Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
Якраз зараз все це мене не вельми цікавить. Я ненавиджу жити тут, в Оррінгтоні. Перш за все ненавиджу жити при цій проїжджій дорозі. Сьогодні Овена ледь було не розмазала по асфальту одна з тих чортових вантажівок «Чьянбро». [151] Я перелякався до всирачки. Але водночас в мене народилася одна ідея для тієї історії, де йтиметься про звірячий цвинтарик, що за нашим будинком. Там ще табличка з написом КЛАДВИЩЕ ДОМАШНІХ ТВАРИНОК, [152] ну хто скаже, що це не містика? Забавно, але ж і мурашки по спині. Штука, ніби з «Підземелля жахів». [153]
151
«Чьянбро» — заснована 1946 р. італійськими емігрантами братами Чьянчетті будівельна компанія, сьогодні — одна з найбільших на Східному узбережжі США.
152
У назві свого роману «Кладвище домашніх тваринок» Стівен Кінг використав саме дитячий (з помилкою в написанні) напис, побачений ним насправді.
153
Роман «Кладвище домашніх тваринок» Стівен Кінг опублікував 1983 р. «Підземелля жахів» — комікс, що друкувався у 1950–1954 pp.; його сюжети стали основою для фільмів «Казки зі склепу» (1972) та «Підземелля жахів» (1973).
19 ЧЕРВНЯ 1980 РОКУ
Щойно поклав слухавку після розмови з Карбі Макколі. Йому телефонував Доналд Грант, [154] котрий випускає купу фантастики на власному лейблі (Карбі любить жартувати, що Дон Грант створив ганебну репутацію Роберту Е. Говарду). [155] Коротше, Доналд хотів би видати мої історії про стрільця, і саме під оригінальною назвою «Темна вежа» (підзаголовок — «Стрілець»), Хіба не шикарно? Випустить мій власний «обмежений наклад». Він надрукує 10 тисяч примірників плюс ще 500 пронумерованих, на яких я розпишуся. Я сказав Карбі: вперед, хай готує договір.
154
Доналд Грант (1927–2009) — засновник кількох компаній, що спеціалізуються на виданні фантастики і жахів; відкривач багатьох нових імен у літературі цього жанру.
155
Роберт Ервін Говард (1906–1936) — автор багатьох пригодницько-фантазійних книг, зокрема про Коннана Кімерійця.
Ну що тут скажеш: схоже, моя викладацька кар’єра добігла кінця, і я зараз достатньо обдовбаний, щоб вважати це святкуванням. Узяв, передивися рукопис «Кладвища домашніх тваринок». Господи помилуй, яка зловісна річ! Гадаю, читачі мене лінчують, якщо я її видам. Ця книжка ніколи не побачить світла дня…
27 ЛИПНЯ 1983 РОКУ
У «Паблішерз Віклі» [156] (наш синок Овен називає його «Падлішерз Визглі», і так воно правильніше) надрукували рецензію Річарда Бахмана на останню книжку… таким чином, бейбі, мене знову розчехвостили. Натякнули, ніби вона нудна, а це, друже мій, зовсім не так. Зате, сповненому думами про це, мені було набагато легше дістатися Північного Віндема і купити там 2 кеги пива на честь свята. Купляв у крамниці «Дешевий алкоголь». І палю я тепер знову, судіть мене. Кину палити того ж дня, як мені виповниться 40, обіцяю.
156
«Паблішерз Віклі» — заснований 1872 р. спеціалізований тижневик для видавців, книготорговців, бібліотекарів та літагентів; наклад — 25 тис. примірників.
О, а «Кладвище домашніх тваринок» вийде друком рівно за два місяці від сьогодні. І тоді моя кар’єра справді завершиться (жартую… принаймні я сподіваюся, що це жарт). Після деяких роздумів я додав «Темну вежу» до врізки з інформацією про автора на обкладинці книжки. «Зрештою, — подумав я, — чом би й ні?» Авжеж, я знаю, що наклад розпродано, заради Бога, його й було всього лише 10 тисяч, але це ж справжня книга і я нею пишаюся. Не думаю, щоб я коли-небудь знову повернувся до Роланда, Мандрівного Лицаря, Озброєного Револьверами, але так, я пишаюся цією книгою.
Добре, що я здогадався зганяти по пиво.
