Острів Дума
Шрифт:
Він знизав плечима.
— Гольфстрімом тільки й варто літати. Не стоїш у черзі на огляд до сек’юриті, ніхто не риється в твоїх речах, щоб дізнатися, чи не замаскував ти бомбу під срану банку пінки для гоління. До того ж я вперше в житті летів на північ без посадки в тій довбаній Атланті. Дякую.., хоча, схоже на те, що я міг би це й сам собі дозволити.
— Так ти владнав справи з родичами Елізабет?
— Йо. Скористався твоєю порадою. Запропонував їм північний кінець острова в обмін на готівку й акції. Вони вирішили, що це диявольськи вигідна операція, а в їхніх адвокатів просто на обличчях було написано: «Цей Ваєрмен сам був колись юристом, а тепер він клієнт-лох».
— Здається мені, що в цьому човні сидить не один zorro.
— Отже, я вийшов з гри з вісімдесятьма мільйонами баксів у ліквідних цінних паперах. Плюс різноманітні сувеніри з будинку. Включно з тією жерстянкою з-під печива «Ніжна зваба», яку тримала при собі Елізабет. Як гадаєш, ‘чачо, вона цим хотіла мені щось сказати?
Я згадав, як Елізабет кидала в жерстянку різні порцелянові фігурки і наполягала, щоб Ваєрмен вкинув її у ставок до золотих рибок. Звісно, вона намагалася йому на щось натякнути.
— Отже, родичі отримали північний кінець острова Дума, і доведення його до товарного вигляду коштуватиме... захмарних грошей. Гадаю, мільйонів дев’яносто.
— Так вони сподіваються?
— Так, — погодився він вже серйозно, — так вони сподіваються.
Ми сиділи якийсь час мовчки. Він взяв у мене з рук циліндр. Я побачив свгоє криве відображення на його закругленому боці. Мені воно було до лампочки, тепер я дуже рідко дивився в дзеркало. Не тому, що постарішав, мене не цікавив більше вираз моїх очей. Вони занадто багато бачили.
— Як твої жінка і дочка?
— Пам у Каліфорнії біля своєї матері. Мелінда повернулася до Франції. Після похорону Іллі вона трохи побула з матір’ю, а потім поїхала. Гадаю, це правильно. Вона все переживе.
— А сам ти як, Едгаре? Ти переживеш?
— Не знаю. Хіба Скот Фіцджеральд не сказав, що в театрі американського життя не буває других актів.
— Хай, але він був кінчений п’яниця, коли це сказав. — Ваєрмен поклав циліндр собі під ноги і нахилився до мене. — Слухай сюди, Едгаре, і слухай уважно. Насправді є п’ять актів, і не лише в американських життях — у кожному повноцінно прожитому житті. Точно, як у п’єсах Шекспіра — трагедія й комедія ідуть впереміш. Бо це саме те, з чого складається наше життя — з комедій і трагедій.
— Останнім часом мені траплялось небагато приводів для реготу, — зауважив я.
— Авжеж, — погодився він. — Але можливість Третього акту залишається. Я зараз мешкаю в Мексиці. Я ж тобі казав, так? Красиве містечко серед гір, називається Тамасунчале.
Я спробував вимовити цю назву.
— Тобі подобається, як це слово скочується в тебе з язика. Ваєрмену все видно.
Я усміхнувся:
— В ньому ніби якийсь дзвіночок дзеленчить.
— Там є на продаж зачучверений готельчик, і я збираюся його купити. Звичайно, будуть витрати, але за три роки його можна зробити прибутковим, та й я зараз напакований грішми під зав’язку. Коротше, мені потрібен партнер, котрий розуміється на будівництві і ремонтах. Звичайно, якщо ти й зараз зацікавлений справами мистецькими...
— Гадаю, ти й сам знаєш.
— Ну, що тоді скажеш? Давай поженимо наші статки?
