт чаю, яким тебе пригощала Наталя, — сказала Галина повчальним тоном, який появився у неї після закінчення вечірнього відділення юрфаку, коли її із секретаріату перевели в інспекцію у справах неповнолітніх, та ще присвоїли офіцерське звання.
— Ну, досить, — примирливо мовив Ляшенко. — Краще розберімося в тому, що ми зараз маємо. Що нового повідомила Літинська?
— Вона потвердила, що Світлана була людина неврівноважена, збудлива, — почав Женя.
— Коротше кажучи, істеричка, — додала Галина.
— Ну, це вже ти занадто, — заперечив Ляшенко. — Вчинити істерику може будь-яка жінка.
Галина обурено хмикнула.
— Не треба обурюватись, товаришу молодший лейтенант, — повагом зауважив Ляшенко. — По-перше, про присутніх, як ви знаєте, не говорять. А по-друге, не забувайте у свої двадцять три, що у вас іще все попереду. Ну, а щодо Світлани Мелещук, то багато які вчинки її, здається, справді були дуже суперечливі.
— По-моєму, вона сама не знала, чого хотіла, — додала Галина.