21 ЛЮТОГО 1984 РОКУ
Боже, вдень дзвонив Сем Вон з «Даблдей», розповідав дикі речі (він редагував «Кладвище», запам’ятайте). Я знав, що існують фани «Темної вежі», котрі жах як хочуть, але не можуть її купити, бо дехто з них мені про це писав. Але Сем сказав, що вони у видавництві отримали вже понад ТРИ ТИСЯЧІ (!) листів. Питається чому? Тому що я виявився настільки тупим, що вніс «Темну вежу» до врізки з інформацією про автора на обкладинці «Кладвища». Гадаю, Сем на мене трохи сердитий, і він таки має рацію. Сказав, що рекламувати книжку, яку фани хочуть отримати, але не можуть, це немов голодному собаці показати шматок м’яса і тут же його сховати зі словами:
«А дулі тобі, ха-ха-ха». З іншого боку, рятуй Боже & Людина Ісусе, люди такі розбалувані! Вони просто впевнені, що, якщо десь у світі існує книжка, якої вони хочуть, отже, на ту книжку вони мають повне право. От здивувалися б ті мешканці середньовіччя, до котрих могли долітати чуткипро книжки, з яких вони самі ніколи в житті жодної не бачили; папір був дорогий (непогано було б це вставити до наступного роману про «Стрільця/Темну вежу», якщо в мене колись до нього дійде), а книжки були скарбами, які люди оберігали, покладаючи власні життя. Мені подобається, що я здатен заробляти на життя писанням всяких історій, але кожний, хто скаже, що в цьому ділі нема темного боку, той повне лайно. Колись я напишу роман про букініста-психотика! (Жарт.)
Між іншим, сьогодні день народження Овена. Йому вже сім! Вік розсудливості! Мені важко повірити в те, що моєму молодшенькому вже сім років, а дочці тринадцять, вона вже гарненька молода жіночка.
14 СЕРПНЯ 1984 РОКУ
Щойно повернувся із зустрічі з моїм агентом, друзякою Карбу та Елен Костнер з «НАЛ». [157] Обоє підбивали мене видати «Стрільця» в м’якій обкладинці — не кишеньковим форматом і на гарному папері, — але я спасував. Можливо, колись, але зараз я не подарую шансу силі людей читати таку незавершену річ, поки/якщо я не дороблю цієї історії.
157
«Нью Амерікен Лайбрері» — засноване 1948 р. видавництво, що здебільшого передруковує класичну, популярну та наукову літературу в м’яких обкладинках масовими накладами, за доступною ціною.
Чого я, либонь, ніколи не зроблю. Тим часом маю іншу ідею — такий довгий роман про клоуна, котрий насправді є найжахливішим у світі монстром. Непогана ідея; клоуни страшать. Принаймні мене. (Клоуни й курчата — хтозна-чому.)
18 ЛИСТОПАДА 1984 РОКУ
Минулої ночі мені наснився сон, який, я гадаю, допоможе мені вирватися з творчого глухого кута, до якого я загнав себе з «Воно». [158]
158
«Воно» — роман Кінга, опублікований 1986 року.
Уявімо, що існує щось на кшталт Променя, [159] який тримає Землю (або навіть багато земель) на місці? А генератор Променя міститься на панцирі черепахи? На цьому я міг би вибудувати кульмінацію роману. Знаю, це звучить безглуздо, але я певен, що десь читав, що в індійській міфології є велика черепаха, котра тримає в себе на спині всіх нас і служить вона Ґану, творчій суперсилі. А ще пригадую таку реальну байку, як якась леді сказала професорові: «Еволюційна теорія — нісенітниця. Всі знають, що всесвіт тримає на собі черепаха». На що той (на жаль, не пам’ятаю його імені) відповів: «Можливо, й так, мадам, але що тоді тримає черепаху?» Леді зневажливо розсміялася: «Ой, ви мене не надурите! Черепахи лежать одна на одній на всю глибочінь».
159
З цілої низки слів, які має англійська мова на позначення «променя», у цьому романі Кінг свідомо використовує слово «beam», що може означати як «промінь», так і «брус».
Ага! Отримали щигля, раціоналісти-науковці!
Як би там не було, а я тримаю в себе біля ліжка чистий зошит і призвичаївся записувати до нього сни або фрагменти сновидінь, навіть ще не цілком прокинувшись. Цього ранку я написав: «Запам’ятати Черепаху!» І ще таке: «Черепаху здоровенну уяви! На собі вона тримає світ людви. Думає вона неспішно і завжди ласкаво про всіх нас — на цій думці світ тримається якраз». Згоден, віршик не геніальний, але й непоганий, якщо зважати на те, що його написано людиною, яка на 3/4 ще перебувала в стані сну!