— Саймон і Гарфанкел [406] , 1969-й, — сказав я. — Рік приблизний. Навіть не знаю, що сказати, Ваєрмене. Так одразу я не можу вирішити. Я мушу намалювати ще одну картину.
— Звісно, мусиш. А якої сили буде цей ураган?
— Ще не знаю. Але 6-му каналу сподобається.
— Тільки, щоб встигли передати достатньо попереджень. Хай нерухомість руйнується, скільки завгодно, але щоб ніхто не загинув.
406
Paul Simon & Art Garfunkel — популярний у 1960-х фолк-рок дует; у пісні 1968 року «America» співається: «Давай поженимо наші статки, ось у мене в торбі моя нерухомість... тож і ми купили пиріг у місіс Вагнер і пачку цигарок та й пішли собі роздивлятися на Америку, шукати собі Америку».
— Ніхто не загине, — погодився я, сподіваючись, що кажу правду, хоча, коли ця фантомна кінцівка пускається берега, всі ставки летять під три чорти. Саме через це моя друга кар’єра мусить завершитися. Але буде ще одна, остання картина, бо помста також мусить бути довершеною. І не тільки за Іллі помста, за інших жертв Персе також.
— Чи чути що від Джека? — спитав Ваєрмен.
— Майже щотижня балакаємо. Восени він почне вчитися у Флоридському університеті в Талахасі [407] . Я вмовив. А зараз він зі своєю матір’ю переїжджає далі по узбережжю — до Порт Шарлот.
407
Tallahassee — столиця штату Флорида.
— Теж ти намовив?
— Взагалі-то... так. Після того як Джеків батько помер від хвороби Крона [408] , в них були настали вельми скрутні часи.
— І місто ти їм підказав?
— Знову вгадав.
— Так ти гадаєш, якщо Порт Шарлот далі на південь, то їм там буде безпечніше?
— Гадаю, так.
— А північніше? Як щодо Тампи?
— Переважно зливи. Ураган буде невеличким. Але потужним.
— Потужна маленька Аліса. Як та, 1927-го року?
408
Гранулематозний ентерит, специфічне запалення шлунково-кишкового тракту автоімунної природи, вперше описане у 1932 р. гастроентерологом Барелом Кроном.
— Так.
Ми сиділи, дивлячись один на одного, а дівчата на скутері знову крейсували довкола, сміючись голосніше, махаючи нам ще завзятіше, ніж перед тим. Ніжна пташка юності ширяє над цеберком з холодним шампанським [409] . Ми помахали їм у відповідь.
Коли вони від’їхали подалі, Ваєрмен сказав.
— Отже, якщо я правильно розумію, родичам міс Істлейк не доведеться витрачати свої нерви на отримання дозволів на зведення нових будівель?
— Гадаю, так.
409
Алюзія на п’єсу Тенесі Вільямса «Ніжна пташка юності» (Sweet Bird of Youth), дія якої розпочинається у Флориді, а у фіналі головний герой виявляється кастрованим.
Він ненадовго замислився, а відтак промовив:
— Добре. Запроторити весь острів у шухляду Дейві Джонса [410] . Мені подобається такий варіант. — Він підняв срібний циліндр, перевів очі на маленький помаранчевий прапорець над розломом на дні озера Фален, відтак подивився на мене. — Не хочеш проголосити якусь напутню промову, мучачо?
— Хочу, — відповів я, — але коротку.
— Тоді приготуйся.
Ваєрмен розвернувся на колінках і виставив руки з циліндром за борт. Сонце зблиснуло на його срібній поверхні — я сподівався, що востаннє, принаймні на тисячу років.., хоча мав підозру, що Персе надто добре вміє знаходити вихід на волю. Їй це вдавалося раніше, вона доб’ється свого знову. Якось знайде спосіб дістатися кальдо навіть з Міннесоти. Я промовив слова, котрі крутилися в голові: «Спи вічно».
410
Davy Jones’s Locker — «морське дно», ідіома «попасти в шухляду Дейві Джонса» означає — утопитися в морі.